У Києві провели вечір про Лесю Українку: як Україна і Азербайджан будують культурний діалог

У Києві 27 квітня відбувся міжнародний літературно-мистецький вечір, присвячений 155-літтю від дня народження Лесі Українки. Захід зібрав дипломатів, культурних діячів, представників бізнесу та громадськості під однією ідеєю: між українською та азербайджанською культурами існує глибока традиція взаємного інтересу та співпраці, яка в час повномасштабної війни стає ще більш значущою.

На заході побував кореспондент "Телеграфу".

Програма вечора розпочалася урочисто. Солістка Київського академічного муніципального духовного оркестру Леніана Млинарчук виконала державні гімни України та Азербайджану. Пізніше гімн Азербайджану прозвучав ще раз – у несподіваній інтерпретації на бандурі.

Творча частина включала азербайджанські народні пісні та хореографічні виступи.

Після офіційної частини гостей пригощали чаєм, традиційними азербайджанськими солодощами з різних регіонів країни та Косачівським кексом – улюбленою стравою Лесі Українки.

Дванадцять років — і ціле життя

Авторка ідеї та кураторка проєкту "Леся Українка в азербайджанському культурному просторі" — Марина Гончарук, засновниця Українсько-Тюркського центру, колишня представниця державних установ Азербайджану в Україні. Для неї цей захід – не лише професійний проєкт, а й глибоко особиста справа.

Вже 12 років українсько-азербайджанські відносини є для неї головним напрямком роботи. За цей час вона дослідила і презентувала десятки імен та історій, які залишилися на перетині двох культур. Деякі з них – майже забуті.

Гончарук розповіла про азербайджанських студентів, які на початку XX століття навчалися в Києві, Дніпрі та Одесі, про Сону ханум Ахундову – єдину азербайджанку, яка здобувала освіту в Україні в ті часи і яка отримала найбільший термін ув'язнення серед учасників таємного зібрання з підготовки з'їзду студентів-мусульман у Києві.

Окремо – про українську скульпторку Єлизавету Трипільську з Опішні, чиї роботи досі прикрашають Баку й Ашхабад, попри всі репресії, яких вона зазнала.

"Українсько-азербайджанські відносини здебільшого мають таке чоловіче обличчя, але є й жіноче. І ці жінки – вони просто неймовірні. Вони були складними, вони були коханими, вони були зрадженими, жили в неймовірній розкоші, а десь через репресії були змушені виживати. Але це були жінки характеру, жінки рішень", – підкреслила кураторка.

Центральна частина її розповіді стосувалася культурного обміну між Локбатанем – передмістям Баку – та Ірпенем. Після підписання меморандуму у 2003 році в азербайджанському місті з'явився парк і бюст Лесі Українки, а в Ірпені – парк, вулиця і пам'ятник азербайджанській ученій Заріфі Алієвій, її ім'ям названо школу.

Саме ця культурна взаємність, за словами Гончарук, стала підґрунтям для гуманітарної підтримки, яку Азербайджан надає Ірпеню з перших днів повномасштабного вторгнення.

"Ми сьогодні говоримо про те, як спадщина Лесі Українки стала частиною культурного діалогу між Україною та Азербайджаном. Леся Українка — це, погодьтеся, про силу, про внутрішню стійкість", – зазначила вона.

Бізнес говорить про культуру

Володимир Лавренчук, голова представництва в Україні NEQSOL Holding B.V. — партнера проєкту, зазначив: "Знаючи постать Лесі Українки — як людини-борця, інтелектуалки, що вільно володіла багатьма мовами, символу сили духу, свободи та європейської ідентичності України, — NEQSOL Holding, глобальна компанія з азербайджанським корінням і європейською присутністю, підтримує переклад її творів азербайджанською мовою як природне продовження своєї ідентичності та цінностей".

Президент Українсько-Азербайджанської бізнес-асоціації "Терези" Джалал Гусейнов підкреслив, що цей захід є відображенням не окремого рівня партнерства, а його повноти.

"Найвищий рівень взаєморозуміння – це все ж слово. Бібліотека азербайджанської літератури українською мовою налічує понад 400 видань. Нізамі Гянджеві, Расул Рза – ціла антологія, а в Азербайджані – Шевченко, Франко, Леся Українка, Рильський. Були люди, які присвятили цьому своє життя. Аббас Абдулла – видатний азербайджанський перекладач, який десятиліттями перекладав українську поезію і став лауреатом літературних премій. Наші народи читають одне одного. Це і є справжня основа партнерства", – сказав він.

Захід підтримали флагман азербайджанського бізнесу в Україні — компанія SOCAR та відома міжнародна компанія з азербайджанським корінням NEQSOL Holding. На думку спікера, це не випадковість:

"Як представнику азербайджанської бізнес-спільноти в Україні мені особливо приємно, що цей захід підтримали такі компанії – які оперують великими активами, розвиваються в Україні і при цьому знаходять ресурс і на культуру, і на гуманітарну підтримку в умовах російської агресії. Це і є справжня послідовність, це і є віра в Україну".

Спікер також окреслив повноту двосторонніх відносин на момент проведення заходу: нещодавній візит президента Зеленського до Габали, шість підписаних угод, запланована ділова місія торгово-промислової палати до Азербайджану — і поряд із цим культурний вечір про Лесю Українку.

"Політичний рівень, економічний рівень, культурний рівень — все це є разом, і є те справжнє партнерство, яке не залежить від кон'юнктури. Воно живе, воно розвивається. Політика змінюється, економічні умови змінюються, але культура – це те, що залишається з нами назавжди. Саме вона створює ту спільну основу, без якої неможливий жоден діалог", – підсумував він.

"Лісова пісня" азербайджанською

Головна книжкова подія вечора – презентація драми-феєрії "Лісова пісня" у перекладі азербайджанською мовою, виданої в Баку за підтримки державної програми Translate Ukraine.

Заступниця директорки Українського інституту книги Олена Одинока наголосила на символічній вазі цього видання:

"Для нас надзвичайно важливо бути причетними до виходу цього перекладу "Лісової пісні" Лесі Українки. Культура – вона зшиває людей не тільки всередині країни. Вона зшиває народи між собою, вона знаходить спільне, вона будує мости. І для нас дуже важливо говорити до світу саме мовами тих людей і тих країн, до яких ми звертаємося".

Вона також повідомила про наступні кроки: цього року в межах тієї ж програми азербайджанською мовою вийдуть ще два твори сучасної української літератури — "Фелікс Австрія" Софії Андрухович та "Я бачу, вас цікавить пітьма" Ілларіона Павлюка.

"Переклади – це важливо, перекладачі – це важливо. Це мости, це вікна між нашими народами, це те, що нас об'єднує і підтримує, і те, що дає нам можливість переосмислити самих себе через призму того, як нас бачать інші народи", – підкреслила Олена Одинока.

Захід завершився, але проєкт – ні. Марина Гончарук анонсувала подальшу роботу: зокрема, переведення перекладів, зроблених ще за радянської доби кирилицею, в сучасну азербайджанську латиницю, щоб молоде покоління в Азербайджані мало доступ до цих текстів у звичному для себе алфавіті.

Партнерами заходу виступили Radisson Blu Hotel Kyiv City Centre, NEQSOL Holding B.V., SOCAR Energy Ukraine, Українсько-Азербайджанська бізнес-асоціація "Терези", Фонд з підтримки діаспори Азербайджану та ресторан "Бакинський бульвар".

Інформаційними партнерами заходу виступили телеканали "Ми — Україна", "ДІМ", "FREEDOM", "Суспільне. Культура", а також "Радіо. Культура", видання "Телеграф", "Viva!", азербайджанські телеканали Real TV та ARB 24 і Азербайджанський національний музей килима.

У заході взяли участь представники Міністерства закордонних справ України, діячі культури та мистецтв, іноземні дипломати та представники медіа.