Які виклики чекають на Україну в 2026 році і коли буде найважче: інтерв’ю з Ігарем Тишкевичем

У наступному році Україна може пройти через три важкі періоди

Після презентації прогнозу на 2026 рік політичний аналітик Ігар Тишкевич детальніше пояснив, які саме періоди наступного року можуть стати критичними для України та за яких умов посиляться ризики для політичної стійкості та ресурсів.

У розмові з "Телеграфом" він також торкнувся ймовірних змін у зовнішній політиці, логіки формування партнерств і факторів, які несподівано можуть зіграти на користь України.

– Чи могли б ви назвати один або два конкретні періоди 2026 року, які для України будуть критичними з точки зору політичної стійкості і ресурсів?

– Перший: період одразу після Нового року. Це коли буде дограватися теперішній сценарій без контракту. Це перший період, достатньо важкий з точки зору і внутрішньої політики, і з точки зору зовнішньополітичної стійкості.

Плюс на це ситуація всередині України може помножитися. Давайте згадаємо ефект "плівок Міндіча", і я не виключаю, що будуть нові зливи. І третє — цілком імовірно, що саме в цей період ЗСУ вийдуть з Покровська.

Друге — це весна, кінець весни. Тому що є кредит Європейського Союзу, кредитні гроші розписані на два роки. Але питання в тому, що наші потреби значно більші за розміри цього кредиту. І це, умовно кажучи, питання, коли закінчиться зовнішній борг.

Третій варіант — це можливе, якщо Росія пройде мобілізацію і буде підсилений тиск на фронт. Це саме в той же самий час приписано. І це — попри внутрішньополітичні кризи або кризові явища, які можуть з’явитися. Тому що якщо падає довіра, то питання — наскільки негативний ефект може прийти від будь-якої події.

– І друге питання — воно якраз про цю внутрішню довіру. Чи є у нашої влади після всіх останніх скандалів спосіб її відновити?

– Є три, умовно кажучи, засоби. Але всі три є в неповній мірі ризикованими. Перше — це дуже важко зробити, і це рішення, назвемо так, приватне декількох осіб, які займають найвищі посади. Про це ми писали в попередньому прогнозі і два роки тому.

Але в такому разі потрібна система домовленостей або система взаємодій з іншими політичними групами та силами. Це важко зробити через недовіру між ними.

Другий шлях — це результативність. Результативність по двох напрямах. Або результати на фронті, але без розв'язання питання мобілізації сьогодні це навряд чи можливо. Або це по тих напрямах, які населення називає ключовими.

Тут та ж сама корупція. І тут питання не затримати підозрюваного, а питання швидкого розгляду справи і швидкого судового вироку. З цим у нас проблема. Тому що затримання, фотографії, гроші — ми маємо це щотижня. А ви, як журналіст, спробуйте згадати, з якою періодичністю з’являється інформація про винесений вирок.

Якщо охоронна система працює в режимі рибної ловлі на каналі National Geographic — спіймав, поцілував, відпустив — довіри не буде.

Третє — це зміна комунікації з суспільством. Цілковита. Тут питання — не створювати міфи ані позитивні, ані негативні.

– Емоційна аргументація України у зовнішній політиці вичерпується, і потрібні раціональні тези. Що це таке і як Україна має їх сформулювати?

– Дуже просто. Давайте згадаємо, з чого починав той самий Трамп. Він починав з Угоди про ресурси. Питання — після війни, чим має стати Україна для партнерів. Як що вона?

Як зона транзиту, ринку збуту, точки концентрації виробничих потужностей чи технологічного хабу? Це ключова відповідь. І немає універсальної. Бо є місце України в об’єднаній Європі, в Європейському Союзі. Яку функцію ми там виконуємо?

Розмови про те, що в нас багато ветеранів з бойовим досвідом, тут не проходять. Потрібно дещо більше. Те саме для регіональних сусідів — ким ми будемо після війни і як будемо співпрацювати. І третє — для глобальних гравців: чому їм має бути цікава Україна.

Бо якщо є інтерес, ти розумієш, що, вклавши сьогодні гроші або ресурси, завтра ти щось отримаєш назад.

У 2022 році була емоційна мобілізація партнерів — агресія, злочинність акту, цінності. Це було логічно. 2022-2023 роки. Але коли війна переходить в іншу фазу, логічне питання партнера: скільки це ще коштуватиме і що я отримаю?

Якщо відповіді немає, важко переконувати власних громадян у нових пакетах підтримки. Бо ці гроші — це податки. І уряд має пояснювати, чому ці податки йдуть не на внутрішній розвиток.

Коли проблема гостра — це розуміють. Коли актуальність відходить — суспільство повертається до власних проблем. І тоді з’являються питання.

Тому потрібно грати на раціональності. Подивіться, як Росія намагається входити в контакт зі США — через гроші, через вигоду.

– Чи потрібна Україні нова коаліція або формат партнерства?

– Немає універсальної коаліції. Є інтереси держав. Кожна держава аналізує, де її інтереси збігаються з іншими. І співпрацює там. Немає чарівного інструмента чи форуму, який все вирішить.

Це послідовна гра на спільних інтересах. І ти не знаєш, яке партнерство через пів року виявиться найефективнішим.

Чого точно не варто робити — це продукувати ворогів. Нам вже вистачає одного.

– А ми можемо спродукувати собі нових?

– Давайте так, у Чехії змінилося політичне керівництво. З’явилася нова, різка заява нового прем’єр-міністра. Як понесуть це наші ЗМІ? Вони понесуть, що ось чехи, такі нехороші, і забудуть про те, що відбувалося раніше.

Те, що відбулося зі Словаччиною. А якщо згадати, то у 2022 році вона була серед лідерів підтримки України у відсотках до ВВП.

Так, можливо їхній голос не був такий гучний, але такі громадяни є, такі політики є. Тому нам треба не сваритися принаймні з нацією, бо давайте ще раз подивимося на Словаччину: ми сваримося з нацією в особі Фіцо. 

Може для когось це адекватно, але, на мою думку, це не дуже розумна політика. Ми, швидше за все, будемо сваритися з Чехією, тому що змінюється політична влада. Але чи варто це робити? Це і називається продукувати ворогів. 

– І наостанок. Чи є щось, що може несподівано зіграти нам на користь?

– Світова економіка змінюється. Якщо станеться глобальний фінансовий або технологічний зсув — це може зіграти на нашу користь. Але це має бути світовий процес.

Приклад — 2008 рік. Криза вдарила по багатьох, але Росія тоді накопичила ресурси. Зараз вона їх витрачає. Якщо станеться новий  “чорний лебідь”, ефект може бути іншим. Але такі речі дуже важко передбачити.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав, що політолог Володимир Фесенко проаналізував зміст та перспективи запропонованого мирного плану щодо завершення війни Росії проти України.