"Вистачить під години на обʼєднання церков". Новий патріарх Никодим про розкол православʼя та конлікт з ПЦУ

Новий патріарх Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) архієпископ Сумський і Охтирський Никодим (світське ім'я — Володимир Кобзар) розповів "Телеграфу" про пріорітети та плани на новій посаді, конфлікти навколо майна та храмів після смерті патріарха Філарета, а також перспективи обʼєднання православʼя.

Вітаю з обранням! Хотілося б зрозуміти, який головний пріоритет вашого служіння на патріаршому престолі? Чи могли б ви окреслити, думаю, багатьох цікавить.

— Перш за все, всі ви знаєте, яка сумна подія нас всіх зібрала. Це смерть нашого предстоятеля, святійшого патріарха Філарета. На жаль, він пішов в інші світа.

І тому я ще раз і через вашу участь прошу всіх святих молитов наших людей, українців, за спокій нашого новопреставленого святішого патріарха Філарета. Нехай Господь упокоїть його душу в оселях праведних. Це що стосується нашого патріарха.

Друге, на ваше питання я відповім. Наші архієреї зібрались в місті Києві в екстрених умовах. Я вчора це не раз підкреслював, що такого обрання предстоятеля церкви, думаю, жодна християнська церква не знала в світі. Предстоятеля церкви почнуть обирати під стінами Володимирського собору, який охороняли поліція, Служба безпеки та інші правоохоронні органи, які, на жаль, стали співучасниками, на нашу думку, рейдерського захоплення тіла нашого патріарха, яке відбулося вчора, в якому, на жаль, брали участь родичі, прямі кровні родичі святійшого патріарха, його племінниці, і керівництво ПЦУ. Чому я це говорю, рейдерське захоплення?

Тому що протягом всіх останніх років, коли Святий Патріарх заявив, що він виходить із складу ПЦУ і цей Томос — це не є тим Томосом, який забезпечує українській церкві повну незалежність, тобто автокефалію від інших релігійних центрів, тобто від Москви, від Константинополя. Представники ПЦУ, я зараз навмисно не буду вживати і згадувати імена цих людей, всі їх прекрасно знають, називали святішого патріарха і людиною, яка в маразмі, і людиною з деменцією, і іншими непристойними словами.

І зараз рапто ці самі люди, захопивши тіло, намагаються піаритись на його світлій пам'яті і вважають, що це нормальна поведінка у XXI столітті, бо, згідно з канонічним правом і традицією церковною, предстоятелі церковні не належать родині.

Тобто навіть монах, який приймає чернечий постриг, уже не належить родині, він належить Господу Богу і церкві, на служіння якої він поставлений. А тут фактично відбулося все навпаки — рідня і ті люди, яких я вже згадав, задля заволодіння майном, а фактично, про що йдеться?

Йдеться про будинок на вулиці Чикаленка, 36, міста Києва, колишній Пушкінський, приміщення Патріархії, яке, до речі, побудував святіший Патріарх Філарет сам у комуністичні часи.

Практично йшлося про захоплення, що вони вчора і зробили, цього майна. І захоплення рейдерського, на нашу точку зору, Володимирського патріаршого кафедрального собору. Бо саме сьогодні, як стало відомо, настоятель цього собору отець Борис Табачик вже офіційно, поки що відомо про нього, про інших священників я не можу казати, перейшов до ПЦУ.

Я задаю лише декілька риторичних питань. А ви всі ці роки були щирими? Коли ви служили в Київському патріархаті. І навіть святкуючи День народження нашого патріарха 23 січня цього року і День інтронізації в жовтні.

Ви всі присягали йому на вірність і співали діфірамби і розповідали, як вони патріотично люблять Київський патріархат і лишаться в ньому до смерті. А що ж спонукало їх зараз так змінити точку зору? Якщо взяти, наприклад, вчорашній день, коли ми їхали сюди в місто Київ, на похорон, той же ж отець Борис казав, що ми вас приймаємо, ми з вами.

А що раптово змінилося уже о 7:00 вечора, коли він мені сказав, що якщо ви не покинете собор, то ми викличемо поліцію, вас під руки виведуть з цього собору. Що ж могло змінитися за такий короткий термін часу? Я не буду звинувачувати нікого, Бог цим людям суддя.

Але, на жаль, це сумні ті події, які зараз відбуваються в Українській Православній Церкві Київського Патріархату і ПЦУ. І взагалі у православ'ї в Україні, тому що те, що ми маємо зараз, розділення українського православ'я на три частини, це, з моєї точки зору, ненормальне явище в нашій українській державі.

В Україні повинна бути одна церква з патріаршим устроєм. Чому саме з патріаршим? Тому що патріарший устрій гарантує церкві повну незалежність від того чи іншого релігійного центру. У даному випадку, в нашому випадку, і від Москви, і від Константинополя. Але, на жаль, одна частина української церкви підпорядкована, так чи інакше, Московському патріархату, а інша частина — Константинопольського патріархату. А я задаю питання: а невже ми, українська нація, український народ, не заслуговує мати свою українську церкву із своїм предстоятелем в сані патріарха. Невже ми такі неосвічені, чи якісь люди іншого — другого, третього сорту?

Чому менші народи, скажіть, такі як серби, та сама Грузія мають предстоятелем своїх православних церков патріарха. А Україна з переважною більшістю людей, які позиціонують себе як православні, не доросла ще до статусу патріархату.

З моєї точки зору можна ставити багато-багато таких запитань.

Але не в тому річ, як я сказав, найближчим часом ми розробимо нову концепцію, зовсім інше бачення нашої православної церкви. Православна церква, я вважаю, повинна стати супутником кожної людини, українця, який вважає себе православним, щоб він у церкві почувався не якимось статистом, який прийшов на свято чи в недільний день, пожертвував кошти і вийшов, так і не зрозумівши, чого він пішов. Щоб церква слугувала перш за все людям, прославляла Господа. І якщо люди будуть добрими громадянами нашої країни, то й країна наша буде розквітати. Оце перше.

І показати іншу якість православ'я. Що православ'я — це не якась там застаріла релігія, незрозуміла молоді, незрозуміла багатьом, а православ'я — це сучасна релігія, бо Господь наш він був, є і буде, бо він про себе говорить, що я є сущий, тобто той, який був, є і буде. Багато планів.

Скажіть, будь ласка, ви сказали про роз'єднання православ'я, чи у цьому контексті ви бачите можливості для діалогу між УПЦКП та ПЦУ, наприклад?

— Значить, я сказав свою позицію, що я прихильник і буду робити все для того, щоб в Україні була одна єдина, помісна православна церква, але з патріаршим устроєм у Золотоверхому Києві.

І задля цього я буду звертатися до владики Онуфрія. І я ще раз підкреслюю, давайте ми не будемо вживати оце прислів'я Московський патріархат. Якщо юридично правильно, наша держава України зареєструвала цю церкву як українську православну церкву. І правильно конкретно називати саме так. Ми всі розуміємо, кому вона була підпорядкована і зараз вона канонічно підпорядкована їй, але треба вживати все-таки правильні слова.

Друге, буду звертатись до владики Епіфанія ПЦУ. Ми можемо зібратися всі втрьох і тут не важливо, чия церква більша, чия церква менша. І об'єднатися, бо нас нічого ж не роз'єднує. У нас одне канонічне право, у нас одне догматичне богослів'я. Тобто віровчення у нас все одне.

Я завжди підкреслюю, якщо ми справді хочемо мати єдину церкву і мати справжню любов християн, то нам порозумітися вистачить навіть пів години. А якщо ми будемо, кожний із предстоятелів церков, відстоювати свою точку зору і бачити лише себе у церкві, то нам не вистачить і тристаліття для об'єднання.

І ще мені хотілось б побажати нашій владі не розділяти православ'я, не ділити: то є наше свято, а то є не наше свято, то є істинний календар, а то є не наш календар. Якщо ми будемо йти таким шляхом, то ми порозуміння не здобудемо і навіть за століття.

Тобто треба шукати єдності і єдності перш за все, дивлячись друг на друга, як не на ворогів, а на дітей одної держави України, які люблять, кожний по-своєму любить цю державу: хтось більше, хтось менше, хтось в інший спосіб. Але ділити людей, я вважаю, не потрібно.

І якщо зараз ми хотіли б об'єднатись, бо в нас якось дивно виходить, православна церква України декларує, що вона готова до об'єднання і навіть створює комісію до об'єднання з Українською Православною Церквою під предстоятельством Владики Онуфрія. І на другий день силоміць захоплює храми, використовуючи слізогінний газ, кийки, болгарки.

Це є прояв любові? Я думаю, що ні, будь-яка притомна людина скаже, що це не є християнство.

Тобто, я вважаю, якби була добра воля предстоятелів церков і благі наміри керівництва держави, яке турбувалось про об'єднання, а не використовувала прислів'я: "Розділяй і володарюй", то тоді б церква була одна. Я ще раз підкреслюю, що я за якнайшвидше об'єднання всіх в єдину церкву.

А що стосується, що мені дехто каже: "Ну подивіться, скільки в тій церкві людей, які пішли на співпрацю із ворогом, агресором". Так я відповідаю дуже просто: у нас є держава, у нас є правоохоронні органи. Якщо є доведено судом, що там є священнослужителі чи віряни, чи будь-хто, який пішов, на жаль, на співпрацю з агресором і ворогом, то судіть їх і карайте згідно нашого чинного українського законодавства, але мірять тисячами простих людей і простих священнослужителів, які навіть в Росії то ніколи не були і називають їх москалями, запроданими, там наше Різдво, не наше Рождєство. Це неподобство.

От у мене питають: "Владика, а як зрозуміть, в який храм можна ходить, а в який не можна ходить?"

Я відповідаю просто: "Ідете ви по вулиці і бачите храм. Якщо ви зайшли, раз вам захотілось туди зайти, хто вас покликав? Бог. А раз покликав Бог, то ідіть у той храм, незалежно якої до якої юрисдикції цей храм належить. Але якщо ви в тому храмі чуєте про любов між один одним, там служать Богу, незалежно від юрисдикції. А якщо ви чуєте із храма, що ви в цей храм ходіть, а в той не ходіть, там Богу не служать". Ось і все. Проста моя позиція.

Скажіть, будь ласка, ваше святосте, а ви будете все ж таки добиватись відновлення юридичної реєстрації УПЦ КП?

— Звичайно, будемо. Тому що ми вважаємо, і це триває вже довгий час, уже більше 7 років, що у незаконний, як на нашу думку, спосіб була знято з реєстрації Київська Патріархія.

Тобто дивно виходить з точки зору держави, що церква, яка нібито, як держава каже, що афілійована з Росією, має реєстрацію, хоча хай вона і має, і дай Бог, щоб вони служили і прославляли Бога і служили українському народу, а не іншим, а церква по-справжньому українська, яка служить тільки українському народові, українській державі і прославляє Бога на своїй рідній землі, знята з реєстрації. Це досить дуже-дуже дивно.

Звичайно, ми будемо звертатися і до органів державної влади, і до президента, у всі структури, які можна. Але, на жаль, практика показує навіть, от у мене по Сумщині, яку я ще ж очолюю, як правлячий архієрей, що чітко говорять державні службовці, що якщо буде назва Київський Патріархат, навіть і не мрійте про реєстрацію, тому що у нас, як-то кажуть, потайки говорять: "Владика, вибачте, у нас вказівка".

І все. Хто це робить? На жаль, представники нашої державної влади. Не повинно бути у державі державної церкви. І політика, яка існує в світі, що церква повинна бути відокремлена від держави, вона правильна, але церква не повинна бути відокремлена від народу. І церква повинна слугувати людям.

І, на жаль, поки ми не маємо такої можливості зареєструвати, можливо, через розповсюдження того, що я кажу, наша державна влада нарешті і відновить ту справедливість, бо якось дивно виходить.

Сьогодні президент, віддаючи шану нашому почившому патріарху кладе квіти, але, на мою думку, найкращим пам'ятником нашому почившому патріарху було б те, щоб держава повернула б реєстрацію Київському патріархату задля створення, збереження і розвитку якого і працював, і служив спочилий патріарх Філарет. От і все.

Скажіть, будь ласка, от про приміщення на Чикаленка. Я там бував, от неодноразово брав інтерв'ю у Патріарха. Але цікавить, що буде з майном у УПЦКП? Можливо, є якісь сигнали, що у Володимирівський не будуть пускати, Чикаленка там от заберуть?

— Нас вчора, як я вже сказав, на Чикаленка не пустили. Дивна ситуація. У мене як у постійного члена Священного Синода, та й у інших архієреїв, коли ми приїздили до Києва на те чи інше свято, чи на святкування там події у Світяшого Патріарха, у кожного архієрея були свої апартаменти у Патріаршій резиденції.

На жаль, вчора, коли я зателефонував Патріархію, мені було сказано, що, на жаль, ви пиїхати сюди вже не можете. Нас не випускають правоохоронні органи і люди в балаклавах, не впускають нікого. Тобто доступу немає. І в чому же ж тут християнська любов, що приїхала чотири архієрея майже вже вночі і де ночувати.

От я задав просте питання: "Добре, а де нам ночувати, уже скоро комендантська година?". От такі вчинки вони не личать Владиці Єпіфанія, який в своєму такому прагненні заволодіти цим майном… Стєни не спасають, майно забрати можна. Але віра, я ще раз кажу, вона у нас не прививається шляхом насилля.

Тобто, що буде з цим майном? Воно ж, звичайно, статус має, вони його зареєстрували ще давно. Тобто все це майно патріархії, воно вже давно прореєстровано на ПЦУ. І лише тільки із страху перед святішим патріархом, перед старою, хворою людиною і величю його постаті, вони боялися захопити цей будинок. Хоча вони могли це зробити, бо воно їм належить уже майже сім років.

Але є постать патріарха цього зробити не давала, але тільки патріарх закрив свої очі і пішов у інші світа, як вони навіть, не дочекавшись погребіння, нічого, вони захопили фактично це приміщення, і що там буде з майном, я вам не можу відповісти.

Я лише можу сказати одне, як колись нам патріарх неодноразово заявляв, там тільки книг, які патріарх Філарет видавав українською мовою для вжитку в українських церквах, на 1 млн грн лежить.

Я вже не говорю про інше майно. Там і предмети церковної ложі, і картини Іжакевича (Іван Іжакевич — відомий художник) та інших, є картини цінні.

Кому це все достанеться і чи збережеться воно, я не знаю, бо зараз нас звинувачують в тому, що ми нібито ділимо майно патріарха, але ж ми нічого не ділимо, бо нас не до чого і не допускали, тобто це не про нас. Ми ж туди не зайшли.

І соборі я не знаю, що там вони планують. Я вам не відповім, але, на жаль, я з жахом спостерігаю, що ці люди, які фактично зобовʼязані Святійшому Патріарху всім у своєму житті… Я скажу, може таке досить різке прислів'я, як то кажуть, із грязі в князі.