Ця вулиця старого Києва довго мала сакральну назву: де вона знаходиться і як називається сьогодні

Вузька вулиця на схилі гори, кілька старих дерев'яних будинків, тиша — і тисяча років історії під ногами

Олегівська вулиця простягається по мальовничому схилу гори Щекавиці у Шевченківському районі столиці, з'єднуючи Нижній Вал із Лук'янівською вулицею. Тут, на межі між шумним Подолом і тихими пагорбами, минуле і сьогодення існують дивно природно — пліч-о-пліч.

"Телеграф" розповість про це детальніше.

Від Погребальної до Олегівської: як вулиця здобула нове ім'я

Ще у XVIII столітті цей шлях мав куди більш похмуру назву — Погребальна вулиця. І не без причини: дорога вела просто до одного з перших київських кладовищ — Щекавицького, яке слугувало місцем поховання для мешканців навколишніх кварталів.

Проте 1869 року вулиця отримала нове, значно урочистіше ім'я — на честь князя Олега Віщого, легендарного правителя Київської Русі. Народні перекази здавна пов'язують із горою Щекавицею могилу цього князя. Саме тут, за переказами, нібито й спочиває великий Олег — той самий, що, за літописом, прибив щит на ворота Царгорода. Відтоді місцевість кияни нерідко називають просто і тепло — Олегівка.

Сенсація 1980 року: храм, якого ніхто не шукав

Якби не випадок, світ міг так і не дізнатися про одну з найцікавіших археологічних знахідок на цій вулиці. У 1980 році на садибі № 41 під час земляних робіт археологи натрапили на кам'яні рештки стародавнього храму XII століття — епохи домонгольського Києва. Це відкриття стало вагомим свідченням: Щекавиця ще в часи Київської Русі була не лише заселеною, а й мала сакральне значення для давнього міста.

Тут молилися, тут ховали, тут жили. Знахідка вписала Олегівську вулицю в наукові карти київської археології назавжди.

Старий Київ, якого не торкнувся час

Сьогодні початок Олегівської зберігає неповторний дух старого Подолу. Кілька старовинних дерев'яних будинків, що вціліли попри всі роки і потрясіння, нагадують про те, яким був цей куточок міста ще на початку XX століття.

Вузька дорога, густі крони старих дерев, тиша, що контрастує з метушнею сусідніх вулиць, — і нарешті відкритий вид на схили Щекавиці. Тут справді відчувається, що час десь сповільнився.

Олегівська — це не просто транспортна артерія між двома вулицями. Це жива сторінка київської історії, де кожна назва, кожен камінь і кожен підйом на пагорб розповідають про місто, якому понад тисячу років.

Раніше "Телеграф" розповідав, чому найкрутіша вулиця Києва змінила чимало імен. Здається, що вона завжди так і жила: трохи урядова, трохи богемна, трохи музейна.