Переможниця конкурсів краси Катерина Білик: інтерв'ю про чоловіків з "плівок Міндича", про відмову Netflix та про серйозну хворобу

Українська модель, інфлюенсерка та володарка титулу Miss Supranational Ukraine 2025 Катерина Білик в ексклюзивному інтерв'ю "Телеграфу" розповіла про відмову від гучних міжнародних проєктів, власні межі та вибір змісту замість статусу.

Її історія — це не про гонитву за масштабом, а про усвідомлене формування траєкторії, де публічність, вплив і популярність мають сенс лише тоді, коли не суперечать внутрішнім принципам. Від роботи з міжнародною аудиторією до особистих рішень про безпеку та приватність — Катерина Білик вибудовує свій публічний образ як простір, де головним критерієм залишається не шум навколо, а зміст.

Катерино, нещодавно ти ділилася зі своїми підписниками, що відмовилась від великого проєкту, який мав знімати "Нетфлікс". Розкажи, що це був за проєкт і чому ти ухвалила рішення не давати згоду?

Це мав бути серіал, який мав зніматися у кількох європейських країнах — зокрема в Чехії, Польщі та Словаччині. Сюжет серіалу був побудований навколо образу жінки зі Східної Європи та передбачав розкішне, але суперечливе життя персонажів. Мене розглядали на одну з ролей. У мене був дзвінок із режисером, обговорення концепції. Але сам сценарій і подача образу не співпадали з моїми цінностями.

Проєкт позиціонувався як гучна історія про "східноєвропейську еліту" з елементами криміналу, розкоші та провокаційного стилю життя. Образ жінки в серіалі був поданий однобоко та стереотипно. Я не хочу підтримувати чи популяризувати образ, який спотворює реальність про українок та жінок зі Східної Європи загалом. У мене інше бачення — сильна, розумна, самостійна жінка.

Чи мріяла ти роками раніше про Netflix? І якщо так — чи думала, що колись відмовиш їм у співпраці?

Звісно, як і для багатьох, Netflix для мене завжди був певним символом рівня. Це велика платформа, великі можливості, і було б нещиро сказати, що я про це ніколи не думала.

Але водночас я ніколи не ставила собі ціль просто "потрапити туди" будь-якою ціною. Мені не близька історія, де неважливо, яка роль, який зміст, головне — сам факт присутності. Бо в такому випадку ти дуже швидко втрачаєш себе.

Мені завжди було важливо інше — що саме я роблю і що я через це транслюю. Я розумію, що такі проєкти дають величезне охоплення і вплив, але для мене принципово, щоб цей вплив мав сенс, а не був просто красивою обгорткою.

Тому я ніколи не думала про Netflix як про "мрію заради мрії". Швидше як про інструмент, який має співпасти зі мною за цінностями і внутрішнім відчуттям.

І, можливо, саме тому я змогла відмовити. Бо коли ти орієнтуєшся не тільки на можливість, а й на зміст, рішення стає значно чіткішим і спокійнішим.

Ти одразу вирішила відмовити, або, можливо, ти аналізувала деякий час, як ця роль вплине на твоє життя?

Я точно не ухвалювала це рішення емоційно.

Звісно, я проаналізувала все: масштаб платформи Netflix, потенційне охоплення, вплив, який це могло дати. Я прекрасно розумію, що це серйозний рівень і великі можливості. Але водночас я дуже чітко розумію, де я знаходжусь зараз і куди рухаюсь.

У мене вже є велика міжнародна аудиторія. Я регулярно давала інтерв’ю Euronews, і моє ім’я вже знайоме за межами України. Інколи мені навіть пишуть іноземці, що для них Україна — це асоціація зі мною і з президентом. Це звучить трохи несподівано, але це теж певний показник впливу.

І в якийсь момент я просто зрозуміла: мої плани йдуть значно далі, ніж один проєкт, навіть дуже великий. Вони ширші і довгострокові. Тому це рішення було досить спокійним. Коли ти вже маєш свій рівень і розумієш свою траєкторію, тобі значно легше відмовлятися від речей, які виглядають гучно, але не співпадають з твоїм напрямком.

Чи пропонувала ти показати образ українки інакше? І як реагували творці?

Я думаю, коли цей проєкт вийде, всім і так буде зрозуміло, про що йде мова. Наскільки я знаю, це ще робочий формат: назва може змінюватися, зйомки тільки стартували, тому говорити про деталі зараз не зовсім коректно. Я щиро бажаю команді успіху — без жодного негативу. Це просто не моя історія. Що стосується "показати українку інакше" — тут важливо правильно розуміти. Це не було так, що хтось "неправильно" показує. Просто концепція проєкту з самого початку була іншою.

Це історія про розкіш, статус, красиве життя — Rolls-Royce, діаманти, гучні вечірки, особисті драми. І для такого формату це абсолютно логічно, бо глядач приходить дивитися саме це.

Тому змінювати цей образ під щось інше — це вже інший проєкт, інша ідея. Я це прекрасно розуміла, тому тут не було якогось конфлікту чи спроб "переробити" формат. Просто є історії, які тобі підходять, і є ті, які не твої. І це нормально. Що стосується імен — ні, я не бачу сенсу їх розкривати. Це не скандал і не історія про протистояння. Це просто різні напрямки.

На яку роль ти могла б погодитись зараз? Плануєш розвиватися в кіно?

Я відкрита до різних ролей — для мене важливіше не жанр, а зміст і те, як ця історія впливає на глядача.

Водночас у мене є чіткі особисті межі. Я не розглядаю ролі, пов’язані з ескортом чи проституцією, і не готова брати участь у надмірно сексуалізованих сценах. Це свідоме рішення, яке пов’язане з моєю репутацією і з тим, як я бачу свій подальший шлях. Якщо говорити ширше, акторство для мене — це не основний вектор. Це один із можливих напрямків, який може бути цікавим, якщо він співпадає зі мною за сенсом. Тому я не женуся за кількістю ролей.

Мені важливіше, щоб це були проєкти, які я можу прийняти внутрішньо і за які мені не доведеться потім пояснюватися ні перед собою, ні перед людьми.

Ти визнана титулами конкурсів краси, тож, очевидно, що залицяльників в тебе завжди було багато. Чи бували дивні шанувальники? Можливо переслідування?

Так, і, на жаль, це частина публічності, про яку зазвичай не говорять. Були різні ситуації.

Іноді це просто нав’язлива увага, але інколи люди переходять межу. На початку війни, наприклад, було багато агресивних повідомлень з росії: від дивних "зізнань у коханні" до відвертого тиску — мені надсилали локації, інформацію про місце проживання, намагалися залякати. Це вже не про увагу, а про небезпечну поведінку. Були і випадки в реальному житті.

Один із них — коли людина намагалася залізти до мене на п’ятий поверх. Це виглядало як "жест", але закінчилося тим, що він зірвався і отримав серйозні травми. І це дуже чітко показує, наскільки тонка межа між увагою і небезпекою. Тому я завжди тримаю дистанцію.

Незалежно від того, чи це публічна людина, чи ні — я не поспішаю до зближення. Для мене важливі адекватність, повага і зрозумілі рамки.

Я не сприймаю соцмережі як місце, де потрібно відповідати всім і одразу відкриватися.

Для мене це про вибір — з ким і як будувати комунікацію. І, чесно, це питання не тільки комфорту, а й безпеки.

Як ти діяла, коли доводилось зіштовхуватися з переслідувачами?

У мене є дуже чітке правило, якого я дотримуюсь — я не веду особисті переписки в директі. І більшість людей, які слідкують за мною, це вже знають. Це не про зверхність і не про ігнор. Це про безпеку і про реальність обсягу. Я отримую тисячі реакцій щодня: приблизно дві тисячі коментарів тільки в одному акаунті, а якщо взяти всі платформи — Instagram, TikTok, Facebook — це може бути три тисячі і більше. Фізично неможливо це все прочитати, не те що відповідати. Тому я не заходжу в коментарі як у "діалог".

Я сприймаю це як відкритий простір, де люди можуть висловитися, але без очікування персональної відповіді. І тут немає різниці, хто саме пише.

Це може бути дуже впливова людина або абсолютно невідома — ймовірність отримати відповідь приблизно однакова. Такий формат дозволяє мені тримати дистанцію, зберігати фокус і, що важливо, не втрачати контроль над своїм особистим простором.

Що порадиш дівчатам? Які твої особисті лайфхаки, як захистити себе від небажаних спілкувань?

Перш за все — навчитися бути на своєму боці. Любити себе — це не про гучні слова, а про щоденний вибір: приймати свої сильні і слабкі сторони, не знецінювати себе і не намагатися постійно відповідати чужим очікуванням. Дуже важливо не будувати життя навколо чоловіка.

Стосунки мають доповнювати, а не замінювати твої цілі, розвиток і внутрішню опору. Я завжди за те, щоб чоловік проявлявся сам. Коли ти починаєш бігти, доводити, "виборювати" увагу — ти автоматично знижуєш свою цінність у цих відносинах. І тоді поруч часто опиняється людина, яка просто звикає, що за неї все роблять. Тому мій підхід досить простий:

ставити себе, свої цілі і свій розвиток на перше місце. Це може звучати жорстко, але насправді це про здорові межі. Бо тільки коли ти цінуєш себе — тебе починають цінувати інші.

Чи були випадки коли були цікаві знайомства?

Так, я періодично спілкуюся з підписниками, але це не формат постійного особистого листування — швидше точкові контакти, які мають зміст. Серед людей, які мені пишуть, дійсно є дуже різні — і публічні, і впливові, і військові, і представники різних сфер. Але для мене це не має вирішального значення. Я не дивлюся на статус. Для мене це перш за все люди. Я ціную щирість, підтримку і адекватний діалог — і, відповідно, готова давати це у відповідь.

Окремий напрямок — це благодійність. До мене дуже часто звертаються з різними ініціативами, і я сама регулярно їх запускаю.

Це і допомога військовим — фінансування ремонту техніки, закупівля необхідного обладнання, і підтримка цивільних, зокрема сімей, які постраждали від війни. Я також допомагала переселенцям з Харкова — оплачувала житло, комунальні витрати, підтримувала людей, які опинилися без базових ресурсів. Один із важливих напрямків — допомога пораненим військовим, зокрема участь у зборі коштів на протезування. І для мене це не "окремий проєкт", а природна частина того, що я роблю.Тому багато комунікації з підписниками якраз і будується навколо цих ініціатив — люди хочуть долучатися, допомагати, бути частиною чогось більшого. І це, напевно, найцінніше.

В твоєму інстаграм, де майже 800 тисяч підписників, в основному підписники з-за кордону. Ти вже казала раніше, що ведеш блог з акцентом на те, що ти українка, і доволі часто демонструєш соціальні підтексти. Що вдалось реалізувати останнім часом?

До мене звернулись підписники з проханням втілити мрію дітей, які захоплюються артом. Вони хотіли створити сукню для гучної події та передати важливий меседж про дитинство під час війни. З найближчих подій була презентація фільму, проте часу було мало. Але в допомогу їм знайшла дизайнера, з яким ми давно знайомі — українським брендом MYVO (дизайнеркою з Харкова), яка підтримувала мене ще під час підготовки до Miss Supranational, де я увійшла в топ-12 у 2025 році. Через цю сукню я розповідаю історію дітей із Харкова, які змушені навчатися в метро. Там під землею облаштована школа, де вони продовжують навчання, попри всі обставини. І найважливіше — ці діти самі долучилися до створення цієї сукні.

Вони вкладали в неї свої сенси, свій настрій, свою історію. Тобто це вже не просто образ. Сукню назвали "Сад життя" — це художній образ, наповнений квітами, міфічними істотами, тваринами й символами відродження.

Сукня була створена за три дні дітьми з Харкова та Харківської області, зокрема з передмість, які щодня долають складний шлях до навчання. Частина з них відвідує школи, облаштовані в метро, інші навчаються в укриттях, підвалах або дистанційно через безпекову ситуацію.

В цій сукні я 28 квітня вийшла на презентації фільму "Диявол носить Прада".

І після цього планую використати цей проєкт як можливість зібрати кошти — щоб допомогти цим дітям реально, а не символічно. Для мене це якраз той формат, коли краса має сенс. І коли те, що ти створюєш, починає працювати на щось більше.

Чи розділяєш ти життя блогерки та особисте?

Так, і для мене це не просто питання комфорту — це питання безпеки. Я свідомо дуже чітко відділяю публічне від особистого. У кадрі є те, що я обираю показати. Але є велика частина життя, яка залишається закритою. Я не розкриваю інформацію про свою сім’ю — батьків, близьких, кохану людину. Не показую, де я живу, не говорю, на якій машині пересуваюся, не афішую деталі, пов’язані з особистою безпекою, включно з охороною. Це не про "таємничість". Це про розуміння реальності, в якій ми живемо. У мене є молодший брат, він підліток, і я не хочу, щоб на нього був будь-який тиск через мою публічність. Те саме стосується і всієї моєї родини. І, на жаль, це не абстрактні речі.

Я знаю випадки, коли люди, які відкрито висловлювали свою проукраїнську позицію, ставали ціллю — і це закінчувалося трагедіями. Коли через публічність під загрозою опиняєшся не тільки ти, а й твої близькі. Тому для мене це дуже чітке правило: є те, що можна показувати, і є те, що має залишатися поза публічним простором. І я цю межу не порушую.

Так склалося, що до мене і до моєї сім’ї дуже високий інтерес. І, на жаль, не весь цей інтерес здоровий. Бувають ситуації, коли люди переходять межу: хтось намагається відстежувати мою локацію, хтось фотографує без мого відома, хтось надмірно заглиблюється в особисту інформацію через відкриті джерела. Є дуже різні шанувальники — і це не завжди про адекватну увагу. Тому для мене це не питання "таємничості" чи бажання щось приховати. Це питання безпеки.

Я відповідаю не тільки за себе, а й за свою сім’ю. У мене є молодший брат, і для мене принципово, щоб на нього не було жодного тиску чи зайвої уваги через мою публічність.

Саме тому я дуже чітко розділяю: є те, що я свідомо показую — і є особисте життя, яке залишається поза кадром. І я хочу, щоб ця межа зберігалася. Бо в моєму випадку це вже не про комфорт — це про захист.

Однак не можу не запитати у тебе те, що, звісно, цікавить твоїх шанувальників: чи є у переможниці конкурсу краси кохання?

На щастя, моє життя наповнене любов’ю. Я поруч із людьми, які мене люблять і яких люблю я. І для мене це значно важливіше за будь-які гучні історії чи зовнішні атрибути.

Я розумію, що навколо цієї сфери є багато стереотипів — що обов’язково має бути якийсь "впливовий чоловік", складні зв’язки і так далі. Тому скажу прямо, з легкою усмішкою: мій коханий точно не фігурує в жодних "плівках Міндича". І для мене це не жарт, а принцип.

Мені не цікаві чоловіки, які пов’язані з якимись сумнівними історіями, корупційними скандалами чи будують свою значущість виключно на статусі. Для мене важливі інші речі — інтелект, гідність, повага до жінки і реальна самодостатність.

І, якщо чесно, саме через це будувати здорові стосунки в Україні іноді непросто, тому що статус дуже часто підміняє особистість. Але я рада, що в моєму житті це не так. І саме тому я дуже уважно обираю, хто поруч зі мною — і не готова мати нічого спільного з тим, що не відповідає моїм цінностям.

Давай поговоримо трохи про конкурси краси. Якими перемогами ти пишаєшся найбільше?

Для мене ця історія не стільки про самі перемоги, скільки про шлях, яким ти до них приходиш. Звісно, я пишаюся тим, що представляла Україну на міжнародному рівні і увійшла в топ-12 на Miss Supranational 2025. Це був сильний склад учасниць і дуже конкурентне середовище. Але найцікавіше — як це сталося.

Я не планувала участь і, якщо відверто, вже не робила на це ставок. У мене просто не складалася комунікація з українським ринком конкурсів краси — я не зовсім відповідала їхнім внутрішнім критеріям і підходам.

І в якийсь момент я просто відпустила цю історію. А далі мені написали безпосередньо міжнародні організатори та власники конкурсу і запропонували участь.

І це для мене дуже показова ситуація. Коли ти не намагаєшся будь-якою ціною "вписатися" в систему, яка тобі не підходить, а залишаєшся собою — ти можеш отримати можливість напряму, без зайвих компромісів. Тому я пишаюся не тільки результатом, а тим, що цей шлях був чесним.

Чи були на конкурсах підводні камені або конфлікти?

Якщо дивитися системно, відкритих конфліктів у цій індустрії майже не буває. Тому що конкурси краси — це, в першу чергу, чітко вибудуваний процес і бізнес. Усі сторони зацікавлені в тому, щоб усе проходило організовано, без скандалів і з прогнозованим результатом. Водночас, звісно, є нюанси, які залишаються "за кадром": різні підходи до відбору, різні критерії, різне бачення того, хто має представляти країну. Але це не про конфлікти — це про правила гри. У мене був досвід участі в Miss Grand International, де я представляла Україну. На жаль, через серйозну хворобу — у мене була пневмонія з дуже високою температурою — я не змогла продовжити участь. Але навіть у цій ситуації все відбулося коректно і гідно.

Що стосується відборів, то в мене був досвід, коли я дуже хотіла представляти Україну на одному з найвідоміших конкурсів, але отримала відмову. На той момент це, звісно, сприймалося емоційно — тому що ти вкладаєшся, готуєшся і маєш певні очікування.

Але з часом ставлення змінюється. Зараз я абсолютно спокійно це приймаю, тому що розумію: у кожного організатора є своє бачення і свої критерії — як зовнішні, так і внутрішні. І найважливіше — це результат. У кожного конкурсу, у кожної системи він свій. І вже по цьому можна об’єктивно оцінювати, наскільки обраний шлях працює. Тому для мене це не про образи чи "підводні камені". Це про різні підходи і про вміння з часом дивитися на речі більш тверезо і спокійно.

Чи зіштовхувалась ти зі скандалами на конкурсах?

Так, але тут важливо дивитися на це ширше. Міжнародні конкурси краси — це великий глобальний ринок. І в ньому дуже багато рішень приймаються не тільки з точки зору естетики чи індивідуальності, а й з точки зору стратегії, впливу і ринку, який стоїть за учасницею. Для організаторів важливо, щоб переможниця була не просто красивою дівчиною, а щоб вона могла стати сильною публічною фігурою у своїй країні: щоб її зустрічали, щоб вона була медійною, щоб навколо неї будувалася історія. Це частина індустрії.

І тут ми підходимо до реальності України. У нас, на жаль, після 90-х років сформувалося досить неоднозначне ставлення до конкурсів краси. Воно не завжди про повагу чи статус. І це теж впливає на те, як сприймаються учасниці і як формується їхній подальший публічний образ.

Я це зрозуміла на практиці. І, якщо чесно, це одна з причин, чому я вирішила не будувати далі кар’єру саме в цій сфері. Тому що для мене важливо, з чим мене асоціюють.

Я не хочу, щоб мій образ мав навіть натяк на якісь поверхневі чи спрощені стереотипи, які інколи пов’язують із цією індустрією. Тому я сприймаю цей досвід як важливий етап, який дав мені багато — але водночас я чітко розумію, куди рухаюся далі.

Щодо останнього конкурсу: чи були якісь конфліктні ситуації?

Якщо говорити конкретно про мій останній конкурс — Miss Supranational 2025 — то жодних скандалів не було. Усе проходило дуже чітко, організовано і професійно. І, наскільки я бачила, організатори взагалі не були зацікавлені в будь-яких конфліктних історіях. Там інший підхід — більше про імідж, стабільність і репутацію конкурсу.

Якщо ж згадувати загалом, то гучні ситуації більше були пов’язані з іншими конкурсами. Наприклад, у 2024 році на Miss Grand International була історія з Rachel Gupta, яка викликала великий резонанс. Але такі речі потрібно правильно розуміти.

Дуже часто це частина PR-стратегії. Скандал у цій індустрії — це не завжди проблема, це інструмент привернення уваги. І в цьому сенсі це навіть працює на конкурс. Тому я б не сказала, що це щось унікальне чи критичне. Це просто різні підходи до того, як будувати інтерес навколо проєкту.

Як це все проходило? Яким був звичайний день учасниці?

Це дуже інтенсивний і чітко структурований процес, який ззовні виглядає легко, але насправді потребує великої дисципліни. Ти прилітаєш у країну проведення — і з цього моменту ти вже постійно в роботі. Тебе зустрічають, і фактично з перших хвилин ти маєш виглядати готовою: на підборах, з макіяжем, з укладкою, в образі.

Далі починається режим. Підйом зазвичай дуже рано — приблизно о 6-й ранку. І ти вже самостійно готуєшся: макіяж, зачіска, образ. І в цьому стані ти перебуваєш цілий день — іноді до пізнього вечора. Так проходить не один день, а кілька тижнів — це може бути 20–30 днів без пауз. Щодня у вас дуже насичений графік: зйомки, участь у рекламних кампаніях для партнерів конкурсу, інтерв’ю, репетиції дефіле. Паралельно — постійна взаємодія з іншими учасницями: ви разом готуєтеся, спілкуєтеся, працюєте в кадрі.

Окремо є офіційні заходи: виїзди на події, включно з благодійними ініціативами, культурними програмами, презентаціями. Тобто це не просто "конкурс краси". Це щоденна робота в режимі без зупинки, де ти постійно знаходишся під увагою — і маєш тримати рівень щохвилини.

Скільки коштувала підготовка до конкурсу та участь?

Це дуже ресурсний процес, і тут важливо говорити чесно. Я безмежно вдячна українським брендам — зокрема MYVO та Oksana Mukha, які закрили значну частину мого гардеробу і значно полегшили підготовку. Але навіть з урахуванням цієї підтримки — це все одно великі витрати і велика відповідальність.

Формат конкурсу передбачає постійну присутність у кадрі: за день може бути кілька виходів, і кожного разу ти маєш виглядати по-різному. Це означає великий гардероб, який ти буквально возиш із собою — кілька валіз із продуманими образами. І це не мас-маркет. Це індивідуально створені речі, часто кутюрні, з великою кількістю ручної роботи.

Окрім гардеробу, є ще велика кількість процесів, які залишаються "за кадром": підготовка дефіле, репетиції, робота з медіа, організація, команда, логістика. І при цьому результат ніхто не гарантує. Ти вкладаєш багато — часу, енергії, ресурсу — без чіткої впевненості, яким буде фінал. Окремо хочу підкреслити важливий момент. Дуже часто виникає думка, що такі поїздки фінансуються державою. У моєму випадку це не так. Держава жодним чином не брала участі у фінансуванні. Усі витрати були виключно моєю особистою відповідальністю та відповідальністю моєї родини. Тому це не про "легку історію", а про усвідомлений вибір і серйозну підготовку.

Які емоції ти переживала під час конкурсу?

Для мене було дуже важливо, хто поруч зі мною в цей період. І, на щастя, у мене були люди, з якими мені було комфортно — друзі, підтримка, нормальна атмосфера. Це дуже багато значить, тому що ти фактично живеш у постійному напруженні.

На початку це, звісно, підйом.

Ти приїжджаєш, нова країна, нові люди, нові можливості — і в тебе дуже багато енергії. Все здається цікавим, ти в ресурсі, ти кайфуєш від процесу. Але десь після десятого дня починається інша реальність. Накопичується втома — фізична і емоційна. Постійний графік, недосип, постійна концентрація на тому, як ти виглядаєш, як ти себе подаєш. І в якийсь момент ти просто відчуваєш, що дуже важко. Ти вже не на адреналіні, ти просто працюєш.

А далі вже включається інше — фокус на фінал. Ти збираєшся, концентруєшся і доходиш до цієї точки, заради якої все і починалося. І от це, напевно, найцікавіше — як ти проходиш цей шлях від "вау, як класно" до стану, де потрібно просто витримати і дійти до кінця.