Як розкопати свій родовід до "20-го коліна", якщо документів майже немає: інтерв'ю з генеалогом

Мало хто знає, що звичайна людина може прослідкувати свій рід аж до XVII, а іноді й до XV століття. Але між вами і тими далекими предками — спалені архіви, загублені метрики, радянські переписи, а деколи — просто пустота.

"Телеграф" поговорив з генеалогом Сергієм Фазульяновим, який займається дослідженням родоводів з 2008 року, і з'ясував, де шукати предків, чому іноді пошук заходить у глухий кут і що робити, коли документів просто не існує.

Генеалогічна стіна: коли ти знаєш, що далі щось є, але пройти не можеш

Перше, що варто зрозуміти: більшість людей у пошуку рано чи пізно впираються в так звану "генеалогічну стіну". Це момент, коли дослідження зупиняється — або через відсутність документів, або через брак конкретної інформації про людину.

"Є стіни, які можна обійти, і є непробивні, — пояснює Фазульянов. — Непробивна — це коли документів просто немає фізично. Наприклад, перша метрична книга по якомусь селу датована 1748 роком. Раніше нічого не збереглося — і це вже не обійти".

Але буває інакше. Один із його власних прикладів: прапрабабуся його дітей народилася у певному році, є точна дата, але запис про народження не знайти ні в її селі, ні в навколишніх.

"Ми знаємо її братів і сестер. Коли знаходимо записи про їхнє народження, бачимо: у неї й у братів ті самі батьки. Таким чином прив'язуємось — і йдемо далі. А згодом в іншому випадку просто знайшли запис про її народження в селі за 100 кілометрів. Швидше за все, батьки їздили на ярмарок або у справах, і там вона народилася".

По всій Україні така "стіна", за словами генеалога, стоїть десь на рубежі другої половини XVIII століття. Саме тоді починаються перші масові документи — метричні книги, ревізькі казки, подушні переписи. Раніше — майже порожнеча.

Чому половини архівів України просто не існує

Більшість людей навіть не здогадуються, скільки документів Україна втратила назавжди. Фазульянов перераховує: Перша світова нищила цілі регіони — Волинь, Галичину, Холмщину. Людей виселяли, а церкви з їхніми метриками горіли.

"Там може бути втрачений, наприклад, період з 1890 по 1910 рік — хоч і здавалося б, це нещодавно, — каже він. — Є великі втрати у Полтавському та Дніпровському архівах під час Другої світової війни".

Окремий рубець — 1942 рік. У трьох районах Білгородської області (колишні Курська та Воронезька губернії - етнічні українські терени — Ред.) радянські війська при відступі спалили всі документи. "У них діра між документами складає з 1858 по 1942 рік — це залізно. Немає ні метричних книг, нічого".

А ще були справи НКВС. Фазульянов розповідає про власного прадіда: його заарештували 26 січня 1937 року, а дочка народилася 11 лютого. Прабабуся несла немовля до тюрми у Юзівці, намагалася підсунути дитину під ворота — щоб чоловік хоча б побачив.

"Я ознайомлювався зі справою прадіда в 2011 році. Три здоровенні томи колективної справи — 47 людей з нашого села. Мене найбільше здивувало ось що: підписи були страшні. Видно, що людину трусило, що людину катували. Ти читаєш текст НКВСника — спокійний рівний почерк. А тут людина надто тисла на ручку — лінія як кардіограма, десь клякса тощо".

Проте ці справи — попри весь біль — є безцінним джерелом. В анкеті арештованого фіксували склад родини: дружина, діти, можливо батьки, брати. Іноді — кілька поколінь одразу.

"Розкішна знахідка, але замовникам може не сподобатися": які секрети родин зберігають старі документи

Іноді пошук виводить на речі, яких замовник зовсім не очікував. Фазульянов згадує кілька таких випадків — і каже, що "незвичайні знахідки" часто виявляються не приємними сюрпризами, а справжнім випробуванням для родини.

"Досить непросте питання — коли предки проходять у справах, пов'язаних із сексуальним насильством. Але через існування цієї справи в документах зберігся посімейний список підозрюваного — два десятки людей з родини, три-чотири покоління від його діда. Розкішна знахідка, хоча може не подобатися замовникам".

Ще один момент, який генеалог пам'ятає досі — розмова з колишньою директоркою Донецького архіву десь у 2011-2012 роках. Він прийшов переглянути документи Юзівського госпіталю часів окупації — там були списки хворих на венеричні хвороби, зокрема, сифіліс. Більшість із них виявилися російськими колаборантами, а не німцями.

"Вона мені каже: "Вам же не було б приємно дізнатися, що ваш прадід лікувався від сифілісу". І відмовила у видачі — без жодних юридичних підстав. Тоді це був темний період у роботі з архівами: дуже багато забороняли, не хотіли видавати. Зараз би таке взагалі не обговорювалося", — каже дослідник.

22 покоління до початку XV століття: як генеалог прослідкував власний рід крізь татарські степи і козацькі хутори

Сам Фазульянов дослідив власний родовід до 22 поколінь — це початок XV століття. Але це виняток навіть для фахівця.

По батьківській лінії його рід веде до казанських татар. У татар існувала традиція шеджере — передача родоводу від батька до сина усно. Ці перекази фіксувалися в літературі, і генеалогу вдалося їх зіставити з документами.

"Є ревізькі казки — перший податковий перепис 1719 року. Там зафіксований мій пращур з синами. І є шеджере, які цю родину описують з початку XVIII і вглиб. Вдалося зв'язати кілька різних гілок, зафіксованих у літературі, — вони сходяться на якомусь поколінні й ідуть далі однією лінією".

По материній лінії — інша картина. Рід вийшов з-під Глухова і Охтирки на Дон і Міус ще на початку XVII століття. Один чоловік переселився, його нащадки розійшлися двома гілками по різних хуторах. Одна пішла через Сіверський Донець, інша — двома гілками, на Міус і до Азовського моря.

"Прізвище однакове у всіх збереглося, і вони походять від одного кореня. У нас навіть є чат — "Клуб Гаврила Недодая". Нас четверо: дві рідних сестри й ми — двоє кузенів".

З чого починати, якщо ти нічого не знаєш про свій рід

На запитання журналістки, що робити людям, які хочуть дослідити свій родовід, Фазульянов сказав: йти спершу не в архів, а до живих людей.

"Починайте з родини. До батьків, дідів, бабусь, прадідів — до кого можна дотягнутися. Навіть дядьки, тітки, двоюрідні баби і діди. У моєї колеги є три-чотири покоління живих родичів, яких можна опитати — це круто".

Далі — домашні документи. Виписки, свідоцтва, старі фотографії, будь-які папери. Вони можуть закрити "радянський" період — приблизно з 1950-х років до сьогодні.

Для глибшого занурення є архіви. Фазульянов каже, що зараз доступність документів — максимальна за всю його практику: "Багато що вже в онлайні".

ДНК-генеалогія творить чудеса

Ще один інструмент — ДНК-тест. За умовні $50 людина отримує набір, бере зразок, відправляє в лабораторію і бачить збіги з іншими протестованими.

"Коли у вас кілька тестів від різних родичів, можна чітко сказати — по якій гілці, по якій місцевості і в якому поколінні іде перетин. ДНК дає стимул для документального пошуку. Ти бачиш збіг по гілці, яка іде з конкретного села, — і починаєш "бити" по документах саме там".

Скільки коштує дослідити свій родовід

Щодо вартості самостійного пошуку — він безкоштовний, якщо не враховувати часу. Якщо замовляти у дослідника, середній бюджет — від $1500-2000 на пів року до десятків тисяч за кілька років роботи. При цьому один "етап" — перегляд 10 метричних книг і знайдені 50 фактів — може коштувати близько $550.

На запитання, що ж робити людині, якщо в неї немає таких грошей для досліджень, фахівець відповів так:

"Для людини умовно з мінімальною зарплатою завжди є варіант самостійного пошуку. Тим паче, все є онлайн або багато що вже в онлайні, — каже Фазульянов. — Якщо ти маєш багато ініціативи і часу, завжди є можливість самостійного пошуку".

Є і безкоштовні спільноти — наприклад, Facebook-група UA Genealogy з 38 тисячами учасників. Там люди діляться знахідками, підказують джерела, іноді виявляється, що двоє незнайомих людей шукають одну й ту саму гілку. Є також спеціалізована література, яка допоможе у пошуках.

"Генеалогія — це або на все життя, або вольове рішення зупинити процес, — підсумовує Фазульянов. — Коли починаєш — без шансів, що зупинишся. Це детективна діяльність, яка не потребує ліцензування. І іноді знаходиш сторінки з історії нашого народу, які ніде ще не прописані".

Раніше "Телеграф" також писав, скільки дітей мають народжувати українки, щоб зберегти населення. Скільки дітей мають народжувати українки, щоб зберегти населення.