Задовго до радянської влади: коли в Києві вперше перейменували вулиці та які з них збереглися до сьогодні

Ми звикли думати, що перейменування вулиць — явище суто радянське або пострадянське. Але Київ "переписували" ще задовго до тих подій — і та реформа виявилася довговічнішою, ніж будь-яка інша

У 1869 році Київ пережив масштабну "ревізію" назв. Тобто, першу у своїй історії спробу перетворити хаотичне місто на впорядкований урбаністичний простір. Наслідки тієї реформи помітні й досі.

Частина з тих назв зникла вже за кілька десятиліть, частина — дожила до сьогодні майже без змін. "Телеграф" розповість про це детальніше.

Чому виникла потреба

До середини XIX століття Київ стрімко ріс: населення перевищило 70 тисяч, вулиць стало понад 160. Частина з них не мала жодних офіційних назв, частина мала по дві-три, деякі — дублювали одна одну. Адреси плутали, господарство "стогнало". Генерал-губернатор Васильчиков прямо визнавав: багато назв не мають жодного стосунку ні до місця, ні до київської історії.

Як готували реформу

Роботу розпочали ще у 1866 році за ініціативи губернатора Миколи Катаказі. При губернському статистичному комітеті створили спеціальну комісію, яка розглянула кілька конкурентних проєктів — зокрема від університетського професора Володимира Олександра Вальтера та редактора місцевої газети Миколи Чернишов. Після суперечок фінальний варіант підготував києвознавець Павло Лебединцев. 11 липня 1869 року проєкт затвердили, невдовзі його схвалив і імператор Олександр II. Офіційний список вийшов у газеті "Кіевлянинъ" 14 серпня 1869 року.

Що і як перейменували

Реформа охопила 97 вулиць, площ і провулків. Принципи поєднували кілька логік одночасно.

Частину назв присвятили імперії — царям, генерал-губернаторам, чиновникам. З'явилися Царська площа на честь Олександра II, Бібіковський бульвар, Фундуклеївська, Катерининська, Бухтєєвська вулиці.

Водночас офіційно закріпили давньоруські та історичні топоніми: Ярославів Вал, Боричів узвіз, Дорогожицька, Предславинська, Несторівська, Ігорівський провулок. З'явилися і прив'язані до місцевості назви — Либідська площа, Кожум'яцька, Лук'янівська.

Деякі перейменування були цілком практичними: надто довгі вулиці просто ділили на частини з різними назвами. Інші — суто ідеологічними: Кадетська стала Фундуклеївською, Підвальна — Ярославовим Валом, Аптечна — Петро-Могилянською.

Чому це важливо

Реформа 1869 року заклала у Києві модель, де назви вулиць стали інструментом політики пам'яті. Місто "переписали" під потреби імперії — але водночас саме тоді офіційно зафіксували чимало автентичних київських топонімів, які пережили і Російську імперію, і радянську добу. Ярославів Вал, Боричів узвіз чи Дорогожицька на карті сучасного Києва — прямий спадок тієї реформи позаминулого століття.

Раніше "Телеграф" про найкрутішу вулицю Києва, яка змінила чимало імен. Вона з'єднує урядовий центр із "старим містом".