Назвали на честь найдавнішої церкви? Що приховує Турівська вулиця на київському Подолі

Поділ — один із найдавніших і найцікавіших районів Києва, де майже на кожному кроці під шаром сучасного асфальту ховається середньовічна або принаймні дореволюційна Україна. Турівська вулиця — чудовий тому приклад: компактна, непримітна, на перший погляд, але напрочуд насичена історією артерія між старим Подолом і берегом Дніпра.

"Телеграф" розповість про це детальніше.

Де знаходиться Турівська вулиця

Турівська вулиця розташована в Подільському районі Києва, у місцевості Плоска. Вона тягнеться від Оленівської вулиці до перетину Набережно-Хрещатицької та Набережно-Лугової вулиць — тобто утворює одну з важливих поперечних артерій між старим Подолом і набережною Дніпра.

До Турівської прилучаються вулиці Почайнинська, Оболонська та Юрківська. Ці назви — самі по собі маленька подорож у минуле: Почайна, Оболонь, Юрківщина — все це давні топоніми, що нагадують, яким живим і насиченим був цей куток міста ще за часів Київської Русі.

Звідки назва: дві версії, обидві цікаві

Турівська вулиця вперше з'являється на проєктному плані Києва 1812 року — і вже тоді під сучасною назвою. Це робить її одним із тих подільських топонімів, що практично не змінювалися понад двісті років. У 1869 році назву офіційно закріпили у формі "Туровская", а в радянських довідниках 1950–1970-х вулиця фігурувала як Туровська — відлуння тодішньої русифікованої практики найменувань. Після відновлення незалежності повернулася українська форма — Турівська.

Походження назви дослідники пов'язують із двома давніми об'єктами цієї місцевості. Перша версія — Турівська божниця часів Київської Русі. Сакральний об'єкт, що нагадує про глибоке релігійне минуле Подолу. Від самої споруди вже нічого не лишилося, але назва вулиці зберегла про неї пам'ять.

Друга версія — струмок Турець, права притока Почайни, що колись протікав поблизу. Сьогодні він узятий у колектор і зник із поверхні міста, як і десятки інших київських потічків. Але колись саме ці водойми визначали образ Подолу — із заплавами, протоками й вологими луками. Таким чином, у короткому слові "Турівська" зашифрована і середньовічна християнська історія Києва, і майже стерта сьогодні гідрографія давнього Подолу.

Еклектика в камені: від сталінок до новобудов

Сьогодні Турівська — це справжня виставка київської архітектурної еклектики. Тут буквально пліч-о-пліч стоять будинки різних стилів і епох, і саме в цьому її особлива принада.

Сталінки (будинки №12, 30/55, 32) — масивні, з характерними арками та ліпниною, вони задають тон вулиці. Поруч — типова п'ятиповерхова хрущовка серії 1-438-5 (№19) і дев'ятиповерхова цегляна (№4): функціональні, без зайвих прикрас, вони нагадують про добу масового житлового будівництва 1960–70-х.

Окремо варто відзначити будинки початку ХХ століття, що зберегли риси дореволюційного Подолу — вони вирізняються на тлі решти забудови і дають відчуття того, яким виглядав район до революції та радянської перебудови.

Нарешті, сучасні будинки за індивідуальними проєктами (№9, 15, 18–20, 24, 29, 31) завершують цю строкату картину. Нова архітектура тут сусідить з довоєнними та повоєнними будівлями — часом органічно, часом дисонуючи, але завжди — цікаво.

Прогулянка Турівською як мініекскурс в історію Києва

Турівська вулиця — це компактний "зріз" кількох епох відразу. Тут простежується безперервність функцій: від давньої божниці й ремісничих майстерень — до соціальних установ, наукових інститутів і нових житлових комплексів.

Умовна лінія між старим Подолом і сучасним Києвом проходить тут буквально по фасадах будинків. Для киян і гостей міста прогулянка Турівською може стати короткою, але дуже показовою екскурсією — про те, як Київ змінювався впродовж кількох століть і як ці зміни відбилися на одному невеликому подільському кварталі.

Раніше "Телеграф" розповідав, як виглядає одна з найкоротших вулиць Києва. Нову назву вона набула у 2024 році.