ТЦК треба роздати зброю, всіх депутатів — на фронт: Корчинський про мобілізацію, розгін Ради і нову війну Путіна

Путіну зараз вигідно увійти в пряму війну з НАТО, щоб сісти за стіл переговорів з європейцями і змусити їх припинити допомогу Україні. Про це в інтерв’ю "Телеграфу" сказав фундатор "Братства", письменник, драматург Дмитро Корчинський.

Які напрямки військового удару обирають зараз у Кремлі? Чому українських депутатів вже давно треба було б мобілізувати і ліквідувати Верховну Раду? Де ж ділася українська єдність? Відповіді на ці та інші питання — далі в матеріалі.

Путін, де репресії?

— Пане Дмитре, пропоную для початку подивитися, що там у московитів. А як на мене, там досить цікаві речі відбуваються. До прикладу, Z-блогер Ілля Рємєсло, якого спочатку запроторили до психлікарні за висловлювання про Путіна, зараз дає інтерв’ю Собчак і каже, що Путін — чорт. Головний російський комуніст Зюганов каже, що восени в Росії може бути повторення 1917 року. Плюс "наїзди" на Кремль Вікторії Боні. Це що таке? Якесь справжнє невдоволення, яке вже проривається, чи спецоперація ФСБ? А якщо спецоперація, то навіщо?

— Для того щоб орієнтуватися в ситуації, треба бути всередині. Ми дивимось сильно збоку, маємо дуже мало інформації і тому судити, що саме там відбувається, як функціонує ця машина, розвалюється вона чи ні, дуже важко.

Але якщо говорити безвідповідально, то мені ніколи не здавалося, що в Московії диктатура. Путін не диктатор. Там є владні угруповання, політбюро, різні інтереси. Ця верхівка порівняно невелика, але вона є. Це ті, хто тримають основні багатства і владу. Це різні угруповання і люди з різними інтересами. А Путін завжди виконував функцію головного пропагандиста і можливо часом функцію арбітра, а це дуже важливо для того, щоб утримувати всю систему.

Чому мені здається, що Путін не диктатор? Тому що головний метод управління диктатури — це репресії. Диктатор керує репресіями. Якщо він не репресує, не знищує періодично власне оточення, то він не диктатор. Так система не тримається. Ми бачимо людей, яких посадили в "ерефії": усунули Шойгу, прорідили деяких генералів. Але це скидається не на репресії, а на результат боротьби між владними угрупованнями. А масштабних репресій щодо найближчого оточення за 27 років правління Путіна ми жодного разу не бачили. Так не буває з диктатурами і диктаторами. Але так може бути з політбюро. І можливо боротьба загострюється і всілякі пискляві голоси використовуються тими чи іншими членами цього умовного політбюро (владним угрупованням, фігурою) для того, щоб зводити рахунки між собою. Можливо навіть для того, щоб таким чином вказати Путіну на якісь проблеми, підколоти його. Адже ми бачимо, що спілкування в сьогоднішньому світі (навіть внутрішнє, дипломатичне, міждержавне) часто ведеться через соцмережі, а не дипломатичною поштою, таємними дзвінками, шепотінням. Все виноситься назовні. Не тільки у нас з вами, коли українські волонтери з’ясовують стосунки між собою, але навіть тоді, коли члени путінського політбюро з’ясовують стосунки між собою.

— Для самого Путіна це небезпечно, як гадаєте?

— Я б не зосереджувався на Путіні. Це владне середовище, угруповання. Путін — пропагандист. Чи небезпечно це для цього пропагандиста і арбітра? Можливо, на якомусь етапі небезпечно. Для нас це нічого принципово не змінить. За останні 500 років у наших стосунках з Московією ситуація принципово не змінюється. Хто б там не був. Катерина II — чистокровна німкеня. Здавалося б, орієнтована на Захід, і можна було б чогось хорошого очікувати. Ленін виховувався в британській бібліотеці, Микола II теж чистокровний німець. Але що це змінило для нас? Єврей, німець чи грузин при владі — ситуація приблизно однакова. Ми або воюємо, або перебуваємо у них в рабстві. Тобто війна продовжується.

Кремль обирає напрямок удару

— Розширення фронту в бік НАТО. У арбітра, політбюро, Московії є взагалі сили на таке масштабування війни?

— Мені здається, є. Я б на їхньому місці дійсно спробував би розширити цей фронт або на НАТО, або на Казахстан. Я думаю, що вони зараз обирають між Казахстаном і Балтійськими країнами. По Казахстану ми бачимо передвоєнну риторику, вони перекрили транзит казахстанської нафти через свою територію, звинувачують, що з Казахстану прилітають дрони по їхніх об’єктах у Приураллі і за Уралом. Це такий серйозний накат. І Казахстан може їм зараз видаватися легкою ціллю. Вони не мають успіхів в Україні, і легкий успіх у Казахстані їх міг би привабити. Крім того, це одразу змінює розклади в Центральній Азії, а Центральна Азія важлива і для Китаю, і для США. Тобто це новий переговорний стіл з цими країнами.

Щодо Балтійських країн, то я теж вірю, що вони можуть на це піти. Будь-яка атака на Балтійські країни ставить Євросоюз, НАТО і всі європейські країни перед вибором: втягуватися у війну чи сідати і домовлятися. У війну втягуватися ніхто не хоче. Так само ніхто не сильно хоче пожертвувати Балтією, тому що це розвалить і НАТО, і Євросоюз, і взагалі будь-які перспективи європейської єдності. Тому [європейці] будуть намагатися домовлятися з Московією на тих чи інших умовах. А Московія виставить умови: не фінансувати Україну і не постачати їй озброєння. Атака на Балтію не буде вимагати великих сил. Там можна обійтися сотнею-другою "Шахедів" і можливо ввести невелике військове з’єднання, скажімо, в Естонію чи в Латвію. І це все змінить. Навіть ввести і вивести, наприклад, у разі вдалих переговорів. Або ввести і почати переговори за те, щоб вивести, і розтягнути їх років на п’ять. Тобто ці сценарії цілком можливі. Я б на їхньому місці спробував це зробити. Це могло б деморалізувати Європу дуже сильно, в тому числі і в плані підтримки України.

— Але ж з казахами легкої прогулянки не буде. Там є націоналістичні настрої. Чи Путін може так не вважати?

— У Казахстані дуже велика п’ята колона. Там є націоналістичні настрої, але там слабкі збройні сили. Проблема — велика територія. Але можливо їм буде цікава не вся територія Казахстану. Ми ж пам’ятаємо, що перед повномасштабним вторгненням вони вже робили операцію в Казахстані для порятунку казахського режиму, і їм це було легко. Тобто всі плани є, шляхи вторгнення є, армія достатньо слабка, а московитська армія все-таки натаскалася за чотири роки дуже сильно. І не використати це на слабших противниках — просто гріх.

"Ми не протримаємося без диктатури"

— Поговоримо про внутрішні справи. Депутати бояться це зайвий раз коментувати, однак у сценарії продовження війни ми прийдемо до зниження мобілізаційного віку і часткової мобілізації жінок окремих спеціальностей?

— Цілком можливо, що прийдемо, але у нас ще не вичерпаний потенціал старших вікових категорій і потенціал чоловіків ще далеко не вичерпаний. Є кого мобілізувати. Всі говорять про те, що потрібно посилати на фронт працівників Національної поліції (бодай на ротаційній основі). Це достатньо великий потенціал. Плюс у нас величезна кількість чиновників. Це точно значно більше ніж мільйон. На утримання всієї цієї банди витрачається значно більше ніж на утримання ЗСУ. Чисельність населення зменшилася, а кількість чиновників збільшилася. Нам необхідна антибюрократична революція. Треба категорично зменшити чисельність бюрократії в Україні — і це суттєвий потенціал для поповнення ЗСУ і полегшить навантаження на держбюджет. Тобто є звідки черпати. Ну і само собою мають бути скасовані всі оці дурнуваті постанови на кшталт того, щоб випускати з України чоловіків до 21 року. Ймовірно, якщо війна триватиме ще років п’ять, то потрібно буде суттєво зменшувати вік мобілізації. Але на найближчі два роки я бачу резерв, звідки брати.

— Але ж самі чиновники не проголосують за власну мобілізацію.

— А ми не протримаємося, якщо не встановимо тут диктатуру. В країні має бути один керівний орган — Ставка Верховного Головнокомандувача. Чому у нас досі функціонує парламент і місцеві ради — взагалі незрозуміло. В жодній країні, яка перебуває в тотальній війні, такого ніколи не було і не може бути. Тим паче якщо війна ведеться на нашій території. Окуповано більше 20% території, і у нас при цьому функціонує парламент. Для чого? Щоб "що"? Для того, щоб Головнокомандувач змушений був кожного разу умаслювати депутатів, коли йому потрібна чергова постанова чи закон?

Досконалі демократії в світі були тільки в один період — це античні демократії. Грецька і первісно римська демократія. Та вони на час війни завжди встановлювали диктатуру. Демократія припинялася тоді, коли починалася війна. Це було правильно. Україна — це унікальний випадок, коли у нас розслаблений тил і продовжують функціонувати демократичні механізми, коли війна ведеться на нашій території. Це самогубство, розтягнуте в часі. Сподіваюся, що нарешті Верховний Головнокомандувач до цього допетрає і ліквідує під оплески найбільш прогресивної частини українського народу всі ці зайві установи. Всі депутати всіх органів влади будуть мобілізовані і помарширують на фронт.

— Та це буде шоком для європейців, які дають нам власні гроші на війну. Чи їм без різниці, аби тільки українці їх захищали?

— Думаю, так. Нам же дають гроші не тому що ми їм подобаємося, а тому що вони бояться "ерефії". І поки вони бояться, гроші будуть давати. І все залежить від подачі. Це ж може бути в плані антикорупційної боротьби. Як подолати корупцію? Зменшити втричі бюрократичний апарат і мобілізувати всіх депутатів на фронт. І корупція автоматично зменшиться.

ТЦК треба роздати зброю

— Ви послідовно виступаєте за примусові заходи мобілізації. А конкретно що це має бути? У нас мобілізація наче як і так примусова.

— Те що зараз є, воно і має бути. Просто мобілізаційним командам має бути роздана зброя, і вони повинні адекватно реагувати на спротив. Ми кожного дня чуємо про напади на ТЦК, чуємо про те, як засуджують працівників ТЦК, але ми не чуємо про те, як засуджують тих, хто на них напав. Бачимо кампанію підтримки цих нападів, дискредитації ТЦК. Ті хто беруть участь у цій кампанії, мають бути ув’язнені. Ті хто нападають, мають сісти на великі терміни. Тобто коли люди бачать команду ТЦК, вони повинні знати, що спротив не має сенсу і найкраще, що вони можуть зробити, — це самі підійти і попросити, щоб їх мобілізували.

— Але підійдемо до питання світоглядно. Патріоти вже давно на фронті або, на жаль, загинули. Але ж більшість українців у 2019 році голосували за "зійтись посередині". А тепер їх висмикують в армію, а вони: "ми, блін, за це не голосували". І саме через це відбувається протистояння. Я правильно розумію?

— Просто ці люди мають зрозуміти, що їм нема куди дітися. Як казав Шевченко, а потім повторював Донцов — нація ділиться на козаків і свинопасів. У нас козаки були дискриміновані завжди, а свинопаси керували. Під час війни має бути навпаки: керувати мають козаки, а свинопаси повинні бути дискриміновані. Вони мають слухатися козаків. І козакам вигідно, щоб свинопаси служили.

Плюс навіть ці свинопаси, коли стають мобілізованими і потрапляють у хороші руки, часто стають хорошими солдатами. Нещодавно я був у 225-му штурмовому полку. І я подивився, як там із звичайних бусифікованих аватарів, наркоманів (у нас така якість суспільства, на жаль), за два місяці роблять бойових рексів. Людей, здатних воювати, виживати на полі бою. Рівень втрат у цьому полку менший ніж у багатьох нештурмових полків, які перебувають на фронті.

Тобто люди просто не знають свого щастя. Йому здається, що його щастя в тому, щоб вживати амфетаміни і ховатися від ТЦК, а коли він потрапляє в штурмовий полк, то за деякий час усвідомлює себе воїном, звитяжцем, історичною фігурою. Це розкішно.

Плюс тим хто воює мають бути надані виняткові привілеї: право на короткоствольну зброю; право в майбутньому балотуватися і обіймати державні посади повинні мати тільки учасники бойових дій. Ти повинен знати, що ніколи не станеш чиновником, якщо не відвоював своє. Право голосу повинні мати тільки учасники бойових дій. Чому у нас Верховного Головнокомандувача мають обирати в своїй більшості ухилянти?

Плюс матеріальні стимули: безкоштовна земля, перша черга приватизації. У нас неймовірна кількість державних акціонерних компаній, які в більшості своїй збиткові і є просто джерелом корупції. То віддавати їх так само комбатантам. Звісно що вони їх продадуть потім якимось ефективним капіталістам, але принаймні на цьому зароблять. Тобто треба сформувати пакет привілеїв для комбатантів — і все стане значно краще.

— Але ж свинопаси, за рахунок того, що пасуть свиней, мають прибутки, і з них платять податки, на які і існує армія. Можна, звичайно, сподіватися на гроші ЄС, але як ми вже зрозуміли з досвіду надання кредиту в 90 мільярдів євро, в Європі достатньо одного єдиного Орбана — і все, грошей немає.

— Для того щоб сплачувалися податки, потрібно щоб працювала ефективна економіка. А для цього нам потрібно здійснити антибюрократичну революцію. Ми бачимо, що існують держави, які перебувають в умовах війни постійно, але у них ефективно функціонує економіка і вони можуть воювати за власні гроші. Ізраїль, наприклад. Основа економіки Ізраїлю — це хайтек. І у нас хайтек може бути основою економіки. У нас, як з’ясувалося, є дуже багато людей, здатних виробляти озброєння. Але їм часто заважають державні органи, бюрократична несприятлива система. І це потрібно українському позитивному свинопасу в першу чергу — щоб його звільнили від дурної бюрократичної диктатури.

Міндічі — приходяще. Україна — вічна.

— Як вважаєте, чи є зараз механізми повернення з-за кордону чоловіків, які виїхали туди незаконно? Зеленський нещодавно на цьому наголошував, мовляв, вас чекають у ЗСУ. Але щось мені здається, ця промова президента їх не дуже мотивує.

— Мені здається, тут треба йти двома шляхами. По-перше, в Європі важко працювати ініціативній людині. В Європі дуже зарегульована економіка, саме тому вона програє конкуренцію Китаю і азіатам взагалі. Якщо в Україні буде вільна економіка, то ініціативним людям захочеться працювати тут, а не в Європі. А нам же потрібна ініціативна публіка.

По-друге, якщо ми навіть не зможемо повернути людей з-за кордону, то можна спробувати попрацювати з їхніми дітьми, які вже підросли. Це має бути програма, щось на кшталт сіоністської. Свого часу у євреїв виник сіонізм — рух за заселення Ізраїлю. Всі світові євреї мають повернутися в Ізраїль. Це була велика агітація, місія. І багато людей вирішили, що це їхня місія: кинути стоматологічну практику на Брайтон-Біч і поїхати в Палестину колупати тяпкою каміння і перестрілюватися з арабами. І вони заселили цю землю. Багато людей туди поїхало, і їм вистачило на те щоб збудувати державу і вести війну. Подібний рух має бути і серед українців. Українці мають повертатися в Україну, тому що Україна — наш Ізраїль, і це наша обітована земля, і треба жити тут, а не там. Якщо цей рух буде достатньо натхненним, систематичним і інтенсивним, то багатьох, я думаю, ми зможемо повернути. Тих, хто виїхав останнім часом, — ні, але їхніх дітей ми зможемо захопити цією ідеєю. Можливо, ми зможемо захопити цією ідеєю і нащадків тих українських мігрантів, які виїхали 50–100 років тому. Я вірю, що через таку натхненну проповідь повернення ми зможемо кілька сотень тисяч людей повернути.

— Але коли євреї поверталися в Ізраїль, вони і отримували цей Ізраїль, отримували собі цю країну. А українці, які повернуться в Україну, — не факт, що вони її отримають. Її отримають всілякі Міндічі, Шефіри і так далі.

— Ну ми бачимо, як багато українців проливають кров за Україну, якою керують Міндічі. Вони розуміють, що Міндічі — це все приходяще, а Україна — це вічне.

І давайте не перебільшувати чеснот євреїв. Євреї зараз всі незадоволені один одним. І тоді вони були незадоволені один одним. І всі вони були незадоволені тими, хто керував цією державою. І наприклад Менахем Бегін (шостий прем’єр-міністр Ізраїлю. — Ред.) ненавидів Бен-Гуріона (перший прем’єр-міністр Ізраїлю. — Ред.). А Бен-Гуріон сильно не любив Менахема Бегіна — аж до того що намагався його вбити. Тобто багато євреїв сильно не любили і тодішнє єврейське керівництво, і один одного. І зараз це є. Тобто не треба перебільшувати солідарність і теплоту стосунків у єврейському середовищі: тодішньому і нинішньому. Але вони розуміли, що існують вищі ідеї, вищі сенси існування. Так само і для українців є вищі сенси існування. Міндіч вже не в Україні, і багато хто із цих людей незабаром буде не в Україні. А звитяжці і герої залишаться.

Антисемітизму в Україні побільшає

— Ви критикували закон про покарання за антисемітизм, який нещодавно підписав Зеленський. Ви кажете, що відчуваєте небезпеку в цьому законі, мовляв, він створює привілеї для окремої категорії людей. Аргумент, що ви використовуєте, полягає в тому, що в Україні немає антисемітизму, тоді навіщо цей закон. Але ж якщо немає антисемітизму, то немає і привілеїв для окремої групи населення. Хіба не так? Чого тоді перейматися?

— Розумієте, ми з вами можемо бути в дуже хороших стосунках і приятелювати. А потім раптом виходить закон, який дає вам особливі привілеї, а мені не дає. І я буду вас любити після цього? Чи у мене після цього до вас сильно погіршиться ставлення? І тому цей закон не захищає українців, а захищає тільки одну національність в Україні. І виникає питання: а як так? Ми де взагалі живемо? Чому це? Плюс додаткові чинники: цей закон виходить тоді, коли прем’єр-міністром в Ізраїлі є Нетаньяху. А Нетаньяху — це хлопець, який сильно любить Путіна і сильно не любить Україну. Ізраїль закуповує крадене московитами українське зерно і взагалі підтримує з ними стосунки, незважаючи на те що московити допомагають ХАМАСу, "Хезболлі" і Ірану. Це було дуже помилкове рішення, на мій погляд. І після цього закону градус антисемітизму в Україні збільшиться.

— Ви стверджували, що Буданов захищає УПЦ ФСБ. Поясніть. До речі, УПЦ нещодавно виграла суд щодо ліквідації Київської митрополії. Тобто не такі вже й погані у них справи.

— Я не кажу що Буданов захищає. Просто звернув увагу на одне його висловлювання, на яке всі звернули увагу, де він необачно сказав, що УПЦ не має формального стосунку до РПЦ, тому що там не написано що вона "МП". Ну хочу сказати, що на жодному агенті ФСБ в Україні немає шеврона ФСБ. Те саме щодо цієї установи. Мені здається, що в цьому випадку Буданов помилився. Або це тиск американців. А ми знаємо, що в Конгресі (а московити ведуть дуже активну лобістську діяльність в інтересах РПЦ в американському Конгресі) багато конгресменів, урядовців, держдепівців, які проти ліквідації УПЦ ФСБ в Україні. І можливо вони увесь час закидають це і Буданову як переговорнику. І тому Буданов вважає, що треба поки що не чіпати УПЦ ФСБшників, поки ми намагаємося щось там отримати від США.

Але це принципова ситуація для нас. Буданов хай не чіпає, а всі добрі люди в Україні мають чіпати, тому що немає жодних ілюзій у цьому плані. Це ворожа структура, ворожа спецслужба, вона має бути в Україні ліквідована.

Щодо цього суду… Вони дійсно виграли суд по старій експертизі, але все продовжується. Я абсолютно переконаний, що ця Київська митрополія буде ліквідована. І справа не стільки в судах, скільки проблема в ПЦУ, яка не має достатньої кількості кадрів. ПЦУ порівняно молода структура, а УПЦ ФСБ діє з 1945 року. У них багато кадрів, багато парафій. Навіть тоді, коли ми повертаємо храм у ПЦУ з лабет УПЦ ФСБ, то ПЦУ часто не має можливості поставити туди священника. Тобто мало кадрів. УПЦ ФСБ виживає з тієї причини, що ПЦУ ще не увійшла достатньо в силу.

Єдність має бути примусова

— Насамкінець хотів поставити вам більш філософське питання. Нещодавно в Києві відбулася безпекова конференція, і під час цієї події знову ж таки Буданов сказав, що нам потрібна єдність, щоб перемогти. Та ми ж не перший рік чуємо всі ці бідкання, що в 2022 році були черги у військкоматах, а зараз немає, — і де ж ділася ця єдність. То де ж вона зникла?

— Єдність завжди досягається з переляку. Перший переляк минув — то минула і єдність. А далі єдність має досягатися вже засобами примусу. Як це завжди і буває у всіх випадках, в усіх країнах і в усі часи. І ці засоби примусу мають бути задіяні.

У нас дуже погана ситуація: в тилу абсолютно спокійно може здійснюватися московитська пропаганда. У нас антидержавна діяльність у тилу легалізована. Державна зрада — одне з найлегших правопорушень. Якщо ви вкрадете мобільний телефон, то вам дадуть більше ніж якщо ви державний зрадник. І ми це постійно спостерігаємо. Ми не маємо системи примусу до виконання наказів у ЗСУ. У нас якщо хтось полишає позиції або офіцер не виконує наказу, то максимум що з ним реально може зробити Генштаб — це понизити в посаді або перевести на інше місце. Це взагалі як? У нас немає фактично покарання за дезертирство. Хлопці з навчального центру імені Коновальця (де одне з найбільш ефективних БЗВП в Україні) кажуть, що ми досі воюємо добровольцями. Тільки доброволець 2022 року — це той хто штурмував військкомат, доброволець 2023 року — це той хто не викидав повістку, а доброволець 2025–2026 року — це той хто не тікає з БЗВП. Тому ми досі воюємо добровольцями, тому що системи примусу і покарання немає ні в тилу, ні на фронті.

Тому я вважаю, що все-таки єдність у нас є. Дух є у українського народу. Але якби до цього духу ще додати і нормальний державний механізм, то було б взагалі розкішно. Ми б вже воювали не під Покровськом, а під Москвою.