Тут гнів пращурів подарував ім’я подільському місту: де воно знаходиться і як називається

Є на Поділлі місто з промовистою, навіть трохи суворою назвою — Гнівань. Вона звучить так, ніби в ній іскрить давній людський емоційний вогонь — гнів, відчай, боротьба і водночас сила духу.

Це місто, де кожен пагорб і камінь зберігають пам'ять про давні сутички племен, панські сварки, татарські набіги й народження промислового Поділля. "Телеграф" дізнався, звідки ж узявся цей дивний топонім і чому "гнів" став частиною назви мирного подільського міста.

Гнівань сьогодні: коротка довідка

• Розташування: Вінницька область, Тиврівський район, на березі річки Південний Буг
• Відстань: 14 км від Тиврова, 27 км від Вінниці, близько 260 км від Києва
• Населення: 12,8 тис. мешканців (перепис 2001 року)
• Перша письмова згадка: 1629 рік
• Статус міста: отримано у 1981 році

Давні племена та боротьба за землю

Дослідники вважають, що коріння назви сягає глибини XI–XII століть — часу, коли племена тиверців під тиском ворогів вирушили з південних земель на північ, у місця, де жили уличі. На цій межі відбулося злиття двох культур і зіткнення інтересів, які залишили слід навіть у місцевій топоніміці.

Назви Селище, Гнівань, Сутиски, Тиврів утворюють певну історичну лінію. За припущенням вчених, Селище було поселенням уличів, Тиврів — тиверців (останній їхній форпост), а території Сутисків і Гнівані — місцем запеклих боїв. Символічно, що "Сутиски" означають "сутички", а "Гнівань" — "гнів" чи "роздратування" — відлуння давньої боротьби за землю.

Легенди з полум'я минулого

Перекази розповідають, що під час одного з татарських набігів у XV столітті село Гнівань було спалене вщент. У спалених домівках, у серцях тих, хто вижив, залишилися біль і гнів — саме вони могли дати назву поселенню.

Є й версія, пов'язана з міжсільськими сварками XVI століття. Частина жителів Селища, не поділивши пасовищ, залишила домівки та оселилася неподалік — на землі, де згодом виросла Гнівань. Люди казали, що це були ті, "що нагнівалися", — так постала назва з емоційним підґрунтям побутового конфлікту.

Одна з кумедних історій переказує, що місцевий пан посварився з дружиною в Гнівані, у Витаві привітався з нею, а в Жмеринці потиснув руку. Так з'явилися нібито пояснення назв навколишніх населених пунктів — жартівливо, але з глибокою народною кмітливістю.

Від парцелів до промислового міста

У XIX столітті землі Гнівані належали Ярошинським. Власники продавали ділянки робітникам цукрового заводу малими частинами — парцелами (порціями). Звідси походить ще одна неофіційна назва населеного пункту — Парцелі. Навколо цих ділянок сформувався торговий осередок, що перетворив Гнівань на активне ремісниче містечко.

Після прокладання у 1870 році залізниці Київ–Одеса містечко швидко набуло промислового значення: постали цукровий завод, гранітні кар'єри, а згодом — ремонтно-підшипниковий і залізобетонний заводи.

Місто з характером

У часи визвольної війни 1648–1654 років місцевий замок зруйнували козаки. У XVIII–XIX століттях Гнівань розвинулася як торгівельно-ремісничий центр із ткацькими, шевськими, каменеобробними й кравецькими майстернями.

У ХХ столітті Гнівань стала помітним промисловим осередком Поділля. Сьогодні тут діють виробничі підприємства, культурно-освітні заклади, історичний музей і художня галерея. Це місто з невичерпною енергією — як у своїй назві, так і в характері мешканців.

Раніше "Телеграф" розповідав про місто в Україні з "чудовою" назвою. Не всі знають, де воно знаходиться і як називається.