Усе не просто: чому Жмеринка так називається і до чого тут поляки

Жмеринка — одне з тих міст, чия назва одразу впадає в пам'ять і викликає посмішку. Але за цим незвичним звучанням ховається ціла низка версій: від польських рукостискань до слідів давніх кочових народів.

"Телеграф" розібрався, звідки насправді взялася ця назва — і що являє собою місто сьогодні.

Як виникло місто

Сучасна Жмеринка виросла між двома давніми селами — Великою та Малою Жмеринкою. Саме вони дали ім'я станції, відкритій у 1865 році на лінії Київ–Балта на місці вирубаного дубового пралісу. Залізниця зробила своє: колишні тихі подільські села перетворилися на жвавий транспортний вузол. 18 листопада 1903 року Жмеринка офіційно отримала статус міста.

Сьогодні це адміністративний центр Жмеринського району Вінницької області, розташований за 47 км від Вінниці. Жмеринська міська територіальна громада налічує близько 48–50 тисяч мешканців, із яких понад 38 тисяч живуть безпосередньо в місті. Економіка тримається на залізничному транспорті, машинобудуванні, деревообробці та агропереробці.

Справжньою візитівкою Жмеринки став монументальний залізничний вокзал, зведений у 1899–1904 роках у стилі українського модерну. Його охрестили "вокзалом-кораблем" — за характерні архітектурні форми, що нагадують судно. Будівля досі формує силует міста і вважається однією з найупізнаваніших архітектурних домінант Поділля.

Чотири версії однієї назви

Але звідки ж узялася ця назва — Жмеринка? Тут фольклор і наука змагаються між собою вже не одне покоління.

"Жму руку" по-польськи. Найпопулярніша легенда виводить топонім із польського виразу "жме ренке" — "жму руку", який нібито вимовляли при урочистих зустрічах. Фраза поступово трансформувалася в назву місцевості. Версія гарно вписується в контекст тривалої польської присутності на Поділлі, але спирається радше на фольклор, ніж на документи.

Гончарі, що "жали ринки". Інша народна етимологія пов'язує назву з ремісничим минулим: тут нібито мешкали гончарі, які з глини "жали ринки" — тобто виготовляли різний посуд. Версія відображає реальні гончарські традиції Поділля, проте письмових підтверджень також не має.

"Джемері" — темний ліс. Ще одна гіпотеза тлумачить назву як похідну від слова "джемері" — густий темний ліс, хащі. Вона перегукується з реальними фактами: місто будувалося на місці вирубаного пралісу, а навколишні мікротопоніми — Порубаний ліс, Пеньківка, Грисяний лісок — прямо вказують на лісовий ландшафт минулого.

Кімерійський слід. Найбільш науково аргументованою вважається версія про давніх кімерійців. Дослідники припускають, що корінь "жмир" походить від ассирійського "GIM(M)IR" — назви цього кочового народу. З часом він трансформувався в низку подільських топонімів: Чемеринці, Чемер, Чемериси, а також у назву трави чемериці та одягу-чемерки. У слов'янських мовах чергування звуків — явище звичне, що робить таку фонетичну реконструкцію цілком правдоподібною. На підтримку версії — і згадки Геродота про народи, що мешкали на цих землях.

Остаточної "точки" в етимології назви Жмеринки досі не поставлено. Кімерійська версія — найближча до наукової, але й вона залишається гіпотезою. Що не заважає місту жити й розвиватися: з потужним залізничним вузлом, впізнаваним "вокзалом-кораблем" і назвою, яку не сплутаєш ні з якою іншою.

Раніше "Телеграф" розповідав про найдавніше місто Львівщини. Але більшість про нього, мабуть, ніколи не чули.