Срав пес, перділи гуси: чому так кажуть українці і звідки взявся вираз
- Автор
- Дата публікації
- Автор
У деяких ситуаціях краще не скажеш
Українська мова неймовірно багата і барвиста. Серед іншого, у ній багато яскравих лайок та фразеологізмів, значення та походження яких сьогодні не всі розуміють. Одним із прикладів є вигук "мати Василева".
"Телеграф" вирішив розповісти про соковитий вислів "срав пес, перділи гуси". Воно використовується у різних випадках.
- Найчастіше за допомогою цього вислову описують ситуацію, коли щось вийшло з-під контролю і нічого неможливо змінити. Йдеться про хаотичний розвиток подій різного масштабу — від побутової плутанини в будинку до емоційного вибуху, скандалу чи організаційного провалу. Так кажуть, коли вже махнули на все рукою, а в інтонації того, хто говорить, можна помітити відтінок фаталізму.
- Також приказка вживається у випадках, коли навколо події, що не стоїть уваги, здіймається галас. У розмові цей вислів часто з’являється як реакція на драматизацію дрібниці — коли хтось намагається виставити звичайну ситуацію як щось надзвичайне. За змістом його можна передати російськими аналогами "ну и что?", "велика важность", "тоже мне событие", "эка невидаль".
Примітно, що повний фразеологізм "срав пес, перділи гуси" є як би доопрацюванням коротшого виразу "срав пес". Останнє є універсальною відповіддю на всі питання, на які немає відповіді або не хочеться відповідати. Воно означає "хто знає". Наприклад:
— Діду, а коли третя світова почнеться?
— Та срав його пес…
Звідки пішов вираз "срав пес, перділи гуси"
Ця приказка належить до усної народної традиції. Подібні стійкі вислови формувалися в сільському середовищі, передавалися з покоління в покоління і закріплювалися в розмовному мовленні завдяки своїй виразності.
Дослідники української фразеології зазначають, що багато експресивних оборотів виникали саме з побутових спостережень за сільським життям. Повсякденні сцени ставали основою для іронічних порівнянь та стійких мовних формул.
Сьогодні вираз "срав пес, перділи гуси" зустрічається переважно у розмовній мові. Проте 2024 року в Україні його увічнила гумористична книга, яка саме так і називається. Її автори – Людмила Горова, Руслан Горовий та Віталій Чепинога.
Раніше ми розповіли, що означають українські лайки "матері його ковінька" або "на руку ковінька".