"Вистачить пів години на обʼєднання церков". Новий патріарх Никодим про розкол православʼя та конфлікт з ПЦУ

Новий патріарх Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) архієпископ Сумський і Охтирський Никодим (світське ім'я — Володимир Кобзар) розповів "Телеграфу" про пріорітети та плани на новій посаді, конфлікти навколо майна та храмів після смерті патріарха Філарета, а також перспективи обʼєднання православʼя.

— Хотілося б зрозуміти, який головний пріоритет вашого служіння на патріаршому престолі? Чи могли б ви окреслити, думаю, багатьох цікавить.

— Перш за все, всі ви знаєте, яка сумна подія нас всіх зібрала. Це смерть нашого предстоятеля, святійшого патріарха Філарета. На жаль, він пішов в інші світа.

І тому я ще раз і через вашу участь прошу всіх святих молитов наших людей, українців, за спокій нашого новопреставленого святішого патріарха Філарета. Нехай Господь упокоїть його душу в оселях праведних.

Друге, на ваше питання я відповім. Наші архієреї зібрались в місті Києві в екстрених умовах. Такого обрання предстоятеля церкви, думаю, жодна християнська церква не знала в світі. Предстоятеля церкви почнуть обирати під стінами Володимирського собору, який охороняли поліція, Служба безпеки та інші правоохоронні органи, які, на жаль, стали співучасниками, на нашу думку, рейдерського захоплення тіла нашого патріарха і в якому, на жаль, брали участь прямі кровні родичі святійшого патріарха, його племінниці, і керівництво ПЦУ. Чому я говорю про рейдерське захоплення?

Тому що протягом всіх останніх років, коли Святий Патріарх заявив, що він виходить із складу ПЦУ і цей Томос — це не є тим Томосом, який забезпечує українській церкві повну незалежність, тобто автокефалію від інших релігійних центрів: Москви і Константинополя. Представники ПЦУ називали святішого патріарха і людиною, яка в маразмі, і людиною з деменцією, і іншими непристойними словами.

І зараз рапто ці самі люди, захопивши тіло, намагаються піаритись на його світлій пам'яті і вважають, що це нормальна поведінка у XXI столітті, бо, згідно з канонічним правом і традицією церковною, предстоятелі церковні не належать родині.

Тобто навіть монах, який приймає чернечий постриг, уже не належить родині, він належить Господу Богу і церкві, на служіння якої він поставлений. А тут фактично відбулося все навпаки — рідня і ті люди, яких я вже згадав, задля заволодіння майном, а фактично, про що йдеться?

Йдеться про будинок на вулиці Чикаленка, 36, міста Києва, (колишя Пушкінська), приміщення Патріархії, яке, до речі, побудував святіший Патріарх Філарет сам у комуністичні часи.

Практично йшлося про захоплення цього майна і рейдерського захоплення Володимирського патріаршого кафедрального собору. Настоятель цього собору отець Борис Табачик вже офіційно, (поки що відомо про нього, про інших священників я не можу казати), перейшов до ПЦУ.

Я задаю лише декілька риторичних питань. А ви всі ці роки були щирими? Ви всі присягали йому на вірність і співали діфірамби і розповідали, як вони патріотично люблять Київський патріархат і лишаться в ньому до смерті. А що ж спонукало їх зараз так змінити точку зору?

Але, на жаль, це все сумні події, які зараз відбуваються в Українській Православній Церкві Київського Патріархату і ПЦУ. І взагалі у православ'ї в Україні, тому що те, що ми маємо зараз, розділення українського православ'я на три частини, це, з моєї точки зору, ненормальне явище в нашій українській державі.

В Україні повинна бути одна церква з патріаршим устроєм. Чому саме з патріаршим? Тому що патріарший устрій гарантує церкві повну незалежність від того чи іншого релігійного центру. У даному випадку, від Москви і Константинополя. Але, на жаль, одна частина української церкви підпорядкована, так чи інакше, Московському патріархату, а інша частина — Константинопольському патріархату. А я задаю питання: а невже ми, українська нація, український народ, не заслуговуємо мати свою українську церкву із своїм предстоятелем в сані патріарха? Невже ми такі неосвічені, чи якісь люди іншого — другого, третього сорту?

Чому менші народи, скажіть, такі як серби, та сама Грузія мають предстоятелем своїх православних церков патріарха. А Україна з переважною більшістю людей, які позиціонують себе як православні, не доросла ще до статусу патріархату.

З моєї точки зору можна ставити багато-багато таких запитань.

Але не в тому річ, як я сказав, найближчим часом ми розробимо нову концепцію, зовсім інше бачення нашої православної церкви. Православна церква, я вважаю, повинна стати супутником кожної людини, українця, який вважає себе православним, щоб він у церкві почувався не якимось статистом, який прийшов на свято чи в недільний день, пожертвував кошти і вийшов, так і не зрозумівши, чого він прийшов. Щоб церква слугувала перш за все людям, прославляла Господа. І якщо люди будуть добрими громадянами нашої країни, то й країна наша буде розквітати. Оце перше.

І показати іншу якість православ'я. Що православ'я — це не якась там застаріла релігія, незрозуміла молоді, незрозуміла багатьом, а православ'я — це сучасна релігія, бо Господь наш він був, є і буде, бо він про себе говорить, що я є сущий, тобто той, який був, є і буде. Багато планів.

— Ви сказали про роз'єднання православ'я, чи у цьому контексті ви бачите можливості для діалогу між УПЦ КП та ПЦУ, наприклад?

— Я прихильник і буду робити все для того, щоб в Україні була одна єдина, помісна православна церква, але з патріаршим устроєм у Золотоверхому Києві.

І задля цього я буду звертатися до владики Онуфрія. І я ще раз підкреслюю, давайте ми не будемо вживати оце прислів'я Московський патріархат. Якщо юридично правильно, наша держава України зареєструвала цю церкву як українську православну церкву. І правильно конкретно називати саме так. Ми всі розуміємо, кому вона була підпорядкована і зараз вона канонічно підпорядкована їй (РПЦ, — ред.), але треба вживати все-таки правильні слова.

Друге, буду звертатись до владики Епіфанія ПЦУ. Ми можемо зібратися всі втрьох і тут не важливо, чия церква більша, чия церква менша. І об'єднатися, бо нас нічого ж не роз'єднує. У нас одне канонічне право, у нас одне догматичне богослів'я. Тобто віровчення у нас все одне.

Я завжди підкреслюю, якщо ми справді хочемо мати єдину церкву і мати справжню любов християн, то нам порозумітися вистачить навіть пів години. А якщо ми будемо, кожний із предстоятелів церков, відстоювати свою точку зору і бачити лише себе у церкві, то нам не вистачить і три століття для об'єднання.

І ще мені хотілось б побажати нашій владі не розділяти православ'я, не ділити: то є наше свято, а то є не наше свято, то є істинний календар, а то є не наш календар. Якщо ми будемо йти таким шляхом, то ми порозуміння не здобудемо і навіть за століття.

Тобто треба шукати єдності і єдності перш за все, дивлячись друг на друга, як не на ворогів, а на дітей одної держави України, які люблять, кожний по-своєму, цю державу: хтось більше, хтось менше, хтось в інший спосіб. Але ділити людей, я вважаю, не потрібно.

І якщо зараз ми хотіли б об'єднатись, бо в нас якось дивно виходить, православна церква України декларує, що вона готова до об'єднання і навіть створює комісію до об'єднання з Українською Православною Церквою під предстоятельством Владики Онуфрія. І на другий день силоміць захоплює храми, використовуючи слізогінний газ, кийки, болгарки.

Це є прояв любові? Я думаю, що ні, будь-яка притомна людина скаже, що це не є християнство.

Тобто, я вважаю, якби була добра воля предстоятелів церков і благі наміри керівництва держави, яке б турбувалось про об'єднання, а не використовувала прислів'я: "Розділяй і володарюй", то тоді б церква була одна. Я ще раз підкреслюю, що я за якнайшвидше об'єднання всіх в єдину церкву.

А що стосується, що мені дехто каже: "Ну подивіться, скільки в тій церкві людей, які пішли на співпрацю із ворогом, агресором". Так я відповідаю дуже просто: у нас є держава, у нас є правоохоронні органи. Якщо доведено судом, що там є священнослужителі чи віряни, чи будь-хто, який пішов, на жаль, на співпрацю з агресором і ворогом, то судіть їх і карайте згідно нашого чинного українського законодавства, але мірять тисячі простих людей і простих священнослужителів, які навіть в Росії то ніколи не були і називають їх м*скалями, запроданими, там наше Різдво, не наше Рождєство… Це неподобство.

От у мене питають: "Владика, а як зрозуміть, в який храм можна ходить, а в який не можна ходить?"

Я відповідаю просто: "Ідете ви по вулиці і бачите храм. Якщо ви зайшли, раз вам захотілось туди зайти, хто вас покликав? Бог. А раз покликав Бог, то ідіть у той храм, незалежно до якої юрисдикції цей храм належить. Але якщо ви в тому храмі чуєте про любов між один одним, там служать Богу, незалежно від юрисдикції. А якщо ви чуєте із храма, що ви в цей храм ходіть, а в той не ходіть, там Богу не служать". Ось і все. Проста моя позиція.

— А ви будете все ж таки добиватись відновлення юридичної реєстрації УПЦ КП?

— Звичайно, будемо. Тому що ми вважаємо, і це триває вже довгий час, уже більше 7 років, що у незаконний, як на нашу думку, спосіб була знята з реєстрації Київська Патріархія.

Тобто дивно виходить з точки зору держави, що церква, яка нібито, як держава каже, афілійована з Росією, має реєстрацію, (хоч хай і має, і дай Бог, щоб вони служили і прославляли Бога і служили українському народу, а не іншим), а церква по-справжньому українська, яка служить тільки українському народові, українській державі і прославляє Бога на своїй рідній землі, знята з реєстрації. Це досить дуже-дуже дивно.

Звичайно, ми будемо звертатися і до органів державної влади, і до президента, у всі структури, які можна. Але, на жаль, практика показує навіть, от у мене по Сумщині, яку я ще ж очолюю, як правлячий архієрей, що чітко говорять державні службовці, що якщо буде назва "Київський Патріархат", навіть і не мрійте про реєстрацію.

І все. Хто це робить? На жаль, представники нашої державної влади. Не повинно бути у державі державної церкви. І політика, яка існує в світі, що церква повинна бути відокремлена від держави, вона правильна, але церква не повинна бути відокремлена від народу. І церква повинна слугувати людям.

І, на жаль, поки ми не маємо такої можливості зареєструвати, можливо, через розповсюдження того, що я кажу, наша державна влада нарешті і відновить ту справедливість, бо якось дивно виходить.

Сьогодні президент, віддаючи шану нашому почившому патріарху кладе квіти, але, на мою думку, найкращим пам'ятником нашому почившому патріарху було б те, щоб держава повернула б реєстрацію Київському патріархату задля створення, збереження і розвитку якого і працював, і служив спочилий патріарх Філарет. От і все.

— Що буде з майном УПЦ КП? У Володимирський собор не будуть пускати? Резиденцію на Чикаленка заберуть?

— На Чикаленка нас вже не пустили. Дивна ситуація. У мене як у постійного члена Священного Синода, та й у інших архієреїв, коли ми приїздили до Києва на те чи інше свято, чи на святкування події у Світяшого Патріарха, у кожного архієрея були свої апартаменти у Патріаршій резиденції.

На жаль, вчора, коли я зателефонував в Патріархію, мені було сказано, що, на жаль, ви приїхати сюди вже не можете. Нас не випускають правоохоронні органи і люди в балаклавах, не впускають нікого. Тобто доступу немає. І в чому же ж тут християнська любов, що приїхали чотири архієрея майже вже вночі і де ночувати?

От я задав просте питання: "Добре, а де нам ночувати, уже скоро комендантська година?". От такі вчинки вони не личать владиці Епіфанію.

Тобто, що буде з цим майном? Все це майно патріархії, воно вже давно прореєстровано на ПЦУ. І лише тільки із страху перед святішим патріархом, перед старою, хворою людиною і величю його постаті, вони боялися захопити цей будинок. Хоча вони могли це зробити, бо воно їм належить уже майже сім років.

Але є постать патріарха, яка цього зробити не давала, але тільки патріарх закрив свої очі і пішов у інші світа, як вони навіть, не дочекавшись погребіння, нічого, вони захопили фактично це приміщення, і що там буде з майном, я вам не можу відповісти.

Я лише можу сказати одне, як колись нам патріарх неодноразово заявляв, там тільки книг, які патріарх Філарет видавав українською мовою для вжитку в українських церквах, на 1 млн грн лежить.

Я вже не говорю про інше майно. Там і предмети церковної ложі, і картини Іжакевича (Іван Іжакевич — відомий художник) та інших, є картини цінні.

Кому це все достанеться і чи збережеться воно, я не знаю, бо зараз нас звинувачують в тому, що ми нібито ділимо майно патріарха, але ж ми нічого не ділимо, бо нас не до чого і не допускали, тобто це не про нас. Ми ж туди не зайшли.