Тут жили дворяни та гімназистки, а в підвалі зберігали вино: як виглядав один із найрозкішніших будинків у Дніпрі

На розі вулиць Шевченка (колишня Поліцейська) та Михайла Грушевського (раніше — Казанська) у Дніпрі стоїть будинок Мізка. На початку XX століття він вважався одним із найбільших домоволодінь Катеринослава. Його площа, монументальність та стиль виділяли його серед міських будівель, а сама споруда оцінювалася приблизно в один мільйон рублів, що було величезною сумою для того часу.

"Телеграф" розповість історію цієї будівлі та що в ній розташовувалося в різні роки.

Будівництво першого корпусу домоволодіння дворянина Григорія Мізка було закінчено у 1900 році, а весь комплекс із семи корпусів було завершено до 1905 року. Фасади основного корпусу були виконані у стилі необароко. Таке ошатне та дороге оздоблення на той час у місті зустрічалося дуже рідко.

У будинку було безліч різноманітних приміщень, а його площа дозволяла розміщувати і житлові квартири, і навчальні заклади, і комерційні об'єкти. Велика частина будинку була відведена під орендовані квартири для містян різного статку.

В окремому корпусі, який спочатку будували як власний особняк Мізка, розташувалося жіноче училище Степанової. З 1905 року воно отримало права гімназії, а з 1909 року функціонувало як жіноче комерційне училище. Навчальний заклад вирізнявся високим рівнем викладання: у 1910 році тут навчалося 550 учениць, були велика бібліотека, музей наочних посібників та педагогічні курси.

Після встановлення радянської влади у будинку розмістилася місцева Рада народних комісарів та низка відомчих квартир.

З кінця 1921 року будівлю передано Комітету поліпшення побуту учнів (КУППУ), який забезпечував студентів гуртожитками, їдальнями та навчальними приміщеннями. Будинок Мізка став "Будинком пролетарського студентства №1". Тут розмістилися найбільший студентський гуртожиток та їдальня, клуб КУППУ, квартири викладачів та майстерні. Для цих цілей будівля була перепланована: зникли деякі під'їзди, створені коридорні планування, ліквідовані магазини. На наріжному фронтоні з'явилася абревіатура "Д.П.С." та ліпна вставка з лавровими вінками та палаючим смолоскипом.

У колишньому корпусі училища Степанової, з просторими винними підвалами, розмістилися об'єкти Дніпропетровського винзаводу, а пізніше тут з'явилася наукова бібліотека Дніпропетровського державного університету. Під час бойових дій у 1943 році будівля вціліла, але їй знадобився капітальний ремонт. Повна реконструкція тривала до початку 1950-х років.

У 1960-х роках будинку знову знадобився капітальний ремонт, і після обвалення частини перекриттів абонементного залу бібліотеки корпус був повністю відселений. У 1968 році будівлю передано НДІ автоматизації чорної металургії, а пізніше тут розмістився навчальний корпус університету. Серед студентів, які проживали тут до початку 1970-х років, був поет і літератор Василь Булаєнко, якому присвячена пам'ятна дошка. Після закінчення будівництва нового університетського містечка в будинку залишилися науковці та проєктувальники інституту.

Деякий час у будинку Мізка розташовувався гуртожиток для викладачів та співробітників університету із загальними кухнями та санвузлами. За спогадами мешканців будинку, кімнати були своєрідними: перед вікном був невеликий виступ із поріжком, а поруч, суміжно з цим виступом, була комора. Мешканці будинку називали його "Горище".

Архітектурно будинок Мізка — унікальне явище для Катеринослава та сучасного Дніпра. Головні фасади виконані у стилі пізнього європейського бароко, з впливом "стилю Людовіка XVI" та французької колонади 1760–1780-х років. Родовий герб на фронтоні, гігантські колонади, монограма "М" у коринфських капітелях підкреслювали палацовий характер будівлі. Дворові корпуси оформлені лаконічніше, з елементами флорентійського Ренесансу, а окремі будівлі, такі як корпус концертної зали та клуб, витримані в умовній готичній стилістиці.

Сьогодні в будинку Мізка розташовані офіси та торгові об’єкти.