Трамп їде до Європи: який план підготували Україна та союзники

Закінчення війни через дипломатію все ще можливе?

Незабаром відоме курортне місто Евіан у Франції перетвориться на центр світової політики — з 15 по 17 червня там пройде саміт "Групи семи", участь у якому братиме й президент США Дональда Трампа. Це один з небагатьох візитів американського лідера на континент — і європейські столиці, і Київ хочуть використати цю можливість на максимум.

Чого очікувати — розповідає міжнародна оглядачка "Телеграфу" Ольга Кирилова.

Для довідки: група семи (G7) — це неформальне об’єднання семи найбільших розвинених демократій світу: США, Канада, Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія та Японія. До зустрічей також регулярно долучаються представники ЄС.

Лідери G7 щороку проводять саміти, на яких обговорюють ключові питання світової економіки, безпеки, енергетики, клімату та міжнародної політики.

Пʼять умов для миру

"Питання російсько-української війни неминуче порушуватиметься, адже вона безпосередньо впливає щонайменше на три-чотири країни-члени групи, розташовані в Європі", — анонсував під час слухань у Сенаті Державний секретар США Марко Рубіо.

Також він підтвердив, що французька сторона запросила на саміт президента України Володимира Зеленського.

Щонайменше місяць українське керівництво каже про нову роль Європи у переговорах — вона критично необхідна на тлі все більшого відмежування Вашингтона від мирних переговорів, які, на погляд американців, не приносять результату.

Аби дати процесу новий поштовх, 7 червня Україна, Велика Британія, Франція та Німеччина виробили, по суті, остаточні умови, які мають бути виконані для перемирʼя. Вони не є максималістськими — наприклад, не містять вимогу до Росії вивести війська з української території.

Це конструктивна рамка, яку можна показати Трампу та його команді, аби вони її хоча б частково підтримали. І це пропозиція, над якою варто було б замислитися Москві.

По-перше, йдеться про негайне та повне припинення вогню.

По-друге, саме поточна лінія зіткнення має бути відправною точкою для переговорів.

"Міжнародні кордони не можна змінювати силою, а суверенне право України обирати власні механізми безпеки та союзи має повністю поважатися", — йдеться у декларації.

По-третє, Україна повинна мати надійні гарантії безпеки — включаючи західні війська у визначених заздалегідь місцях.

По-четверте, російські активи залишатимуться замороженими, доки Росія не припинить війну та не компенсує Україні збитки, завдані війною.

По-п’яте, європейські інтереси мають бути захищені в будь-якій угоді.

"Елементи будь-яких переговорів, пов’язаних з ЄС та НАТО, потребуватимуть згоди ЄС та його держав-членів і союзників по НАТО відповідно".

Останній пункт вчергове порушує питання присутності європейців під час контактів з Росією. При цьому публічна підготовка до цього вже відбулася — через самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка. Не забуваймо про перший за чотири роки дзвінок до Мінська президента Франції.

Париж завжди намагається відігравати роль першопрохідця, аби донести свою позицію й зʼясувати, що думають з іншого кінця телефонного проводу.

За даними нашого видання, наразі мова йде не стільки про одного переговорника від ЄС, скільки про групу, яка представлятиме інтереси ключових охочих держав. Однак до остаточного рішення щодо цього формату ще далеко.

Російський диктатор не готовий до зустрічі

Що важливо, Кір Стармер, Фрідріх Мерц та Еммануель Макрон підтримали нещодавній лист українського президента до Володимира Путіна. Зокрема, пропозицію щодо прямого діалогу між Україною та Росією.

Зеленський запропонував російському диктатору зустрітися у будь-якій нейтральній точці — чи то Швейцарії, чи то Туреччині, чи то країнах Арабського світу. У Кремлі очікувано від такої можливості відхрестилися.

"Я не думаю, що Путін погодився б на це зараз, але мав би. Гадаю, що є велика ймовірність того, що він досі вважає, ніби час грає на його боці. І чим швидше він зрозуміє, що це не так, тим швидше серйозно сяде за стіл переговорів", — пояснює Філіп Беднарчик, директор варшавського офісу Німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів.

Утім, українські вимоги щодо мирного врегулювання були передані Москві й іншим шляхом — через довіреного олігарха Путіна Романа Абрамовича. Він особисто приїжджав до Києва, аби зʼясувати, на чому стоять у Зеленського.

Основа проблема залишається незмінною — Кремль не готовий завершувати війну. Які б мирні плани не створювалися у Києві, Парижі чи Вашингтоні, все впирається у небажання Путіна припиняти вбивства.

За прогнозом європейського дипломата, не уповноваженого давати публічні коментарі, за нинішніх темпів Росія готова "латати дірки" в своїй економіці та продовжувати війну принаймні до 2027 року.

Та як повідомляв "Телеграфу" уповноважений президента з санкційної політики Владислав Власюк, Росія впевнено набуває статусу "держави-банкрота".

"Поки Кремль говорить про економічну стійкість, доходи російського бюджету впали на 40% порівняно з минулим роком, попри високі ціни на нафту. А бюджетна діра вже перевищила 80 млрд доларів", — сказав він.

За його словами, попри багаторічні спроби РФ переконати світ, що санкції не працюють, саме санкційний тиск дедалі сильніше обмежує доступ її економіки до інвестицій, технологій, фінансових ресурсів і традиційних ринків збуту.

Тож для європейців на майбутньому саміті G7 ключове питання й в тому, чи вдасться втримати США в орбіті спільної стратегії тиску на Росію, не допустивши розмивання санкційного режиму та поступового "втомленого компромісу", який може стати небезпечним сигналом для очільника Кремля.

Трамп може лютувати через Іран

Примітно, що вперше Евіан приймав лідерів на той час "вісімки" 2003 року — серед них був і Путін. Хоча традиційно зустрічі на цьому рівні присвячені питанням світової економіки, порядок денний наповнюють і політичні проблеми.

Наприклад, 23 року тому лідери зустрічалися за кілька місяців після вторгнення США до Іраку, і це була спроба подолати розкол між Штатами та європейськими державами через погляд на цю війну. Кремль же не хотів відкритої конфронтації з Вашингтоном і намагався залишатися посередником між американцями та критично налаштованими європейцями.

Сьогодні Сполучені Штати продовжують операцію проти Ірану. Тривають складні переговори з режимом у Тегерані щодо потенційної мирної угоди. Дональду Трампу майже напевно буде що сказати європейським партнерам — раніше він критикував їх за небажання втручатися та допомагати на Близькому Сході.

З точки зору економіки, пріоритетом є розблокування Ормузької протоки. Це стратегічний морський коридор, через який у нормальних умовах проходить близько 20% світових поставок нафти та значна частина експорту скрапленого газу з країн Затоки. Після початку війни Іран суттєво обмежив судноплавство, що спричинило стрибок цін на нафту та глобальну енергетичну кризу.

Морська коаліція на чолі з Францією і Великою Британією готова супроводжувати морські та газові танкери через Ормузьку протоку, якщо Іран погодиться на припинення бойових дій. Однак у США до цього можливого внеску поставились скептично.

"Це певною мірою нагадує замкнене коло: навіщо потрібен військово-морський супровід, якщо по суднах уже ніхто не стріляє? Та я не применшую значення цієї ініціативи, адже можу уявити, що перші кораблі, які проходитимуть через протоку після завершення конфлікту, волітимуть мати супровід, — зазначив під час слухань у Сенаті Державний секретар Марко Рубіо. — Думаю, [протока] буде однією з ключових тем дискусій".

Ще одна важлива тема — рідкоземельні мінерали.

"Одним із центральних питань буде те, як диверсифікувати глобальні ланцюги постачання — від рідкоземельних металів до фармацевтичної продукції. У світі зростає згода щодо необхідності таких кроків", — зазначав Рубіо.

Як відомо, рідкісноземельні метали використовуються у виробництві напівпровідників, акумуляторів, електромобілів, вітрових турбін і високоточної зброї. Тому той, хто контролює їх постачання, фактично впливає на розвиток технологій і оборонні можливості держав.

Головний виклик полягає у надмірній залежності від Китаю, який домінує не стільки у видобутку, скільки в переробці рідкісноземельних елементів — найбільш складному етапі. Це створює вразливість для США, ЄС та інших союзників, адже будь-які обмеження, конфлікти чи торгові війни можуть швидко паралізувати цілі галузі промисловості.

"Група семи" намагається знайти інші джерела, інвестувати у видобуток і переробку поза Китаєм. Контроль над цими матеріалами стає таким же важливим, як і контроль над енергоресурсами.

У цих перегонах бере участь і Росія. Це помітно навіть у випадку війни проти України: частина територій, які опинилися під окупацією або стали зоною бойових дій, має поклади критичної сировини — зокрема титану, літію, графіту, марганцю та інших матеріалів. Тож навіть тут усе впирається у злі наміри Москви.