Колаборанти в Криму засумували, Путін шукає вихід. Чи наближається завершення війни

Україна успішно реалізує те, чого не змогла досягти під час контрнаступу в 2023 році

"П***ець буде", — так днями міністр оборони Михайло Федоров спрогнозував подальший розвиток подій в окупованому Криму. І дійсно, після атак "добрих" ракет і дронів ситуація на півострові суттєво погіршилась: палива немає, туристичний сезон зірвано, в окремих районах запроваджені графіки відключення світла а Севастополь взагалі залишився без електрики.

Звичайно, проблеми окупантів не можуть не тішити українців, втім, які практичні наслідки (військові та політичні) все це несе — розбирався "Телеграф".

Військовий аспект

За часи окупації Крим став однією великою військовою базою. З Росії туди йде зброя, техніка, паливо, боєприпаси, розміщуються шпиталі та командні пункти. Мати такі спроможності в "підчеревʼї" ворога — багато вартує. Тим паче, що ці ресурси йдуть на південний фронт, дозволяючи росіянам контролювати території в Херсонській і Запорізькій областях. А саме ці регіони були вписані Путіним до конституції РФ, тож триматися за південь материкової України ворогу принципово важливо.

Та хоч кримський мілітарний колос і великий, але ноги його з глини. Проблема — в логістиці. Півострів накачується ресурсами через вузькі "нитки" сухопутних і морських шляхів, і ЗСУ зараз їх активно обрізає.

Одна з головних "ниток" — це так звана траса "Новоросія", яка сполучає півострів з Росією через окуповані території на півдні і сході.

— У 2023 році метою контрнаступальної операції було перерізати цей коридор по суходолу, через який відбувається логістика між РФ та Кримом. Та тоді ми спалили свої резерви, а росіяни розпочали свої наступальні операції, які тривають і до сьогодні. Але те, чого ми хотіли досягти тоді під час сухопутної операції, ми почали здійснювати зараз за рахунок застосування технологічних видів озброєння, — пояснює "Телеграфу" логіку процесу генерал-лейтенант у відставці Ігор Романенко.

Наразі ЗСУ взяли цей шлях під свій вогневий контроль — і це принципово важлива історія, адже ця дорога допомагає виживати окупантам не тільки в Криму, але і на Запоріжжі та Херсонщині.

— Ми вирізаємо логістику на материковому півдні України: лівобережній Херсонщині та тимчасово окупованій частині Запорізької області. Основна логістична артерія там — це траса М-14. На ділянці Маріуполь — Бердянськ — Мелітополь ми її фактично взяли під контроль. Тобто вбиваємо там всю логістику. І якщо М-14 "помре", то залишається тільки Крим, який є транзитним логістичним вузлом. Він не має таких можливостей, як М-14, але залишається поромне сполучення і Керченський міст. Тому ми відрізаємо можливості забезпечення материкового півдня, вибиваючи мости Чонгар, Армянськ, вводимо блокаду Азовського моря, — додає "Телеграфу" військовий оглядач Олександр Коваленко.

Чонгар і Перекоп, які по суті є "воротами" з материку в Крим, також під ударами. Відтак залишається Керченська протока і сумнозвісний "Кримський міст", який ще здатен "перетравити" відносно великі обсяги логістики.

— Але над Керченським мостом вже літають наші дрони. Поки вони не наносять по ньому удари, та через деякий час буде контролюватися і цей міст. Ми вже можемо наносити по ньому удари дронами FP-1, FP-2, але мені здається, це надто дорого — такими дронами переслідувати російські бензовози та фури. Тут треба використовувати middle-strike типу Hornet, RAM-2X, "Булава", але поки що технічно вирішується питання, як це зробити у цілодобовому режимі. Такі рішення вже є, і питання їх масштабування — це питання найближчого часу, — зазначає Коваленко.

Втім, за словами нардепа, лідера кримських татар Мустафи Джемілєва, зі знищенням цієї артерії варто було б почекати.

— Я вважаю, що Керченський міст треба залишати, адже пацюк, загнаний у кут, потім починає кидатись. Тому треба дати їм можливість залишити Крим. Ну а якщо будуть залишатись, то це їхній вибір, — пояснив "Телеграфу" Джемілєв.

Поза тим, коли ЗСУ остаточно обріжуть всі "нитки" і перетворять півострів на острів (а на думку експертів видання, це неодмінно станеться) — яка користь Україні з ізольованого Криму?

— Користь у тому, що коли не працює логістика, зв’язок (а ми і його вибиваємо), то у ворога втрачається можливість вести наступальні дії і оборонні. А коли ворог не може тримати оборону, то ми ж не будемо просто так стояти і дивитись на це, — каже Олександр Коваленко.

Політичний аспект

На військові труднощі для окупантів у Криму одночасно накладаються і соціальні негаразди.

— Росіяни різко підняли ціни на бензин до 300–350 рублів за літр, але потім на табло знову зʼявилася цифра "70", щоправда, палива вже не було. Що стосується продуктів харчування, то наші співвітчизники в окупації кажуть, що люди масово скуповують продукти: крупи, сіль, цукор — все змітають з полиць у великих кількостях. Дефіциту особливого поки немає, втім різноманіття зменшується, і якщо поставок не буде, то настане дійсно криза. Багато офіцерів відправляють свої родини з Криму, поки ще стоїть цей [Керченський] міст. Колаборанти в депресії, адже вони не певні, що окупанти заберуть їх із собою, тому настрої відверто погані, — розповідає Джемілєв.

І у світі здорового глузду було б логічно припустити, що така ситуація змусить Путіна сісти за стіл реальних перемовин і піти хоча б на припинення вогню.

— А удари по російській нафті, Крим, Воронеж, Тюмень — це і є наша переговорна позиція. Хоча росіяни дуже дивні: публічні меседжі за останні роки вони не змінили і поводять себе так, наче у них все добре з паливом. Можна зробити припущення, що вони всі чекають якогось рішення Путіна, який невипадково нічого з цього приводу не коментує. Хоча в частині перемовин з європейцями вони вже не такі категоричні, як і в частині контактів з Віткоффом. Єдине, що сам Віткофф не їде. Американці поставили процес на паузу і вочевидь чекають, коли російські потвори порозумнішають, — каже "Телеграфу" журналіст Роман Цимбалюк, який багато років працював у Москві.

Однак у дзеркалі викривленої реальності, яку створив режим, суспільна напруга в Криму, на думку експертів, не є визначальним фактором.

— Росія — абсолютно москвоцентрична держава. Того, що не відбувається в Москві і перш за все в межах Садового кільця і Рубльовки, з точки зору москвичів взагалі не відбувається. Тому те, що зараз в Криму, не має особливого політичного значення. Те, що дійсно мало значення, — це удари по Кремлю і московському НПЗ та похід Пригожина на Москву. Це така російська специфіка, — пояснює "Телеграфу" російський політичний діяч, опозиціонер Ілля Пономарьов. — Для того, щоб це било по Путіну, треба, щоб цільова аудиторія це бачила. А вона не бачить — їм про це ніхто не розповідає. По телебаченню про це якщо і говорять, то показують прильоти в який-небудь житловий будинок, щоб підняти градус злості: мовляв, ми бʼємо тільки по військових обʼєктах, а ці бандерівці бʼють по будинках. Тому для змін необхідно щось, що буде перед очима тих людей, які є двигуном цієї війни. А рівень підтримки війни найвищий саме в Москві. Чому? Тому що режим береже москвичів від неприємної інформації, не веде активну мобілізацію і тримає столицю в теплій ванній.

— У політичній реальності Росії цього немає, адже режим ігнорує настрої суспільної думки і може собі це дозволити, оскільки реальних важелів впливу суспільства на владу в Росії немає. Тому ситуація в Криму не буде тут важливим фактором, — додає "Телеграфу" політолог, колишній віцегубернатор Краснодарського краю РФ Михайло Сава.

Але якщо відкинути суспільний фактор як дійсно не принциповий для режиму, "ситуація на землі", як люблять казати в Кремлі, сама по собі не вирішиться. Скрутне становище окупантів на півдні — реальність. Хіба з цим не варто рахуватись, щоб не стало ще гірше?

— Путін може почати про щось замислюватись лише тоді, коли його армія буде бігти. А поки це "труднощі". Він віддаватиме команду долати їх і питатиме, скільки потрібно грошей, щоб ці "труднощі" здолати. І на цьому його оточення буде грати: мовляв, ну так, є проблеми з логістикою, ворог завдає ударів, тому дай, начальник, ще 100 мільйонів доларів — ми все вирішимо. І начальник буде їх давати, тому що для нього це зрозуміла розмова. Коли лінія фронту почне змінюватись, тоді і будуть прийматися рішення, — додає Пономарьов.

— Так, російській армії важче вести війну, але їй давно вже важко: вони несуть великі втрати, непорівнянні з досягненнями. Втім, російський режим влаштований так, що це нікого не хвилює. Буквально. Ні мешканців Кремля, ні суспільство, оскільки пропаганда сформувала ідею про те, що великі людські втрати — це цілком нормально. Проблема в політичному полі може виникнути лише тоді, коли буде проблема військової поразки. Наприклад, деокупація Криму, — каже Михайло Сава.

На такі українські "карти" Путіну важко буде просто заплющити очі.

— Тому що це ж символ. Вони ж казали, що Крим назавжди приплив до Росії, а зараз, коли він буде відпливати, це буде дуже боляче. Та сам Путін, на мою думку, зараз шукає виходи для себе особисто, — запевняє Джемілєв.

Втім, навіть перспектива деокупації Криму в оптиці Кремля — проблема, а не стимул для закінчення війни.

— Для виживання режиму потрібне продовження війни, — підкреслює Коваленко. — Він буде чіплятися за кожен клаптик території України, де він може воювати. Як тільки зупиняється війна, розпочинаються внутрішні політично-деструктивні процеси в самій Росії, які для Путіна закінчяться повним крахом. Тому якщо Росія втратить Крим, то пропагандисти змінять контекст так, що останнім бастіоном стане Донецьк або Луганськ. Втратять і їх — будуть говорити про "священний" кордон, який намагаються атакувати.