Путін проситиме Зеленського про угоду? В США дали прогноз щодо війни та переговорів

Як Україна може остаточно натиснути на росіян?

На фронті немає прориву, а підтримка України з боку Європи зростає — це поступово зміцнює позиції Києва і тисне на Москву. Поки США все більше зосереджуються на Близькому Сході, ключові рішення щодо переговорів залежать саме від стратегії української сторони.

Про це та інше в інтервʼю "Телеграфу" розповів Джим Таунсенд — провідний експерт Центру нової американської безпеки (CNAS), заступник помічника міністра оборони США з питань Європи та НАТО у 2009-2017 роках.

Кремль сам захоче угоди?

— Який реальний шлях до завершення війни, та чи можуть зусилля США забезпечити якийсь прорив у переговорному процесі?

— Гадаю, що зараз починає відбуватися певний зсув. Ми не знаємо, що відбувається в голові Путіна — але з кожним днем стає очевидніше, що російські наступальні дії не приносять йому тих масштабних перемог, на які він розраховував.

Він не бачить Україну, яка б розвалювалася — ні економічно, ні соціально, ні культурно, ні військово. Не спостерігає тієї слабкості, яку мав би побачити до цього моменту, щоб вважати, що перемога вже зовсім поруч.

Кредит від ЄС і поразка Орбана в Угорщині показують Путіну, що його головний інструмент стримування Європи більше не працює. Гроші починають надходити Україні.

І це довгострокові кошти, не просто фінансування на рік. Значна їх частина спрямовується на військові закупівлі та розвиток оборонної промисловості. Йдеться не лише про витратні матеріали — боєприпаси чи паливо — про інвестиції у виробництво. Наприклад, дронів та інших систем, у яких Україна вже досягла значного прогресу.

Це сигнал Путіну, що незалежно від того, чи йдеться про ситуацію на фронті, чи про військовий потенціал та економіку України — короткострокового рішення не буде.

Це сигнал, що підтримка є тривалою і широкою, і що Європа впевнена: Україна зможе вистояти і зрештою перемогти Росію.

Гадаю, це може створити той тиск, за якого Путін дійде висновку, що йому варто мінімізувати втрати і шукати угоду, яка дозволить хоча б щось отримати й завершити війну.

Я не думаю, що Вашингтон зараз ефективно впливає на це розуміння. США значною мірою зосереджені на Затоці та Ірані. Як на мене, Україні зараз приділяється недостатньо уваги.

Трамп керує країною вузьким колом осіб, і це одні й ті самі люди. Вони не є фахівцями, і тепер їм доводиться займатися Іраном. Навряд збережеться той рівень впливу чи допомоги у донесенні сигналів до Путіна, який раніше був з боку Вашингтона.

Схоже, що тепер усе більше зводиться до двосторонньої динаміки між Зеленським і Путіним. А Зеленський за цей час значно посилив свої позиції. Україна починає заробляти завдяки розвитку оборонних технологій — зокрема виробництву дронів.

Держави підписують контракти на закупівлю українських спроможностей, включно з навчанням — і я впевнений, що Зеленський не збирається віддавати ці знання задарма.

Україна зараз рухається вгору — її траєкторія розвитку є позитивною. Водночас прогрес Росії є мінімальним. Тому я вважаю, що ми підходимо до етапу, коли Путін змушений буде серйозно замислитися над тим, щоб скоротити свої втрати.

Увага Вашингтона не на Україні

— Тобто раніше це був трикутник: Трамп, Зеленський і Путін, а тепер, як ви кажете, залишаються лише Зеленський і Путін як сторони, які мають до чогось дійти?

— Так. Адміністрація Трампа звільнила багато професіоналів з Держдепартаменту і Пентагону.

Зовнішньою політикою та переговорами займається дуже вузьке коло осіб: Стів Віткофф, іноді Джаред Кушнер, час від часу долучається Джей Ді Венс або Марко Рубіо. Я не знаю, яких співробітників вони залучили для виконання паперової роботи та подібних справ. Рада національної безпеки також суттєво скоротилася.

Тож я не думаю, що у них є достатньо "пропускної спроможності" — тобто людей, уваги й енергії — щоб одночасно ефективно працювати над усіма цими напрямами. І зараз головною кризою для Трампа є ситуація в Затоці та питання того, як звідти вийти.

Україною займається не так багато людей.

— Президент Зеленський згадував, що Віткофф і Кушнер можуть приїхати до Києва, але я не думаю, що це станеться швидко, адже вони зараз дійсно залучені до переговорів щодо Ірану.

— Навіть якби вони приїхали до Києва — що нового вони могли б привезти? Чи телефонував Трамп Путіну й сказав йому, що в нього більше немає козирів? Чи виголосив він Путіну ту ж промову, що й Зеленському минулого року? Я не знаю.

Якщо йдеться про мир, усе залежатиме від України. Вам потрібно довести Росії, що жодного масштабного наступу, який би дозволив стрімко прорватися до Києва і змусити Зеленського тікати, не буде.

Поки вся увага у Вашингтоні зосереджена на Затоці, вирішувати все Зеленському.

— Крім того, Україна досить успішно застосовує "кінетичні санкції" — завдає ударів по нафтовій інфраструктурі на території Росії. Нещодавно був удар по Туапсе, і наслідки були значними. Люди починають запитувати Путіна: "Що відбувається? Війна прийшла в наші міста".

— Так, і це важливо підкреслити. Йдеться не лише про те, що Україна стримує фронт, зокрема на Донбасі. А й про те, що українська влада, армія і оборонна промисловість роблять для того, щоб перенести війну до самої Росії.

Це не тільки економічний тиск та виведення з ладу енергетичного комплексу РФ, але й вплив на повсякденне життя росіян, які тепер бачать черги за паливом та інші збої.

Їх варто розлютити до такої міри, щоб вони були незадоволені перебігом цієї війни і тим, що отримають від неї. Росіяни вже втратили так багато людей. Хоча, здається, це не дуже їх засмучує. А ось економіка та енергетичні системи…

Тож і на фронті, і в глибині Росії ситуація для Путіна складається не найкращим чином.

РФ бачить моменти слабкості

— Водночас днями прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що Путін може напасти на НАТО вже за кілька місяців. Що стоїть за такими оцінками європейських лідерів? Як ви кажете, справи в Путіна йдуть не дуже добре.

— Думаю, тут є кілька факторів. По-перше, практично всі європейські лідери зараз змушені суттєво збільшувати витрати на оборону. І політично — залежно від столиці та внутрішньої ситуації — це стає доволі складно продати суспільству.

Державам потрібно переконати своїх громадян, що їм доведеться йти на жертви: кошти, які раніше спрямовувалися на соціальну сферу, тепер мають іти на посилення власних армій.

Скажімо, у Великій Британії Кір Стармер стикається з необхідністю фактично відбудовувати британські збройні сили. І це відбуватиметься за рахунок інших речей, яких можуть хотіти британці. Тому йому доведеться переконливо це обґрунтовувати.

Європейські лідери публічно формують цю аргументацію, пояснюючи що Росія розбудовує свою армію та економіку за воєнною логікою. Вона вже зараз витрачає значно більше ресурсів, ніж потрібно лише для ведення війни проти України. Гібридна або "сіра" війна триває вже роками, і Росія лише посилює її.

Польща відчуває це дуже гостро. Країни Балтії — також. На цьому тлі майже щодня Дональд Трамп або Піт Гегсет різко критикують Європу та НАТО, погрожуючи виходом чи покаранням союзників.

З огляду на це, європейські лідери кажуть своїм громадянам: ми повинні вкладати більше в оборону, адже не можемо більше виходити з припущення, що США автоматично прийдуть нас захищати. Не варто покладатися лише на надію — потрібно мати щось більше.

Росія також розуміє, що це, ймовірно, момент максимальної слабкості: коли США віддаляються від НАТО, коли вони втягнуті в події на Близькому Сході, і коли запаси їхніх боєприпасів є настільки низькими.

Є дуже багато причин, чому Росія може захотіти зробити щось невелике, аби принизити НАТО або Європу. Йдеться не обов’язково про масштабне наступальне вторгнення, а радше про кроки, які дозволять скористатися нинішньою ситуацією. Ми маємо бути до цього готові.

— Як ви оцінюєте серйозність намірів адміністрації Трампа щодо погроз союзникам — наприклад, "вигнати" Іспанію з НАТО? Раніше ми чули заяви про можливий вихід США з Альянсу. Чи є інструменти для цього?

— Є певне бажання дати вихід емоціям у Білому домі — з боку Трампа і, можливо, деяких людей у Пентагоні. Але інструментів для цього небагато.

Водночас ми закриваємо очі на те, що європейські країни можуть зробити для США — наприклад, у питанні морського супроводу в регіоні Затоки. Європейці намагаються це організувати.

Для довідки: мова про операція Aspides — це військово-морська місія ЄС, спрямована на захист торговельного судноплавства в Червоному морі, Аденській затоці та, за потреби, в Ормузькій протоці. Дії європейців допомагають гарантувати свободу навігації, захищати міжнародну торгівлю та стримувати загрози для цивільного судноплавства.

У той же час міністр оборони США Гегсет "кидає" в них каміння, називаючи морський компонент "дрібницею"; а Трамп продовжує говорити про покарання союзників.

Бачимо багато риторики, яка завдає шкоди. Неможливо просити допомоги і одночасно критикувати тих, від кого ти її очікуєш.

Це справді дуже хаотичний період: дії адміністрації часто не відповідають тому, що їй насправді потрібно робити — зокрема, коли йдеться про збереження підтримки союзників.

— Цікаво, що цього літа Трамп приїде до Європи: спочатку саміт G7 у Франції, потім саміт НАТО в Туреччині. Чого варто очікувати?

— Складно сказати. Іноді ми очікуємо найгіршого — наприклад, що США можуть оголосити про вихід з НАТО — але цього не стається. Натомість Трамп виходить на пресконференцію і говорить: "Чудова зустріч, люблю всіх своїх колег". І ти думаєш: що ж насправді відбувається?

Але вже за кілька тижнів з’являються витоки — співробітники починають говорити пресі, що насправді все було доволі напружено, що він різко висловлювався тощо.

Тож багато що залежить від генерального секретаря НАТО та ключових союзників — як вони це розіграють.

І ще один важливий фактор — це ситуація в Затоці. Якщо Трамп і далі буде втягнутий у складне протистояння і матиме справу з непоступливим Іраном, то може бути в дуже поганому настрої — і тоді важко передбачити, що саме він скаже.

Але якщо ситуація певною мірою стабілізується і, наприклад, морська місія [в Ормузькій протоці] працюватиме, усе може виглядати зовсім інакше.