Європа готується до прямих переговорів з Путіним, але йому радіти не варто — ексклюзивні деталі "Телеграфу"

Європейські союзники України все більше замислюються над тим, щоб поновити прямі контакти з Росією, ба більше — почати діалог із російським диктатором Володимиром Путіним. З такою ідеєю виступив президент Франції Еммануель Макрон — у цьому його підтримала премʼєр-міністерка Італії Джорджа Мелоні.

"Враховуючи провідну роль, в тому числі фінансову, яку країни Європи відіграватимуть в разі досягнення мирної угоди, наша позиція має бути почута. Потрібні сигнали [Росії], здається, буде ефективніше донести самостійно, без посередництва США", — каже "Телеграфу" дипломатичне джерело у Брюсселі.

Що важливо знати:

• Не всі у Європі "за" діалог із Кремлем
• В ЄС може зʼявитися спеціальний посланець щодо переговорів з РФ
• У Європарламенті вказують на небезпеку переговорів з Путіним

"Очевидно, що на певному етапі переговори з Путіним будуть неминучими. На жаль, ми не бачимо жодних ознак того, що він готовий до взаємодії, тож наразі ми ще не на цій стадії, але в якийсь момент ми сподіваємося, що такі переговори все ж відбудуться", — 12 січня публічно визнала головна речниця Європейської Комісії Паула Піньо.

До цього єдиними лідерами ЄС, які підтримували постійну комунікацію з Москвою, були прем’єр-міністри Угорщини та Словаччини — Віктор Орбан та Роберт Фіцо відповідно. Проте їхня позиція, часто прихильна до керівництва РФ, йшла врозріз з офіційною лінією Європейського Союзу.

За даними видання Politico, зараз обговорюється ідея створення посади спеціального посланця ЄС із питань України — ще торік із такою пропозицією виступив президент Фінляндії Александр Стубб.

Він стверджував, що на певному етапі Європі знадобиться хтось на кшталт Мартті Агтісаарі — лідера Фінляндії у 1994–2000 роках, а згодом — міжнародного посередника у найскладніших конфліктах світу. 2005 році Генеральний секретар ООН призначив його спеціальним посланником з питань статусу Косова, доручивши знайти політичне рішення для регіону після війни та років міжнародного управління.

За два роки Агтісаарі представив план врегулювання, який передбачав фактичну незалежність Косова під міжнародним наглядом і з широкими гарантіями прав сербської меншини.

Попри те, що Сербія категорично відкинула запропоновані кроки, план Агтісаарі став основою для проголошення незалежності Косова 2008 року та для подальшого державного устрою країни.

Отже, Європа вже має досвід, коли вона брала на себе політичну відповідальність за складні й асиметричні рішення у ситуації, де компроміс був неможливим, а подальше затягування конфлікту — небезпечним.

Хто ж може стати сильною фігурою, здатною вести жорсткий діалог щодо України із Кремлем? Є певний скептицизм щодо готовності до цього французького президента Еммануеля Макрона.

"Він не говорить російською і не розуміє російської ментальності — мушу визнати, це очевидно", — зазначив під час діалогу в Центрі європейської політики у Брюсселі депутат Європейського парламенту Пятрас Ауштрявічюс.

За його словами, перш ніж погоджуватися на розмови із Путіним, Європа має позбутися ілюзій, що Росія колись зміниться.

"Ми ніби автоматично припускаємо, що Росія "перевиховається", "реінтегрується", більш-менш адаптується до мирних правил співіснування. Але цього не станеться, бо Росія вже досягла великого історичного проєкту — фактичного поділу Східної Європи", — каже євродепутат.

За прогнозами політика, "навіть через 20 років" Європа все одному матиме по-сусідству "складну, небезпечну державу".

"З’являтимуться пропозиції приїхати до Москви, провести "чудові особисті розмови", пролунають гарні слова — але нічого не повернеться назад. Я не думаю, що Путін чи хтось після Путіна буде більш договороздатним.

Наступний Путін зовсім не обов’язково буде більш проєвропейським чи цивілізованим політиком. Чому? Бо суспільство вже звикло до агресії — до вбивства власних громадян і пригнічення сусідів.

Саме тому я не бачу жодних підстав поспішати. Європа має спочатку вибудувати дуже стійку та серйозну позицію. Лише з цим "у кишені" можна йти на розмови", — зазначив Пятрас Ауштрявічюс.

Натомість Альмут Меллер, експертка Центру європейської політики, констатує, що Захід так і не зміг зробити ціну за продовження війни надто високою для Володимира Путіна.

"Європейці цілком справедливо заявляли, що з Путіним немає сенсу говорити, поки він не припиняє агресію. Водночас дедалі частіше лунають голоси, що закликають рухатися далі, виходити за межі цієї логіки. Для мене це свідчить про дві речі", — пояснює вона.

По-перше, це ознака того, що і Європа, і США вкладають "серйозний капітал" у пошук переговорного шляху до миру.

"По-друге, Росії досі багато що сходить з рук. Тому підвищення ціни для Путіна — через пряме викриття його дій і публічне називання речей своїми іменами, демонстрація, що він відмовляється брати участь у будь-якому реальному вирішенні агресивної війни — є однією з причин, чому європейські лідери дедалі частіше ставлять питання про те, кому і коли варто вести розмову з ним", — вважає Меллер.

Вона додала, що сигнали з європейських столиць свідчать про увагу до власних інтересів.

"Ми беремо свою долю у власні руки… Ми більше не хочемо бути лише стороною, яка пасивно сприймає те, що обговорюється в інших столицях.

Чи призведе це до конкретних результатів — питання відкрите. Проте готовність піти на ризик і навіть зазнати невдачі сьогодні, на мою думку, важливіша, ніж будь-коли", — підсумувала експертка під час заходу у Брюсселі.