"Зеленський влучив в яблучко". Що робив у Києві Абрамович і яка мета зараз у Путіна

Путін нервував через відкритий лист українського президента.

Поява Романа Абрамовича в Києві викликала хвилю запитань щодо можливих неформальних контактів між Україною та Росією. Чи справді російські еліти шукають шлях до завершення війни, навіщо Володимир Зеленський написав відкритого листа Володимиру Путіну та чи мають бодай найменші шанси прямі переговори з Кремлем?

Про це та інше "Телеграфу" розповів Іван Тютрін — співзасновник Форуму вільної Росії — найбільшого майданчику російської опозиції.

— Одна із головних тем останніх тижнів — візит до Києва російського олігарха Романа Абрамовича. Цікаво знати Вашу думку, з яким меседжем він приїжджав до української столиці?

— Знаєте, навколо цього питання дуже багато спекуляцій, тому що серйозних інсайдів немає. Є лише загальне уявлення про те, що в російських елітах існують групи, які не зацікавлені у продовженні війни проти України. І вони намагаються якимось чином вирішити питання про призупинення військових дій.

Є навіть конспірологічна версія, що Абрамович є представником цих груп, які виступають проти війни.

На мій погляд, ця версія слабка, тому що в Абрамовича є певний анамнез — і вкрай складно уявити, що він вжив якихось дій без санкціонування їх з Путіним. Ймовірно, він просто виконує роль певного передавача інформації. Усе це робиться без офіційного протоколу, щоб нічого не фіксувалося.

Гадаю, Путін прекрасно знав про цю поїздку. До того ж Абрамовича вже залучали до подібних питань раніше — він займався питаннями щодо обміну військовополоненими.

Та навіть якщо в російських елітах є люди, які хотіли б підштовхнути Путіна до припинення війни, очевидно, що сам він бачить ситуацію інакше й нічого закінчувати не хоче.

— Тобто досі вірить, що цілей його війни буде досягнуто?

— Не знаю щодо цілей. З одного боку, є відчуття, що він просто бреше — а це він робить часто. З іншого боку, є стійке відчуття, що він дуже неадекватно оцінює поточний стан речей.

На мою думку, найближчим часом очікувати зупинки війни, на жаль, не варто.

— Нещодавно Володимир Зеленський написав листа Путіну. Президент України вважає, що досягнув мети, яку переслідував цим зверненням. Як думаєте, який ефект цей лист справив на Кремль?

— Думаю, що Кремль навіть не був головним адресатом цього публічного звернення. Адресатами виступали насамперед європейські партнери.

Справа в тому, що вже давно ведеться кампанія і насаджуються наративи про поділ відповідальності — що закінчення війни залежить не тільки від Путіна, але й від Зеленського. Мовляв, Зеленський теж не хоче цю війну зупиняти.

Ці наративи просувають європейські кремлівські агенти та корисні ідіоти.

У цьому контексті лист досяг мети — Зеленським показав і прямо сказав, що готовий зупинити війну. За цим послідувала зустріч з представниками трьох найбільших європейських країн, де були сформульовані п'ять пунктів мирного договору. І це не просто абстракція, а цілком конкретний план.

Що стосується Кремля, то було видно, що Путін опинився в слабкому становищі, його реакція була досить нервовою. Якщо метою було зафіксувати і збити флер цієї крутості Путіна — її також було досягнуто.

— Здається, його зачепили слова про вік та реальний стан справ в РФ.

— Значить, влучив у яблучко. Для диктатора дуже важливо, щоб був натяк на крутість, непереможність, мачизм. На цьому будується дуже багато і вже дуже давно навколо Путіна.

Публічно було видно, що він виглядає слабким і почувається некомфортно.

— Європейські партнери, крім плану з п’яти пунктів, багато говорять про ймовірний трек прямих переговорів з Москвою. Чи можливо це, враховуючи, що Путін раніше висував кандидатуру Шредера як можливого переговірника. При цьому ніхто з європейців не піде на умови, які він диктує.

— Чесно кажучи, після всіх публічних заяв та реакції Кремля, я не бачу предмета переговорів. Про що вони можуть бути? Адже Путін прямо заявив "Україна має звільнити Донбас, а далі будемо розмовляти".

Цей пункт є та був неприйнятним для України навіть у більш складній військовій ситуації, як, скажімо, пів року тому.

Розмови про мирні переговори, на мій погляд, вже мають якийсь ритуальний характер. Навіть якщо Кремль буде нібито готовий, то очевидно, це будуть переговори з незрозумілими клоунами на кшталт Мединського. І все це буде у форматі напускання туману та спроби задурити мізки Заходу.

Те, що в Європі це зараз обговорюється, частково пов'язано з громадською думкою. Західні політики повинні на запит громадськості відповідати. Ось така форма відповіді вироблена.

Зрозуміло, що Європа намагається утвердити свою політичну суб’єктність, адже вона загалом залишалася осторонь від переговорного процесу. Зараз завдяки Трампу Європа змушена набувати цієї суб’єктності.

Та оскільки багато що залежить від Росії, жодних шансів на більш-менш успішні переговори немає.

— Путін продовжує наполягати на так званій "формулі Анкориджа", посилаючись на свою зустріч із Дональдом Трампом минулого року. Чому він так зачепився за це формулювання, і що взагалі передбачає ця формула?

— Дипломатія, яку ми зараз спостерігаємо, дуже закулісна. Ми взагалі не розуміємо, про що йдеться, й можемо лише здогадуватися, виходячи з риторики та дій Трампа. При тому, що вони дуже суперечливі.

Можливо, Путін, хоч Трамп це й заперечує, в процесі розмови отримав не те щоб гарантії, а згоду з питання території Донбасу, політики розширення НАТО — себто основних пунктів позиції Москви.

Мабуть, Трамп сказав, що для нього це не проблема. Враховуючи дії президента США в різних куточках світу, для нього це справді не проблема.

Для нього якісь ідеологічні принципові питання другорядні у порівнянні з питаннями збагачення. Враховуючи проблеми, які виникають не тільки в України, а й в Європи з американським озброєнням, маємо констатувати, що Трамп грає не на боці вільного світу.

Але це дає Європі поштовх. Адже постійне відчуття, що ви знаходитесь під захистом американської парасольки — дуже небезпечна історія.