Переговори з Путіним без США? Європа готує важливе рішення до кінця тижня

Європа вже цього тижня вирішить, чи відправляти власного представника для контактів із Росією, і якщо так — з яким набором вимог. У той же час Вашингтон публічно оголосив, що не зацікавлений в переговорах, які ні до чого не призводять.

Що далі? Розповідає міжнародна оглядачка "Телеграфу" Ольга Кирилова.

Американці нікуди не пішли?

"Це було неминуче", — коротко описує ситуацію співрозмовник у США. І нагадує: чинна адміністрація неодноразово наголошувала, що саме Європа має відігравати більшу роль в українському питанні, в тому числі — дипломатичну.

Заява Марко Рубіо про неучасть США не означає повний відхід від спроб покласти край бойовим діям — обізнаний дипломат, не уповноважений давати публічні коментарі, звертає увагу, що американці й надалі діляться з українцями розвідувальними даними.

Вони критично важливі для отримання інформації щодо обстрілів, які готує РФ, та низки інших військових аспектів. Крім того, адміністрація Дональда Трампа не відмовляється від продажі зброї Києву за механізмом PURL — звісно, допоки європейські країни оплачують нові пакети допомоги.

"Жодної благодійності чекати не варто", — вказує американське джерело.

Та як вказав речник Державного департаменту США на запит "Телеграфу" щодо погроз Росії посилити атаки на українську столицю: президент Трамп досі рішуче налаштований "покласти край безглуздим вбивствам і завершити цю війну".

Не Близьким Сходом єдиним

Проблема в тому, що Вашингтон має низку інших проблем для розвʼязання, і йдеться не лише про Іран. За даними нашого видання, американці, як і європейці, активно вивчають ймовірну загрозу, яку Росія може становити для НАТО, а саме — країн Балтії. Адже сценарії гібридної агресії Кремля у регіоні можуть будуть вкрай непередбачуваними й виходити за рамки звичайної війни.

Може статися наліт дронів, який призведе до жертв серед цивільних, поява "зелених чоловічків" в одному з прикордонних міст, або навіть використання ШІ для спотворення реальності та сіяння паніки. Як реагувати на таке?

В НАТО та Європейському Союзі досі працюють над цим. Наприклад, нещодавно у Брюсселі пройшла військова гра, що мала прояснити, якою має бути спільна відповідь союзників за статтею 42.7 Договору ЄС. За задумом, країни-члени мають прийти на допомогу одна одній в разі атаки.

Один з європейських дипломатів описав: "Гра пройшла добре, навіть краще, ніж думали". Деталей він не розкрив, враховуючи чутливість обговорень.

Утім, в Штатах чудово розуміють, що без їхньої участі Європа не впорається. Первинну відповідь на будь-яку можливу агресію даватиме не Європейський Союз, а насамперед Північноатлантичний альянс, в якому США постають головною силою. Тож стратегам в Департаменті війни доводиться розмірковувати ще й над цим.

25 травня Володимир Путін підписав закон, яким дозволив собі відправляти російську армію за кордон для "захисту росіян". Принагідно Москва збирається звернутися до Міжнародного суду ООН через те, що країни Балтії нібито "відмовляються припинити політику обмеження прав росіян".

У російському МЗС нарікають, що влада Естонії, Латвії та Литви "забороняє використання російської мови, переписує історію і переслідує незгодних". Погодьтесь, дуже нагадує події весни 2014-го, коли РФ прийшла "захищати" російськомовних жителів Криму та Сходу України.

На жаль, над Балтійським регіоном нависає реальна загроза.

Не слід виключати й військову операцію США щодо Куби з метою навести лад у Західній півкулі. Усе це ще більше віддалятиме американську адміністрацію від української проблематики.

"Мʼяч" на стороні європейців

Розуміючи все згадане, Україна намагається пробити дорогу для більшої ролі Європи. Мова йде про конкретні напрямки, які на себе можуть взяти європейські столиці, та досягти результатів тут і зараз — навіть через ініціювання контактів із росіянами.

Можливі варіанти — енергетичне, портове або так зване аеропортне перемирʼя. Ідея в тому, аби охочі європейські держави створили своєрідні робочі групи, які могла б передати Москві готові напрацювання.

"Мова не про альтернативу до треку за американського лідерства, а взаємодоповнюючі процеси. Коли ми з європейською стороною, в разі визначення формату та механізму, могли б зосередитися на розвʼязанні конкретних проблем", — розповів під час спілкування з журналістами міністр закордонних справ України Андрій Сибіга. В Києва вже готові відповідні пропозиції, і країни ЄС з ними ознайомлені.

Ключове питання наразі — хто саме контактуватиме з росіянами?

"Спочатку потрібно визначитися з форматом представлення. Чи це буде група країн, чи це буде група лідерів, чи це буде якийсь механізм. Це все ще в стадії обговорення. Президент Зеленський буде це обговорювати найближчим часом і в різних форматах", — анонсував Андрій Сибіга.

На даному етапі країни ЄС глибоко розділені щодо того, чи є взагалі хорошою ідея спеціального посланця.

Задум України — винайти платформу, який дозволить посередництво з боку Європи, при чому якомога швидше.

"Ми маємо розуміти часові рамки. Це не повинні бути затяжні дискусії.

Важливо не легітимізувати контакти окремих столиць і окремих лідерів з Путіним, адже це слабкість та розділення Європи. Ми вважаємо, що має бути спільна, консолідована позиція, єдиний голос", — додав глава МЗС.

Країни Балтії, наприклад, виступають за те, щоб Євросоюз представляло його безпосереднє керівництво — скажімо, висока представниця ЄС із закордонних справ та політики безпеки Кая Каллас.

"Я думаю, що могла розгледіти пастки, які розставляє Росія", — сказала вона під час однієї з конференції у Брюсселі, посилаючись на свій досвід юристки. До того як стати головною дипломаткою блоку, Каллас обіймала посаду прем’єр-міністерки Естонії. Крізь роки вона отримала славу яструба щодо РФ, тому навряд Москва сприйме її як нейтрального посередника між сторонами.

Політикиня неодноразово наголошувала: перш ніж говорити з росіянами, союзники мають домовитися між собою, про що саме вони хочуть говорити. За даними "Телеграфу", готовий список вимог Європи до РФ може зʼявитися наприкінці цього тижня. Як і шорт-лист кандидатів на роль спеціального представника для контактів із Кремлем.

У списку також — чинний президент Фінляндії Александр Струбб, а також його попередник Саулі Нііністьо, колишній голова Європейського центробанку Маріо Драгі, міністр закордонних справ Норвегії Еспен Барт Ейде та експрезидент Європейської Комісії Жан-Клод Юнкер.

Той же Стубб вже висловив готовність брати участь у переговорах, єдина умова — Росія має першою піти на перемирʼя.

На тлі цього не випадковими є контакти Європи з самопроголошеним президентом Білорусі Олександром Лукашенком, який спить і бачить себе повноцінним учасником мирного процесу. Неочікуваний дзвінок до нього президента Франції Еммануеля Макрона міг бути тестуванням посередницького каналу для передачі меседжів Москві й навпаки.

Та навіть у разі запуску такого формату взаємодії не варто плекати ілюзій: Путін не демонструє жодної готовності до припинення війни. Будь-який переговорний трек без тиску — санкційного, військового та політичного — ризикує перетворитися на чергову пастку. Утім, європейці поки що мають шанси не повторити американських помилок.