Скільки українців залишилося, а скільки повернеться після війни – відповіді демографа

Чому в Україні лише близько 29 мільйонів людей і коли буде точніша цифра? Чому народжуваність впала вдвічі нижче від необхідного рівня і чи варто розраховувати на грошові виплати? Та головне — скільки українців повернеться після війни? "Телеграф" поговорив із демографом Олександром Гладуном, заступником директора Інституту демографії та проблем якості життя НАН України.

Накопичилась суттєва похибка

Нещодавно з'явилася інформація, що чисельність населення України оцінюється приблизно у 29 мільйонів осіб. При цьому останній перепис проводився ще у 2001 році. Як взагалі будується демографічна політика без точних даних?

Важливо розуміти, що після перепису населення не настає інформаційний вакуум — щороку проводяться оцінки чисельності населення. Технічна процедура така: спочатку проводиться перепис, після чого розраховується базова оцінка на 1 січня найближчого до нього року. Наш останній перепис відбувся 5 грудня 2001 року, і від тієї бази оцінки просувались далі рік за роком.

Щороку Державна служба статистики на основі даних Міністерства юстиції — про реєстрацію народжень і смертей — та даних Державної міграційної служби чи реєстрів територіальних громад формує оцінки чисельності населення на початок кожного року.

І не лише загальнодержавні: це розрахунки по областях, великих населених пунктах, у розрізі статі та однорічних вікових груп від нуля до ста років. Для областей додатково розраховується міське і сільське населення, а також відносні показники інтенсивності народжуваності, смертності та міграції.

Тобто інформація є. Але з плином часу накопичуються похибки обліку. Народжуваність реєструється практично стовідсотково. Зі смертністю трохи гірше — бувають випадки, коли людина загинула, а про це ніхто не повідомив. Найбільшу похибку дають міграційні процеси: люди змінюють місце проживання, не реєструючись, і облік просто не встигає за цими переміщеннями.

Ця ситуація — не українська специфіка. Вона притаманна всім країнам світу. Саме тому ООН рекомендує проводити переписи раз на десять років. Більшість країн дотримується цієї практики, деякі, як Канада, навіть частіше — раз на п'ять років. Україна, на жаль, не провела перепис ні у 2011-му, ні у 2013-му, ні у 2016-му, ні в запланованому пізніше році — спершу через брак ресурсів і політичної волі, а потім через війну. Похибка, відповідно, накопичилась суттєва.

Окрім того, з 2014 року ми втратили можливість вести облік у Криму та частинах Донецької і Луганської областей. Після повномасштабного вторгнення — ще більша хвиля еміграції та ще більше непідконтрольних територій. Тому складнощі мають цілком об'єктивний характер.

За нашими експертними оцінками, чисельність населення на підконтрольній території — близько 29 мільйонів плюс-мінус мільйон. Я особисто схиляюсь радше до нижньої межі цього діапазону. Зараз при Державній службі статистики працює робоча група — до неї входять і фахівці нашого інституту. Думаю, незабаром будуть оприлюднені офіційні оцінки на початок 2026 року.

Математика відтворення

Скільки дітей має народжувати середньостатистична українська сім'я, щоб населення хоча б не скорочувалося? І наскільки ми далекі від цього показника?

Для простого відтворення населення потрібно, щоб сто жінок репродуктивного віку — це формально 15-49 років, хоча народжують і раніше, і пізніше — народили в сумі 210-220 дітей. Чому не рівно 200? Тому що до цього показника закладається поправка на дитячу смертність: діти мають дожити до репродуктивного віку батьків. Це співвідношення приблизно однакове для всіх країн.

В Україні у 2021 році — враховуючи, що це був рік ковіду — сто жінок народжували 116 дітей. Тобто вдвічі менше від необхідного. За нашими експертними оцінками на сьогодні — а точні дані ми наразі не маємо, бо для розрахунку цього показника потрібна статистика народжень у розрізі віку матері — показник, мабуть, близький до 90 дітей на 100 жінок. Це дуже низький рівень.

Утім, не варто думати, що Україна тут унікальна. У Південній Кореї в мирний час цей показник трохи більший за 70. Зниження народжуваності — загальносвітовий тренд, що охопив буквально всі країни, крім окремих африканських. В Індії відбувається те саме. Китай через десятиліття політики "одна сім'я — одна дитина" вже зіткнувся з наслідками: показник там близький до 100 дітей на 100 жінок, і незабаром чисельність населення почне стрімко скорочуватися.

ООН оприлюднила прогноз, за яким до кінця століття населення України може скоротитися до 15 мільйонів. Наскільки він реалістичний?

Я люблю прогнози на сто років. Їх ніхто ніколи не перевірить.

Якщо серйозно: ООН розробляє прогнози для всіх країн світу, і для України вони беруть усю територію в кордонах 1991 року. Як вони оцінюють чисельність населення на окупованих територіях — чесно кажучи, уявити важко.

Треба розуміти природу демографічного прогнозу. Короткострокові прогнози — до п'яти років — доволі точні й використовуються для поточного планування. Середньострокові — до 15 років — для перспективних програм розвитку.

Довгострокові — на 50-100 років — слід сприймати виключно як прогнози-попередження: що буде, якщо справдяться закладені гіпотези щодо народжуваності, смертності й міграції. Зазвичай такі прогнози мають кілька варіантів — оптимістичний, песимістичний, базовий.

В умовах, коли ми не знаємо, скільки триватиме війна, як вона завершиться, скільки людей повернеться, — говорити про реалістичність прогнозу на сто років неможливо. Я вважаю його нереалістичним у тому сенсі, що населення, швидше за все, буде більше. Але наскільки — сказати не можу.

Чи допоможуть виплати за народження дітей?

"Просто платіть більше грошей — і жінки будуть більше народжувати". Це дієвий демографічний інструмент чи популізм?

Виплати за народження дітей, які існують в Україні, навряд чи в нинішніх розмірах самі по собі стимулюють народжуваність. Але вони виконують іншу важливу функцію — економічну підтримку родини. Поява дитини збільшує ризик опинитися за межею бідності, тому такий захід є правильним і, напевно, певною мірою все ж впливає на народжуваність у бік збільшення.

Як свідчить досвід інших країн, значно більше впливають великі разові виплати — наприклад, доступний кредит на придбання житла після народження дитини, який потім виплачується протягом тривалого часу, бажано безвідсотковий. Так само позитивно діє тривала підтримка родини протягом усього дитинства. Наприклад, у Франції держава підтримує сім'ю, поки дитина не здобуде вищу освіту або не розпочне самостійне трудове життя.

Економічний чинник — один із ключових при прийнятті рішення про народження дитини. Люди зважують: чи можуть вони виховати дитину, дати їй освіту, забезпечити гідне майбутнє? Тут важливі і рівень зарплати, і наявність житла, і соціальна інфраструктура — дитячі садки, школи. І це, знову ж таки, не українська специфіка — дослідження в інших країнах показують те саме.

Загалом на народжуваність впливає великий комплекс чинників, і виміряти вплив кожного окремо дуже важко: вони діють одночасно, перекриваючись і взаємодоповнюючись. Аналізувати мотивацію до народження дитини значно складніше, ніж, скажімо, досліджувати смертність.

Чи повернуться українці додому

Чи є дані про те, скільки громадян, які виїхали після повномасштабного вторгнення, реемігрують?

Обстеження проводяться постійно, і загальна тенденція простежується: відсоток тих, хто планує приїхати назад, поступово скорочується. Серед головних чинників — насамперед завершення війни, адже люди виїхали саме через неї.

При цьому важливі умови, на яких вона закінчиться. Ще два роки тому проводилося опитування: чи повернетесь ви, якщо Україна відновить кордони 1991 року, або якщо мир настане по лінії фронту? На 25% більше людей відповіли, що приїдуть додому у першому сценарії. Тобто умови миру прямо впливають на рішення людей.

Також мають значення перспективи працевлаштування, наявність житла, стан соціальної інфраструктури для дітей. І все це люди порівнюватимуть із тим, що мають зараз за кордоном — де ті самі питання: робота, житло, школа.

Ухвалювати це рішення доведеться навесні наступного року, коли завершиться дія системи тимчасового захисту в ЄС. Після цього кожна країна сама вирішуватиме — пропонувати українцям повертатися чи надавати їм статус відповідно до національного законодавства.

Багато країн зацікавлені в тому, щоб українці залишились: вони вже зараз проводять активну політику мовної інтеграції та залучення до ринку праці.

Загальний світовий досвід невтішний: чим довше триває війна, тим менше людей повертається. Якщо додому приїде 40, а краще 50 відсотків — це вже буде хорошим результатом.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав, що війна коштувала Україні 10 мільйонів людей — саме таким є демографічний рахунок повномасштабного вторгнення.