Чи допоможуть США Україні в разі нової агресії Путіна? Що розповіли за кулісами саміту в Парижі

У вівторок, 6 січня, в Парижі відбулася масштабна зустріч Коаліції охочих — головним її проривом стало те, що Франція, Велика Британія та інші країни після надійного припинення вогню готові розмістити війська в Україні, спираючись на підтримку США, зокрема розвідувальну та логістичну.

Що важливо знати:

• Фінальний варіант Паризької декларації став мʼякшим, ніж планувалося
• Європа готова відправити багатонаціональні сили в Україну
• Трамп може відмовитися від захисту України за аналогією Статті 5 НАТО

Планується, що Вашингтон візьме на себе провідну роль у моніторингу можливих порушень майбутнього миру, тоді як європейські сили будуть розміщені далеко від лінії зіткнення з Росією.

"Ми домовилися остаточно узгодити обов’язкові зобов’язання, які визначатимуть наш підхід до підтримки України та відновлення миру й безпеки у разі майбутньої збройної агресії з боку Росії. Ці зобов’язання можуть передбачати застосування військових спроможностей, надання розвідувальної та логістичної підтримки, дипломатичні ініціативи, а також запровадження додаткових санкцій", — йдеться у фінальній декларації.

Цей пункт виглядає як гарантії безпеки "у стилі Статті 5 НАТО", які передбачають, що союзники мають прийти на допомогу Україні, якщо вона знову опиниться під атакою. Однак проінформований співрозмовник "Телеграфу" у європейському дипломатичному корпусі звертає увагу на "розмитість зобовʼязань". І що викладене у документі — ніяк не аналог Статті про колективну безпеку.

"Досі залишається невизначеним рівень залученості США в разі повторного нападу Росії на Україну", — каже джерело.

Також основна проблема в тому, що декларація набуде чинності лише в разі припинення вогню — Володимир Путін і надалі не виявляє до цього жодного інтересу.

"Це не означає, що ми доб’ємося миру. Але мир не буде можливим без прогресу, який був досягнутий [у Парижі].

Це значить, що якщо Україна збирається укласти остаточну угоду — вони повинні знати, що після угоди будуть захищеними та матимуть надійний механізм стримування, і що існуватиме реальна підтримка, аби забезпечити, що це знову не повториться", — серед іншого наголосив представник американської переговорної команди Джаред Кушнер.

Позитивний сигнал — що і США, і Європа виступили під час зустрічі єдиним фронтом, попри напругу щодо, наприклад, зазіхань Штатів на Гренландію.

При цьому, за даними одразу кількох західних видань, Паризька декларація виявилася суттєво полегшеною версією порівняно з попередніми її проєктами. З неї прибрали згадки про пряму роль Вашингтона — зокрема про американську розвідку, логістику та зобов’язання підтримати багатонаціональні сили у разі повторного нападу РФ.

Можливо, головна причина криється в тому, що президент США Дональд Трамп неодноразово ставив під сумнів принцип колективної безпеки — навіть по відношенню до найближчих союзників. Останній епізод — його погрози щодо військового втручання задля взяття острову Гренландія під контроль США — крок, який сам по собі поставить хрест на засадах, на яких побудовано Північноатлантичний альянс.

У своїх мемуарах "На моїй варті: керувати НАТО в час війни", які є в розпорядженні "Телеграфу", колишній Генеральний секретар Альянсу Єнс Столтенберг детально описував, як не один раз добивався від Дональда Трампа підтвердження відданості Статті 5.

"Стаття 5 Північноатлантичного договору є положенням про колективну оборону НАТО і становить саму суть альянсу: один за всіх і всі за одного. Трамп відмовлявся дати чітку відповідь "так" на запитання, чи й надалі США стоятимуть за цим зобов’язанням, попри наполегливі запитання з боку преси.

І, зрештою, з’явилися сумніви щодо того, чи Сполучені Штати захищатимуть країни НАТО, які, на їхню думку, витрачають надто мало на власну оборону. "Чому ми маємо захищати країни, які не хочуть платити за власну безпеку?" — сказав Трамп. Це викликало занепокоєння у багатьох союзників. У їхньому баченні Трамп зводив НАТО до чогось на кшталт рекету під прикриттям", — писав Столтенберг, згадуючи події саміту у Брюсселі 2017 року.

Колишній Генсек виклав у книзі чимало подібних напружених епізодів: 2018 року американський лідер взагалі погрожував вивести США зі складу Альянсу через те, що інші країни не були спроможні негайно підвищити витрати на оборону.

Як зазначав Столтенберг, гарантії безпеки мають бути беззаперечними й абсолютними, а не "частковими і з застереженнями".

"Кожен потенційний агресор має знати: варто йому лише подумати про те, щоб торкнутися Фіннмарку в Норвегії чи спробувати захопити бодай квадратну милю боліт на сході Естонії — і НАТО, включно з американцями, буде там миттєво.

Якщо ж позиція Сполучених Штатів у кризовій ситуації може сприйматися в дусі: "ну, можливо, ми вам допоможемо, але спочатку заплатіть", — якщо існує навіть найменше зернятко сумніву, — тоді, звісно, зростає ризик того, що хтось ризикне і здійснить напад. Стаття 5 втрачає свою цінність", — стверджував він.

На певному етапі Трамп пропонував "вигнати" Данію, Нідерланди та Норвегію — багаті країни-члени — які, на його думку, мали обов’язок платити більше.

"США не потрібне НАТО. Чому я маю й надалі платити за цю організацію, якщо вона мені не потрібна?" — стверджував Трамп, зустрічаючись з іншими лідерами держав.

2025 року, після саміту в Гаазі американський лідер пропонував виключити з НАТО Іспанію через їх відмову вкладати 5% ВВП в оборонні потреби.

Та повертаючись до Паризької декларації Коаліції охочих: вона стала спробою знайти компроміс між бажанням продемонструвати рішучість і необхідністю не заходити на територію зобов’язань, які нинішня адміністрація США може в будь-який момент поставити під сумнів.

Саме тому документ радше окреслює політичні наміри, ніж створює юридично зобов’язуючу рамку. Він сигналізує Росії про готовність діяти спільно, але водночас залишає простір для маневру Вашингтону — з урахуванням непередбачуваності позиції Дональда Трампа щодо колективної безпеки загалом.

Для України це означає дві речі. З одного боку, сам факт обговорення розміщення європейських військ і механізмів реагування після припинення вогню є безпрецедентним і свідчить про зрушення у мисленні західних партнерів. З іншого — відсутність чітких гарантій, насамперед з боку США, залишає ключове питання відкритим: у разі перемирʼя, чи стануть підготовлені плани реальним стримуючим фактором для Росії.