Як Мединський переписав історію СРСР та Київської Русі: 5 "патріотичних блокбастерів"

Головний кремлівський ідеолог Володимир Мединський знову очолив російську делегацію на переговорах. Повернення Мединського, який позиціонує себе як історика, сигналізує про посилення позиції Москви на переговорах у Женеві.

Головний конструктор російської імперської пропаганди, очолюючи російський мінкульт, особисто курував зйомки цілої низки "патріотичних блокбастерів", у яких переписав історію — зокрема Київської Русі, з проімперських позицій.

"Телеграф" проаналізував найбільш показові фільми.

"28 панфіловців" (2016)

Один із найамбітніших проєктів Мединського та найнаочніший приклад того, як історичні наративи використовуються в пропагандистських цілях.

Фільм заснований на радянській легенді про 28 бійців, які нібито зупинили німецькі танки під Москвою. Він відтворює статтю з газети "Червона зірка" 1941 року. Але 1948 року головна військова прокуратура СРСР провела розслідування і встановила, що подвиг 28 осіб — вигадка журналістів. Щобільше: деякі з "загиблих" героїв виявилися живими, а один навіть служив поліцаєм у нацистів.

Але Мединський особисто захищав картину. У розмові з журналістами після преспоказу фільму Мединський усіх, хто дотримувався версії радянської генпрокуратури, назвав "мразями конченими" — його слова в жовтні 2016-го цитував увесь рунет. За його словами, це "свята легенда, до якої не можна торкатися". Говорити про якісь художні переваги стрічки, звісно, просто смішно.

Формально фільм із бюджетом 150 млн руб. окупився, але тільки завдяки низькому бюджету та народному збору коштів — частину бюджету зібрали краудфандингом. Той рідкісний випадок, коли пропаганда спрацювала на низовому рівні.

"Вікінг" (2016)

Масштабний блокбастер про князя Володимира став спробою російських кіношників наздогнати й перегнати "Гру престолів" із православним акцентом, що само собою сміховинно. Але від "Гри престолів" у фільм потрапила хіба що середньовічна фактура.

Фільм активно просував концепцію "єдиного культурного коду" та нерозривного зв'язку Київської Русі із сучасним російським православ'ям і державністю. За кремлівськими темниками, Київська Русь до прийняття православ'я — і сильної центральної влади, була брудною, кривавою та дикою. А князь Володимир показаний як ґвалтівник і вбивця, при цьому не зовсім адекватний. Звичайно ж, Київ X століття зображений брудним селом, що суперечить археологічним даним про високий рівень розвитку міста того часу.

За Мединським, хрещення Київської Русі стало актом народження цивілізації посеред усієї цієї середньовічної дикості. Цікаво, що "глядач номер один" (а Путін навіть спеціально відвідав знімальний майданчик) визнав, що до історії фільм має опосередкований стосунок, але він "упевнений, що такі фільми потрібні".

"Крим" (2017)

Фільм, знятий за прямої підтримки Міністерства культури та Міноборони РФ, повністю переписує події 2014 року, подаючи окупацію Криму як гуманітарну місію з порятунку мирних жителів від "українських націоналістів". Проєкт курували особисто Мединський і тодішній міноборони Сергій Шойгу.

У фільмі повністю ігнорується факт блокування українських військових частин і захоплення адміністративних будівель спецназом ГРУ. Російські військові показані виключно як пасивні спостерігачі, які захищають цивільних.

Навіть російські критики писали, що фільм позбавлений будь-якої художньої цінності та є чистим інструментом пропаганди, що виправдовує дії влади в очах російських обивателів. Та де там. Навіть за умови агресивної реклами фільм обернувся гучним фінансовим провалом — аж до того, що доводилося заганяти на покази школярів і військовослужбовців.

"Союз порятунку" (2019)

Драма про повстання декабристів 1825 року, що перевертає радянський наратив з ніг на голову (або навпаки). У фільмі інтелектуали-декабристи показані як істеричні, неорганізовані та безвідповідальні змовники без виразної мети, готові вбивати своїх же солдатів. А Микола I — як мудрий і вимушено жорсткий правитель, змушений застосовувати силу проти смути заради порятунку країни. Тоді як у реальності він був жорстким автократом, і розправа була показовою стратою, а не вимушеною самообороною.

Головний ідеологічний блокбастер Мединського був спрямований проти будь-яких форм вуличного протесту. Фільм транслює нехитру думку, що будь-яка спроба змінити систему знизу веде до кривавого хаосу.

"Рух вгору" (2017)

Єдиний приклад того, як пропаганда породила абсолютний комерційний хіт, у якому гордість за радянське минуле схрестили з голлівудськими стандартами драматургії. (Збори склали 3 млрд рублів за бюджету в 450 млн.)

Спортивна драма, у центрі якої перебуває знаменитий баскетбольний фінал Олімпійських ігор 1972 року в Мюнхені. Збірна США з баскетболу вважається абсолютним і непереможним фаворитом — вони не програвали на Олімпіадах 36 років. У радянську збірну приходить новий тренер (прототип — реальний наставник Володимир Кондрашин), який вимагає від збірної СРСР перемоги над американцями. У фіналі, ясна річ, Радянський Союз уперше забирає олімпійське золото в баскетболі.

Заради емоційної голлівудської схеми та посилення патріотичного пафосу автори фільму безжально переписали біографії та характери реальних гравців і тренерів, а спортсменів-американців показали карикатурними лиходіями. (Зазначимо, що за часів Рональда Рейгана так у Голлівуді показували "росіян".)

Наприклад, литовця Модестаса Паулаускаса показали як потенційного зрадника, який мріє втекти на Захід. Вдови реальних прототипів навіть подавали до суду на студію "ТриТе" Микити Михалкова за спотворення біографій, але програли.

Раніше "Телеграф" писав, як російське кіно 2000-х готувало росіян до війни з Україною.