Коли Путін нападе на Європу: що цікавого у звіті Мюнхенської конференції про Україну та нову роль Трампа

Допоки США не визнають путінську Росію справжньою загрозою, Європа занадто слабка, щоб забезпечити мир для України. Про це йдеться у звіті Мюнхенської безпекової конференції, одного з найважливіших та найстаріших майданчиків у світі.

З 13 по 15 лютого участь у заході візьмуть участь близько 60 глав держав і урядів, а також найбільша за всю історію делегація США, яка включає понад чверть американського Сенату. Крім того, участь підтвердили понад 50 лідерів міжнародних організацій — ЄС, НАТО, ОБСЄ та ООН.

Війна в Україні, а також загрози з боку Москви — ключове на порядку денному масштабної безпекової події.

Цьогорічний звіт конференції, який називається "У процесі знищення", вже є у розпорядженні "Телеграфу". Публікуємо з нього найголовніше.

Путін може напасти на НАТО: ознаки вже є

Кремль не відмоляється від максималістичних цілей війни, яка досягла "нових висот жорстокості та насильства". І це — попри величезні втрати на полі бою, руйнівні санкції, посилення ударів України по російській інфраструктурі та зростаючий міжнародний тиск на переговори.

Про це пише Ніколь Кьоніг, керівниця політичних програм безпекової конференції.

Вона зазначає: Москва залишається в режимі повної воєнної економіки, адже майже 8% ВВП Росії було виділено на військові цілі.

"Постійні демонстрації ядерної загрози є найзухвалішим нагадуванням, що військова загроза виходить далеко за межі України", — вважає Кьоніг.

Так, деякі розвідувальні служби оцінюють, що Росія може відновити свої сили для "регіональної війни" у Балтійському регіоні протягом двох років після можливого припинення вогню в Україні — і для локальної війни проти одного із сусідів — протягом шести місяців.

"Перші ознаки розширення театру бойових дій уже помітні".

Москва ще більше активізувала гібридну війну по всій Європі — росте кількість підозрілих інцидентів російського походження, включно з диверсіями, вандалізмом, кібератаками та підпалами.

Наприклад, у вересні 2025 року близько 20 російських безпілотників порушили повітряний простір Польщі, а три російські винищувачі МіГ-31 порушили повітряний простір Естонії на 12 хвилин. Багато інцидентів ніби залишаються "неоднозначними", що дозволяє Москві уникати прямої відповідальності. При цьому спричинити психологічний тиск і політичний параліч.

США — арбітр, а не союзник

Від самого початку адміністрація Дональда Трампа чітко дала зрозуміти, що очікує від Європи більшої відповідальності за власну оборону та стримування всіх загроз.

Найбільше зміни в позиції Штатів проявилися в Україні.

"Відмовившись від своєї передвиборчої обіцянки завершити війну протягом 24 годин, президент Трамп кілька разів намагався посадити Москву та Київ за стіл переговорів, постійно змінюючи свою позицію щодо умов припинення вогню та можливих територіальних поступок України.

Підтриманий США план миру на 28 пунктів, який був оприлюднений у листопаді 2025 року, значною мірою схилявся на користь Росії та шокував європейські столиці", — описує експертка.

План включав територіальні поступки України, суворі обмеження щодо майбутньої чисельності її збройних сил та виключення можливості членства Києва в НАТО й будь-якого подальшого розширення, водночас майже не вимагаючи поступок від Москви.

Документ також ставив Вашингтон у роль арбітра, а не союзника, пропонуючи посередництво США у діалозі між Росією та НАТО.

Тим часом військова допомога США Україні різко скоротилася. Після суперечки з Володимиром Зеленським в Овальному кабінеті у лютому 2025 року адміністрація Трампа тимчасово призупинила всю підтримку та обмін розвідувальною інформацією з Україною.

"Зупинка постачань систем Patriot, високоточних артилерійських снарядів та ракет Hellfire у липні – усіх погоджених за адміністрації Байдена – підкреслила нездатність Європи заповнити прогалину, залишену Вашингтоном", — зазначає авторка.

У відповідь союзники створили механізм Prioritized Ukraine Requirements List (PURL), за яким європейські країни та Канада фінансують закупівлю американських озброєнь для України.

"Ця схема – фактично круговий потік, у якому Європа фінансує американську зброю для України – здається, стала улюбленою моделлю адміністрації Трампа для підтримки Києва…

Адміністрація Трампа розмиває межу між безпековою та економічною політикою, прив’язуючи доступ до американської "парасольки" захисту до економічних інтересів США", — вважає Кьоніг.

Така нестабільність значно підірвала довіру громадськості до Штатів. Приблизно від половини до двох третин респондентів у деяких європейських країнах і Канаді вважають, що США стали менш надійним членом НАТО.

Європа продовжує бути слабкою

Європейські лідери довгий час не критикували політику Штатів у відкриту. Натомість вели подвійний курс: намагалися тримати Вашингтон залученим будь-якою ціною та водночас обережно готувалися до більшої автономії.

Коаліція охочих взяла на себе військову та фінансову допомогу Україні та планування гарантій безпеки після закінчення війни.

Менші групи європейських країн працювали разом, щоб звертатися до США разом і забезпечити участь Європи у переговорах.

Це мало свій ефект: запровадження санкцій проти Росії, внесенням змін до початкового мирного плану та обіцянка Вашингтона підтримати гарантії безпеки після припинення вогню.

"Водночас вони виявили стійку стратегічну слабкість Європи: значну залежність від лідерства США та відсутність узгодженого, незалежного бачення щодо управління Росією і формування тривалого миру в Україні", — пише експертка конференції.

Європейські країни по-різному витрачають гроші на оборону та допомогу українцям — одні можуть більше, інші — менше. У грудні країни ЄС не змогли погодити використання заморожених російських активів для України, домовившись замість цього про менш амбітний кредит у 90 мільярдів євро.

Хоча компроміс допоміг не допустити фінансового краху України, він підкреслив обмежену колективну рішучість Європи перед російським залякуванням.

Майбутнє — за сміливими лідерами

Ніколь Кьоніг підсумовує: епоха, коли Європа могла покладатися на США як на беззаперечного гаранта безпеки, завершилася.

"Європейські лідери повинні прийняти цю реальність і діяти відповідно".

На її думку, дотримання принципів Статуту ООН – суверенітет, територіальна цілісність та відмова від застосування сили – залишається основою миру на континенті та поза його межами.

Тож закінчення війни між Україною та Росією має ґрунтуватися на цих принципах.

"Надійні гарантії безпеки будуть необхідні для стримування відновлення російської агресії після потенційного припинення вогню", — пише вона.

У той же час країни ЄС повинні забезпечити для України швидке виконання вимог для вступу до Євросоюзу.

Багато в чому це залежатиме від сміливих коаліцій лідерів.

Наприклад, держави "Веймарського чотирикутника" — Франція, Німеччина, Польща та Велика Британія — або Європейська група п’яти — попередня четвірка плюс Італія — будуть ключовими щодо України та розширення ЄС. Та власне — формування власної долі.

Трамп — руйнівник порядку

Як пише у звіті голова Мюнхенської конференції Вольфґанґ Ішингер, цьогорічний захід проходить у "момент глибокої невизначеності".

"Рідко в новітній історії конференції одночасно на порядку денному поставав такий широкий спектр фундаментальних питань: щодо безпеки Європи, стійкості трансатлантичного партнерства та здатності міжнародної спільноти управляти дедалі складнішим і більш конфліктним світом", — пише він.

Мова знов-таки про зміну ролі Сполучених Штатів у всій міжнародній системі.

"Світ увійшов у період політики руйнування. На порядку денному – не обережні реформи та корективи політики, а масове руйнування. Найбільш помітним серед тих, хто обіцяє звільнити свою країну від обмежень існуючого порядку та відбудувати сильнішу і процвітаючу націю, є нинішня адміністрація США.

В результаті, через понад 80 років після початку будівництва, міжнародний порядок, встановлений США після 1945 року, зараз руйнується", — йдеться у документі.

Президента США Дональда Трампа та низку інших політиків у звіті прозвали "людьми демонтажу".

"Трамп є лише найпомітнішим представником ширшого явища в сучасній політиці. В усьому світі дедалі більше лідерів виходять на передній план, обіцяючи не реформувати наявні інституції, а зруйнувати їх".

Наприклад, президент Аргентини Хав’єр Мілей використовував бензопилу як елемент виборчої кампанії, Ілон Маск із захопленням просував ідею "Департаменту урядової ефективності" (DOGE), а незліченна кількість політиків відкрито закликала до ліквідації бюрократій, судів або міжнародних угод.

Такі політики діють за принципом "рухайся швидко й ламай усе".

"Зростання впливу "людей демонтажу" в політиці може стати одним із найвагоміших трендів XXI століття", — зазначається у звіті.

Більше про новини Мюнхенської безпекової конференції читайте у наступних публікаціях "Телеграфу" з місця події.