Є три причини, чому Росія веде переговори: джерела в НАТО розкрили справжній задум Путіна

Лише чотири роки тому ідея про те, що через НАТО проходитиме найбільша кількість смертоносної зброї для потреб України, здавалося неможливою. Традиційне "глибоке занепокоєння" через реакцію Росії диктувало рамки й обмеження для Альянсу. Але зараз — ситуація геть інша.

Яку допомогу союзники по НАТО готують для України на 2026 рік, як швидко вона дійде до фронту, та яку тактику зараз використовує Росія — у матеріалі "Телеграфу".

Переговори — фікція?

Як пояснює на брифінгу у Брюсселі високопосадовець Альянсу, головна мета НАТО — насамперед поставити Україну в сильну переговорну позицію.

"Останніми місяцями російський наступ не послаблюється. Ми бачимо дуже незначні просування Росії на лінії фронту, але величезною ціною в людях і техніці. Ми також бачимо посилення російських атак на критичну інфраструктуру України", — описує він.

Співрозмовник наводить приклад: Росії знадобилося понад 20 місяців, щоб просунутися менш ніж на 50 кілометрів від Бахмута до Харкова. Тобто менше ніж 100 метрів на день, ціною 300 тисяч втрат.

"Атаки Росії на критичну інфраструктуру ставлять під сумнів заяви Москви про прагнення до миру.

Поки тривають переговори, ми маємо зосередитися на тому, щоб Україна була здатна захищати себе зараз і в майбутньому", — каже він.

Наступні пів року вирішальні?

В штаб-квартирі Альянсу впевнені: крах української оборони цього року є "малоймовірним", а заяви Москви про "неминучу та близьку" поразку України — спроба вплинути на переговорний процес.

"Російські ресурси систематично перебільшують територіальні здобутки. Вони часто подають захоплення десятків дрібних сіл як великі перемоги.

Невеликі, віддалені населені пункти не означають стратегічних проривів, які дозволили б Росії найближчим часом досягти своєї мети — змусити Україну до капітуляції", — описує високопосадовець НАТО.

Якби Україна була змушена відступити зі своїх оборонних позицій на Сході без створення нейтральної зони, надійного моніторингу та гарантій безпеки, російські війська опинилися б у значно вигіднішій позиції для подальших наступів вглиб нашої держави.

"Росія віддана своїй теорії перемоги: пережити Україну та західну підтримку попри незліченні втрати.

У найближчі шість місяців найімовірнішим сценарієм є продовження війни на виснаження", — каже посадовець.

На його думку, ключовим чинником є ступінь виснаженості українських сил, оскільки Росія намагатиметься відтягувати їх від обладнаних позицій до менш укріплених ділянок.

"Ми не бачимо жодних ознак того, що позиція Росії на переговорах змінилася або що Кремль готовий до будь-яких значущих компромісів", — вважає спікер.

Він додає, що Донбас точно не є кінцевою метою Володимира Путіна. Його амбіції значно ширші — позбавити Україну можливості існувати як суверенна й незалежна держава.

При цьому чиновник наводить щонайменше три причини, чому росіяни усе ж сіли за стіл переговорів. По-перше, аби мати опції на майбутнє. Якщо тиск на Кремль зросте, їм доведеться шукати дипломатичний вихід з цієї ситуації та відповідний майданчик.

"По-друге, продовжувати воювати й водночас вести переговори — це досить стандартний підхід для Росії. Доки вони вірять, що досягають прогресу на полі бою, але при цьому сидять за столом переговорів, вони можуть сприймати це як зміцнення своїх позицій", — описує високопосадовець.

По-третє — вплив санкцій та інших накладених обмежень. Економічні наслідки війни для Москви лише посилюватимуться, що збільшуватиме їхню "зговірливість".

Натомість у НАТО чудово розуміють, що підтримка Києва зараз — це не благодійність, а спільний інтерес стримати Росію від будь-яких спроб повторити свою агресію.

"Ми не просто постачаємо зброю, ми будуємо систему, яка дозволяє Україні виживати й ефективно протидіяти загрозі на роки вперед", — зазначає один зі співрозмовників "Телеграфу".

Захист неба — у пріоритеті

Як розповіла журналістам голова Місії України при НАТО Альона Гетьманчук, понад 80% всієї військової допомоги для українського війська йде саме через Північноатлантичний альянс та його структури, що опікуються координацією та логістикою постачань (NSATU).

Як відомо, оборонні потреби України на цей рік сягають щонайменше 120 мільярдів доларів — із них щонайменше половину мають надати партнери. Позиція української сторони — аби союзники спрямовували 80% коштів на три пріоритети, визначені Міністерством оборони.

"Це ППО, артилерійські боєприпаси, особливо далекобійні, та інвестиції в наше оборонне виробництво: ракети, дрони, включаючи далекобійні та перехоплювачі", — каже посол Гетьманчук.

Потік американської зброї не зупинився

Наряду за Пріоритетним списком потреб — механізмом PURL — європейські держави та Канада продовжують закуляти зброю в США. Позиція адміністрації Дональда Трампа полягає в тому, щоб не витрачати жодного американського цента на військову допомогу Києву, натомість — продавати необхідне союзникам, аби ті передавали українцям.

Йдеться про зброю, яка виробляється виключно у США, і яку можуть швидко доставити у великих обсягах зі складів у Штатах.

При цьому ані так звана гренландська криза, ані інші обставини не змінили швидкості та кількості поставок.

"За останні кілька місяців постачання навіть прискорилися — особливо щодо ключових позицій, які Україна потребує для протиповітряної оборони", — каже одне з джерел нашого видання.

При цьому головний виклик — розподіл тягаря між державами-членами, адже він є нерівномірним. Поки одні країни оголошують внесок за внеском, другі — або відмовляються від закупівлі американської продукції, або просто не поспішають виділяти кошти на це.

"Лідер по внесках у PURL — це Норвегія. Номер два — Нідерланди, номер три — Німеччина. Є ще три країни, які дуже близько — це Канада, Швеція і Данія.

Ми намагаємося доносити до кожної держави, наскільки важливими для нас є їхні внески", — розповіла Альона Гетьманчук.

Провідна роль у тому, щоб "вибити" кошти з країн — знов-таки за Північноатлантичним альянсом. Ця робота триває практично цілодобово.

Саме на рівні Альянсу створено згаданий вище мозковий центр під назвою NSATU, яких нараховує близько 300 військовослужбовців. Штаб розташовано у німецькому Вісбадені, де весь персонал тісно працює під командуванням американського генерал-лейтенанта Кертіса Баззарда.

Те, що починалося як невелика група відданних своїй справі людей, які працювали в наметах буквально на краю аеродрому, виросло до зрілої організації, що забезпечує реальний ефект для Альянсу та України.