Московський цар боїться — Безсмертний про перемир’я і ядерний удар

Дипломат розкрив логіку Трампа та розповів про страхи Путіна

У України з’явилися потужні аргументи в переговорах щодо завершення війни, що дозволяє Києву вести жорстку політику в діалозі зі США та Росією. Про це в інтерв’ю "Телеграфу" сказав політик і дипломат Роман Безсмертний.

Які нові карти, користуючись термінологією Трампа, має держава? Чому Москва просить Вашингтон захистити свій парад на 9 травня? Чи буде Україна в ЄС у 2027 році? Відповіді на ці та інші питання — далі в матеріалі.

"Кастрований" парад

— Пане Романе, сталося те, про що ми говорили на позаминулому тижні: очільник другої армії світу попросив очільника першої армії світу, щоб десята армія світу не стріляла. Це я про перемир’я, яке запросив Путін на 9 травня. Мені здається, що це пастка для України. Поясню: у нас було великоднє перемир’я, і Генштаб звітував, що більше двох тисяч разів Росія його порушувала. І що? І нічого. Вочевидь, на 9 травня (якщо Зеленський погодиться на перемир’я) все буде так само, і на фронті нічого не зміниться, обстріли продовжаться. А от за Москвою будуть стежити дуже пильно, і якщо якийсь дрон прилетить на парад, то одразу на Україну посиплються звинувачення від Трампа. І сказати, що ми не хочемо цього перемир’я, також не можна. Чи є у нас гарний вихід із цієї ситуації?

— Очевидно, що московський цар боїться проводити паради. Наразі вони скасовані в обласних, республіканських адміністративних центрах. До мінімуму зведено прохід кораблів у Санкт-Петербурзі, де традиційно дуже широко все це проводилося. До мінімуму скорочено урочистості на Червоній площі.

Але зверніть увагу, як це повернуто: це ініціатива і прохання з Кремля, але Дональд Трамп озвучив, що це він запропонував Путіну. Чому так робиться? Це свого роду інструмент тиску: якщо це йде від Трампа, то, значить, будуть дослуховуватися. І тут важливо, як вибудовує діалоговий концепт українське воєнно-політичне керівництво. Дійсно, ситуація на лінії фронту не зміниться. Можливо, застосування балістики, крилатих ракет, безпілотників матиме якусь добову паузу. Не виключаю цього. Що стосується диверсійних операцій, боїв на лінії фронту по всіх напрямках, там серйозних змін очікувати не слід.

Крім того, жодної системи моніторингу, контролю, адміністрування цих процесів немає. Я вам це кажу як людина, яка була в мінському переговорному процесі. Я знаю, що таке запустити цей процес, моніторити його, відстежувати, а потім розбирати, коли ви в будь-який момент можете отримати відповідь: "А до нас наказ про припинення вогню не дійшов".

Тому в даному випадку треба визначатися, виходячи з того, яка тактика зараз використовується українською стороною в переговорному процесі.

— Яка ця тактика зараз, на ваш погляд?

— Отримавши серйозні аргументи, як Дональд Трамп каже "карти", українська сторона почала досить жорстко вести себе в діалозі, причому з усіма учасниками. Я поділяю цей підхід. Він був потрібен з самого початку. Менше зважувати на цю балаканину, яку поширюють у Білому домі.

— Наші "карти" зараз — це успішні удари по Туапсе і загалом по Росії?

— Тут цілий ряд компонентів. Перше — нарощування потенціалу ЗСУ. Це відчувається, в тому числі, в системі міжнародних відносин. Друге — міжнародний резонанс, який мають українські технології, дії ЗСУ. Подібні операції, які відбуваються зараз майже щоночі, ще рік тому були б ах якими операціями. Удари (не тільки по Туапсе) завдали дуже серйозної шкоди нафтопереробній галузі Росії. Вони фактично тримають у третинному режимі експортний потенціал РФ. Усі бачать, що системи ПРО і ППО Росії просто здохли. Вони не здатні протистояти цій тактиці. Територія велика, а все зосереджено навколо декількох міст у Росії. Усе, що відбувається, — це наслідок і технологічного домінування України.

"У Сі Цзіньпіна треба просити лише одне"

— На середину травня заплановано візит Трампа в Китай. У контексті російсько-української війни що ви чекаєте від цього візиту? Будуть якісь прориви?

— Позиція Китаю не зміниться. Проголошена теза, що не в інтересах Китаю поразка Росії, залишається. Китай, за потреби, буде збільшувати або зменшувати допомогу [Росії], тримаючи цю напругу. Це потрібно Китаю для того, щоб Росія тримала Трампа і США у двох процесах — російсько-українській і ірано-ізраїльській війнах. І цей візит, якщо він відбудеться, матиме колосальний відбиток російсько-української і ірано-ізраїльської війни. Не Трамп домінуватиме в переговорах, а Китай, бо є ці війни. Трамп і США виставили себе в дуже неприємному світлі. США не можуть бути посередником у вирішенні російсько-української війни. Америка має бути союзником, партнером України. У питаннях ірано-ізраїльської війни переговори мали відбуватися не між Іраном і США, а між Іраном і Ізраїлем, а Америка — партнер і союзник Ізраїлю.

Трамп виставляє себе в переговорах із Китаєм слабкою стороною. Чому? Та тому що Китай відчуває себе на підйомі, а Трамп — у вигляді прохача. Тому Трампу при будь-яких діалогах не вдасться змінити позицію Сі Цзіньпіна.

Що нам важливо? Важлива позиція Сі Цзіньпіна — "ні" застосуванню ядерної зброї. Що б я просив від Трампа в розмові із Сі? Лише цю тему. Китай тримає за руку Путіна від застосування будь-яких видів ядерної зброї. І це потрібно всім: Європі, США, Україні та й самій Росії.

Як король присоромив Трампа

— Зараз уже можна підбити підсумки візиту короля Чарльза III до США. Напередодні цього візиту ви називали його останньою надією Європи на відновлення стратегічного союзу. Британському монарху це вдалося?

— Королю вдалося переконати Америку в дотриманні рамки відносин між Вашингтоном і Лондоном. Чи вдалося йому в цю рамку вписати позицію Вашингтона у відносинах з Європою і з Україною? Я б сказав, що так. Якщо по Україні залишається надія, то по Європі вже абсолютно ні. З’явився пост Трампа про виведення військ із Німеччини. Це сигнал і відповідь королю Чарльзу III.

Що ж стосується України, то ні з того ні з сього Трамп знову заговорив з Путіним, заговорив про Україну. Що зробив король? Він нагадав Трампу: "Пане президенте, ви забулися, що за 24 години планували вирішити питання". Присоромивши Трампа, він підштовхнув його до того, щоб той почав робити якісь кроки. Чарльз III натякнув, що ситуація на Близькому Сході від Трампа абсолютно ніяк не залежить. А доля світу вирішується якраз на російсько-українському фронті.

Чому Ізраїль не союзник України

— Стосунки між Україною та Ізраїлем. Хотів би акцентувати увагу навіть не на цій історії з українським збіжжям, що було викрадене з окупованих територій, а розглянути питання ширше. Чому такі напружені стосунки? Зрозуміло, що коли РФ мала значний військовий вплив у Сирії, то Ізраїль не робив різких рухів. Але ж зараз є спільний противник — Іран. Є спільний досвід протидії "Шахедам". Так чому ж тоді немає конекту?

— Ситуація зі збіжжям — це не відносини між Україною і Ізраїлем, українцями і євреями. Це реалізація принципу "злодій має сидіти у в’язниці". Це кримінальний процес. Це злодії в Москві й Ізраїлі. Російський кримінал знайшов таких же візаві в Ізраїлі. Ізраїльський кримінал "кришується" в кабінетах влади, адже те, як поводили себе Міністерство закордонних справ, портові, митні, прикордонні служби, явно свідчить, що там є "дах".

Наступне: кожна країна має своє обличчя, свою тактику і стратегію міжнародних відносин, зовнішньої політики. Ізраїльська зовнішня політика замолода. Іноді Ізраїль поводить себе емоційно, агресивно. Причина в тому, що Ізраїль ще продовжує вироблення зовнішньої політики. Якщо ми беремо кадровий потенціал, то він не має школи. І все це відображається на стилі спілкування, тактиці, доктринальних речах. І вимагати від них більшого я б не став. Ізраїльської дипломатичної школи не існує. Існує набір дипломатів (серед них є маститі дипломати), але система така, яку можна було виростити за ці роки.

У нинішній ситуації, здавалося б, Україна і Ізраїль — це дві країни, які захищають свободу і демократію у світі. Це, по суті, два фронти однієї війни. Але ж не треба далеко ходити, історія говорить про те ж саме. До Перл-Гарбора це теж були дві несумісні планети. Та настає момент, коли приходить просвітління. На жаль, історія свідчить про те, що просвітління приходить із кровопусканням. По-іншому не буває. Хотілося б, щоб це були партнери, союзники, але є певна тактика, стратегія Ізраїлю. Вона може подобатися чи не подобатися, але вона такою є. І треба випрацьовувати механізми, які б дозволяли контактувати і вирішувати проблеми. Тут потрібні витримка, максимальний професіоналізм і активна позиція дипломатичного корпусу.

Вступ в ЄС у 2027 році можливий?

— Скандальна заява Мерца про відкритий шлях до ЄС в обмін на території. Чому, на вашу думку, канцлер Німеччини раптом використав таку риторику?

— Те, як в Україні це було подано, не відповідає дійсності. Стаття, яка стала базовою в Berliner Zeitung (де навели слова Мерца, — ред.), — з неї взяли заголовок, який був без лапок. Це не пряма мова Мерца. А чомусь її видали за позицію Мерца.

Це був день, коли урядовці зобов’язані відвідувати школи, інститути, коледжі. В одному з таких коледжів був Мерц. І зовсім молоді люди (це був навіть не вищий навчальний заклад) поставили питання стосовно російсько-української і ірано-ізраїльської війни. І Мерц роздумував. Там мова не йде про його позицію. Він каже, що це справа того, як буде діяти Україна. Зеленський, каже Мерц, може зробити таким чином, що скаже: "Я вас привів у ЄС, і давайте проведемо референдум про території". Але Мерц не знає, що в Україні ні президент, ні парламент, ні уряд, ні референдум не можуть ухвалювати рішення щодо відчуження території. Територія недоторканна! Мерц роздумує. Тим більше він говорить із молодими людьми, рівень знань яких відповідний. Ви поставте це питання стосовно конституційного режиму проблеми українським депутатам — і з них одиниці дадуть відповідь, яка базується на конституційних нормах. А тут Мерц говорить із зовсім молодими людьми.

Позиція Мерца була висловлена президенту Трампу під час його зустрічі в Овальному кабінеті. Питання має вирішуватися на основі принципів суверенності, територіальної цілісності і дотримання Статуту ООН. Так було сказано Мерцом.

— У нас з’явилася магічна дата — вступ України в ЄС у 2027 році. І українська дипломатія достатньо агресивно просуває саме цю дату. За моєю інформацією, 2027 рік з’явився для того, щоб зафіксувати хоч якось вступ України і не дати Європі зіскочити. Тим не менш, якщо не вступ, то 2027 рік у цьому плані буде знаковим, переломним?

— Ця дата і цей прискорений шлях виник не з української ініціативи. Він стартував із 28 пунктів двостороннього меморандуму між Україною і Росією, які були написані в Москві і подані чомусь від імені Дональда Трампа. Там уперше з’явилася ця позиція, що Україна може в найближчі терміни стати членом ЄС. У 20 пунктах, які писалися за участі держсекретаря США Марко Рубіо, цього пункту вже не було. Але за нього схопилися і почали про це говорити.

На той момент уже існував графік відкриття кластерів, вирішення питань вступу. І очільники ЄС це задекларували. А потім з’являється ця позиція. У нинішній ситуації вона має тактичний характер, бо є відповідний порядок. Чому цього порядку треба дотримуватися? Тому що вступ України в ЄС — це менші зобов’язання України, ніж Європейського Союзу. І тому і Україна, і ЄС йдуть цим шляхом і мають підготуватися, щоб обидві сторони виконали ці зобов’язання.

Варто поцікавитися, які вкладення були зроблені ЄС у Польщу, Угорщину, Словаччину, Чехію, коли вони стали членами Європейського Союзу. А Україна — це приблизно три Польщі. І в постперіоді безкінечної війни треба розуміти, що це означає і які на це потрібні ресурси.

По-друге, і з українського боку це чимало роботи: треба внести зміни до законів. З досвіду 15-річної роботи в парламенті я знаю, що якби не моніторинг Ради Європи, то деякі норми і до цього часу не були б прийняті. Приїжджали весь час [посадовці ЄС], говорили, капали-капали, і в результаті просунулися. У цій ситуації важливо, щоб ці зміни не просто проводилися, а й акцептувалися. Щоб потім не було того, що зараз у Польщі, Німеччині бунтують фермери, бо, бачте, вони не знали, що у 2025 році будуть інші стандарти в аграрному комплексі. А що ж робили тоді національні уряди, які декілька років тому проголосували за ці стандарти? І тому цією дорогою треба пройти, щоб бути впевненими, що вступ принесе переваги і Україні, і членам Європейського Союзу.

Більше того, я переконаний, що нам доведеться ще й змінювати Конституцію. Чому? Конституція забороняє делегування якимось міждержавним структурам повноважень суверена українського уряду. Там же прямо записано в Конституції. Вступ у ЄС — це делегування певних повноважень євроінституціям, "європейському уряду". А українська Конституція цього не допускає. Якщо ми розуміємо це, то треба підготувати ще й внесення змін до Конституції. А я про це ні від кого з народних депутатів не чув. Таке враження, що вони не знають про те, що доведеться це робити, бо насправді вступ без змін означає подання в Конституційний Суд. Чи хтось, можливо, навмисно замовчує і не говорить про це. Ось така ситуація на даний момент.

Зрозуміло, що 2027 рік має пройти за програмою відкриття кластерів і роботи над цими кластерами. І я думаю, що в 2027 році можна закрити ці кластери. Але це вже буде залежати від парламенту, уряду, врешті-решт від ситуації на фронті і політичної ситуації в державі.