Трамп, Путін і Гренландія. Чого чекати Україні у новій реальності

Після блискавичної операції "Абсолютна рішучість" у Венесуелі президент США Дональд Трамп уже пригрозив втручанням Кубі, Мексиці, Колумбії, а також Гренландії. І ситуація з останньою значно складніша.

Найбільший на земній кулі острів — це не ізольований авторитарний режим, а автономна територія у складі Данії, країни-члена НАТО та близького союзника США. Будь-який тиск на Копенгаген автоматично виходить за межі внутрішніх інтересів Америки й торкається фундаментальних принципів трансатлантичної єдності. Йдеться про потенційний конфлікт інтересів усередині НАТО, що може вилитися у кінець Північноатлантичного альянсу.

За даними "Телеграфу", попри занепокоєння щодо Гренландії, Європа не хоче дратувати адміністрацію Дональда Трампа і тим самим ризикувати подальшою підтримкою з боку США у спробах закінчити війну в Україні.

Детальніше — у нашому матеріалі.

Що означає "доктрина Донро"

Мова йде про повернення США до моделі силового контролю над Західною півкулею (і Гренландія географічно також є її частиною). За останній тиждень Держсекретар США Марко Рубіо кілька разів наголосив на "непохитній позиції" адміністрації Трампа: недопущення перетворення Західної півкулі "на безпечний притулок для наркоторговців, іранських проксі або ворожих режимів, які загрожують національній безпеці США".

"Епоха слабкості завершена, і Сполучені Штати задіють увесь наявний інструментарій, щоб викорінити ці загрози у власному "задньому дворі"…

Це Західна півкуля. Тут ми живемо — і ми не дозволимо, щоб Західна півкуля стала базою операцій для супротивників, конкурентів і ворогів Сполучених Штатів", — серед іншого заявив Рубіо.

Описуючи військову операцію США у Венесуелі, сам Дональд Трамп послався на Доктрину Монро та навіть пожартував, що тепер дехто називає її "доктриною Донро".

Це один із базових принципів зовнішньої політики США, проголошений 1823 року п’ятим президентом Джеймсом Монро. Головна ідея Доктрини полягала в тому, що Західна півкуля є зоною особливих інтересів Сполучених Штатів, а будь-яке втручання європейських держав у регіоні розглядатиметься як загроза безпеці США. Натомість світ ділився на сфери впливу Америки та Європи.

Спочатку Доктрина мала оборонний характер і була спрямована проти спроб європейських імперій відновити колоніальний контроль над Латинською Америкою. Однак у XX столітті Доктрина Монро стала політичним обґрунтуванням активної — а подекуди й силової — ролі Вашингтона в регіоні.

Як описує Кріс Кремідас-Кортні — старша запрошена наукова співробітниця Європейського політичного центру у Брюсселі — "світ починає скочуватися назад у добу", де великі держави керують власними "дворами" й заплющують очі на всіх інших. Найближчі наслідки цього будуть відчуватися в Україні, прогнозує експертка.

"Новий меседж полягає в тому, що Сполучені Штати забезпечуватимуть своє домінування поблизу власних кордонів, але їхня готовність гарантувати безпеку за межами півкулі стає дедалі більш політично крихкою.

Це версія Доктрини Монро XXI століття — зразка 1823 року, коли американське панування в півкулі поєднувалося зі стратегічним дистанціюванням від європейських війн. Саме за такий світ Путін давно виступає", — пише Кремідас-Кортні.

Вона нагадує: у новій Стратегії національної безпеки США окреслюється, що Вашингтон має намір жорстко закріпити свою силу в Західній півкулі, "потенційно надаючи Росії та Китаю більше свободи дій". При цьому головне, що має зробити Європа на противагу цьому — посилити підтримку України 2026 року.

За нових умов кожна країна, принаймні Західної півкулі, має зробити вибір: жити в очолюваному Америкою "світі суверенних держав і вільних економік" чи в паралельному світі, де на неї впливають країни з іншого боку планети. Лише такі дві опції наводяться у стратегії за підписом президента США.

Однак робити вибір доведеться й Європі.

Трамп наполягає на контролі над Гренландією

Європейські лідери, здається, досі переварюють наслідки операції США у Венесуелі — більшість із них обмежилися нейтральними заявами, в яких уникали критики військового втручання Вашингтона, натомість наголошували на повазі до міжнародного права, недопущенні ескалації, а також — на нелегітимності режиму Мадуро.

Головне питання, яке насправді непокоїть Європу: чи є острів Гренландія наступною ціллю США?

4 січня на борту Air Force One Трамп сказав журналістам, що США потрібна Гренландія "з погляду національної безпеки, і Данія не зможе це забезпечити".

"Європейському Союзу потрібно, щоб Гренландія була у нас — і вони це знають", — сказав президент США.

У той же час Кеті Міллер — дружина радника Білого дому Стівена Міллера — опублікувала в соцмережах карту острова з накладеним американським прапором і надписом "Скоро". На це різко відреагувала прем’єр-міністерка Данії Метте Фредеріксен.

"Я мушу сказати це дуже прямо Сполученим Штатам. Абсолютно немає жодного сенсу говорити про необхідність взяття Гренландії під контроль США", — заявила Фредеріксен. "Сполучені Штати не мають жодного права анексувати жодну з трьох країн Королівства Данії".

"Я наполегливо закликаю США припинити погрози на адресу історично близького союзника, а також іншої країни й іншого народу, які дуже чітко заявили, що вони не продаються", — додала вона.

Премʼєр-міністр Гренландії Єнс-Фредерік Нільсен назвав провокацію Міллер "неповагою", але закликав співвітчизників не панікувати. "Наша країна не продається, і наше майбутнє не визначатиметься дебатами в соціальних мережах", — написав він у соцмережах.

До цього Трамп призначив губернатора Луїзіани Джеффа Лендрі спеціальним посланником США з питань Гренландії. Ландрі заявив, що для нього буде честю обіймати посаду, метою якої є "зробити Гренландію частиною США".

Поза цим призначення конкретного посадовця з федеральним рівнем впливу на таку посаду наштовхує на роздуми щодо прямого втручання американців у політичні процеси острова.

ЄС боїться роздратувати США

У понеділок, 5 січня, речниця Європейської комісії із закордонних справ Аніта Гіппер, заявила: ЄС і надалі дотримуватиметься "принципів національного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів, а також Статуту ООН".

"Це універсальні принципи, і ми не перестанемо їх захищати. Особливо, якщо під загрозу ставиться територіальна цілісність держави-члена Європейського Союзу", — сказала Гіппер.

Публічно у Брюсселі відкидають будь-які порівняння між тим, що сталося у Венесуелі, та погрозами Трампа щодо Гренландії.

Головна речниця Європейської Комісія Паула Піньо додала: кожна країна може бути цікавою з багатьох точок зору. "Але це не повинно викликати зацікавленості понад можливі, наприклад, бізнес-інтереси, інвестиції тощо. Нічого поза цим". Вона нагадала, що Гренландія — не власність, яку може купити будь-хто.

Непублічно європейські союзники побоюються конфронтації з США насамперед через Україну та мирні переговори, які очолює адміністрація Дональда Трампа. Таку інформацію "Телеграфу" підтвердило поінформоване дипломатичне джерело.

Будь-яка жорстка риторика ЄС на підтримку Гренландії ризикує роздратувати Трампа в момент, коли європейські лідери намагаються заручитися підтримкою США щодо майбутніх гарантій безпеки для України.

"Зараз не найкращий момент для сміливих заяв та критики у бік США", — оцінює співрозмовник.

Як анонсував Трамп, до питання Гренландії він може повернутися за 20 днів. Насамперед потенційний конфлікт навколо Гренландії і дії, які ігнорують суверенітет союзників, можуть серйозно послабити НАТО. Якщо члени Альянсу почнуть сумніватися у взаємній підтримці і з’явиться недовіра до США як ключового союзника, колективна оборона втратить сенс.

Найміцніший військовий союз може опинитися під загрозою розпаду або принаймні серйозного ослаблення.

Якщо США здійснять вторгнення до Гренландії, це означатиме кінець НАТО, застерігає і лідерка Данії Метте Фредеріксен.

"Я хочу чітко наголосити: якщо США вирішать здійснити військовий напад на іншу країну НАТО, тоді все припиняється — зокрема й НАТО, а разом із ним і система безпеки, що була вибудувана з часу завершення Другої світової війни", — зазначила вона.

Навіщо Трампу острів, вкритий кригою?

"Нам потрібна Гренландія для національної безпеки, а не заради мінералів", — казав президент США.

Минулого року він відмовився виключити використання військових або економічних дій для взяття цих земель під контроль Америки.

У Гренландії знаходиться найпівнічніша авіабаза США "Туле". Створена на початку 1950-х років, вона являла собою один з основних елементів оборони Штатів, що прикривав американську територію від можливого удару СРСР через Арктику.

"Союзники по НАТО, такі як Данія, з її стратегічним доступом до Арктики, стали ключовими для оборони Америки в умовах, що, здається, є початком нової Холодної війни на найвищих широтах Землі.

Найпівнічніша військова база Америки є важливим елементом можливості Сполучених Штатів забезпечувати раннє попередження про ймовірний ядерний напад і служить основним логістичним вузлом у важливому, але віддаленому регіоні", — описувало ситуацію військове видання The Warzone.

Як стверджувало медіа, Росія готується до війни в Арктиці вже багато років. Йдеться про понад 50 аеродромів і портів у цьому регіоні, а також експлуатацію надзвичайно великого флоту льодоколів.

"Оскільки Арктика нагрівається як у буквальному, так і в геополітичному сенсі, авіабаза "Туле" може стати основою військової стратегії США в умовах майбутньої військової конкуренції в найпівнічнішому куточку світу.

Географічне розташування авіабази "Туле" надає США безпрецедентний доступ до Арктики, а її можливості з виявлення та відслідковування ракет роблять її одним з найбільш стратегічно важливих об'єктів, якими оперують Військово-повітряні сили", — йшлося в матеріалі.

Якщо США хочуть змагатися з Росією в Арктиці, "Туле", ймовірно, стане ключовим елементом цієї стратегії.

Водночас острів площею 2,16 млн км² є надзвичайно багатим на природні ресурси, зокрема нафту та рідкісноземельні мінерали, такі як неодим і диспрозій, які найчастіше видобувають у Китаї та Росії. У міру танення льоду внаслідок глобального потепління на острові також відкривається доступ до покладів цинку, міді, заліза, урану.

Головний суперник США у світі — Китай — давно прагне розширити свій вплив в Арктиці. Пекін, як і Вашингтон, чудово розуміє не лише географічну важливість Гренландії, а і її економічний потенціал.

"Сполучені Штати не можуть дозволити жодній країні стати настільки домінуючою, щоб загрожувати нашим інтересам. Ми будемо працювати з союзниками та партнерами для підтримки глобальних і регіональних балансів сил, щоб запобігти появі домінуючих противників", — проголосив Дональд Трамп у Стратегії нацбезпеки.

Тож питання в тому, наскільки США готові працювати з тією ж Данією на партнерських засадах, а наскільки можуть обійти її волю, спираючись на власні стратегічні інтереси.

Для Європи це створює складну дилему: з одного боку, необхідно підтримувати союз із США у вирішенні кризових питань, зокрема щодо України, а з іншого — не допустити порушення суверенітету близького союзника. Та скільки ще витримає ця тонка крига дипломатії?