Путін теж помре. 3 фільми про останні дні реальних диктаторів

Смерть Путіна навряд чи сильно засмутить когось за межами Росії: російські емігранти по всьому світу першими почнуть відкорковувати шампанське. Як нас учить історія, жоден диктатор не вічний, і кожен тиран рано чи пізно зустріне свою смерть. Наприклад, накладе на себе руки, як Гітлер, або буде вбитий, як Муссоліні чи латиноамериканський м’ясник Трухільйо.

"Телеграф" зібрав для вас фільми, які розповідають про їхні останні дні.

"Бункер" (2004)

Берлін, квітень 1945 року. Радянські війська вже в місті, Рейх доживає останні дні. Ми бачимо агонію нацистського режиму очима особистої секретарки Гітлера Траудль Юнґе. Забившись у бункер Гітлера, фюрер, Геббельс, Борман, Шпеєр та інші метаються від божевільних надій на порятунок до тотального відчаю. Вони зраджують одне одного, влаштовують пиятику і, зрештою, зводять рахунки з життям.

Роль Гітлера зіграв великий швейцарський актор Бруно Ґанц ("Небо над Берліном"), і його втілення і критики, і глядачі визнали геніальним. Бруно Ґанц відтворив згорблену поставу фюрера, він шаркає та в нього тремор лівої руки — симптом хвороби Паркінсона, який Гітлер ретельно приховував на публіці. Та й сам сюжет відповідає історичній правді на дуже високому рівні: сценарій спирається на праці компетентного історика Йоахіма Феста та мемуари Траудль Юнґе.

Візуальна частина фільму також вважається еталонною для військового кіно. Наприклад, бункер збудували в павільйонах за збереженими кресленнями Альберта Шпеєра, а уніформа, зброя та нагороди точно відповідають добі. Цікава деталь: частину фільму знімали в Санкт-Петербурзі.

Головна претензія до "Бункера" полягала в тому, що Бруно Ґанц разом із творцями фільму гуманізує монстра, показуючи Гітлера здатним на людські емоції. І поки глядач спостерігає за драмою в бункері, страждання в’язнів концтаборів та звичайних людей, які постраждали від нацизму, залишаються за кадром.

"Останні дні Муссоліні" (1974)

Фільм показує італійського диктатора Беніто Муссоліні в його останні дні — з 25 по 28 квітня 1945 року. Зрозумівши, що його зрадили німецькі союзники й що партизани вимагають лише беззастережної капітуляції, Муссоліні тікає на північ, до озера Комо. Його супроводжують вірна коханка Клара Петаччі та рештки відданих фашистів.

Фільм детально показує, як дуче намагався втекти в колоні німецьких вантажівок, доки в Донго його не впізнали партизани й не розстріляли разом із Петаччі. Муссоліні настільки ненавиділи, що тіла розстріляних виставили на загальний огляд.

Роль дуче виконав легендарний американський актор Род Стайгер, який на той час уже встиг приміряти маски Наполеона, Понтія Пілата та Аль Капоне. Щоб досягти схожості, Стайгер набрав вагу й поголив голову. Як представник системи Станіславського, він грає Муссоліні не як карикатурного тирана (хоча дуче міг поводитися на публіці доволі ексцентрично), а як смертельно втомлену людину, що загнала сама себе в пастку.

Режисер фільму Карло Ліццані сам був учасником Руху Опору, тому підходив до матеріалу з відповідальністю історика: сценарій базується на документах і свідченнях очевидців. Одяг партизанів, уніформа німецьких солдатів, автомобілі тієї доби — усе відповідає історичним реаліям Північної Італії 1945 року.

Цікаво, що "Останні дні Муссоліні" хвалили саме за те, за що згодом дісталося "Бункеру". Попри свої ліві погляди, режисер показав Муссоліні людиною, хай і жалюгідною, — а не чудовиськом, що для сімдесятих було сміливим кроком.

"Свято Цапа" (2005)

Рафаель Леонідас Трухільйо Моліна правив Домініканською Республікою 31 рік, з 1930-го по 1961-й, перетворивши цілу країну на своє особисте феодальне помістя. Він перейменував столицю Санто-Домінго на Сьюдад-Трухільйо (Місто Трухільйо), найвищу гору — на Пік Трухільйо, а провінції — на честь своїх родичів. Синові Рамфісу він надав звання полковника, коли тому було лише 4 роки. Таємна поліція SIM під керівництвом садиста Джонні Аббеса Гарсії наганяла жах на всю країну. Щоб позбутися тіл жертв режиму, їх згодовували акулам.

Зрештою Трухільйо став ізгоєм навіть для своїх американських покровителів із ЦРУ, коли там зрозуміли, що він некерований. Розв’язка настала 30 травня 1961 року — "Шевроле" диктатора підстерегли на шосе й розстріляли семеро змовників.

Фільм "Свято Цапа" (прізвисько Трухільйо, який вирізнявся жінолюбством, якому можна позаздрити) — це екранізація монументального однойменного роману нобелівського лауреата Маріо Варґаса Льйоси. Одна із сюжетних ліній роману й фільму присвячена якраз останнім дням Цапа, якого зіграв кубино-американський актор Томас Міліан, легенда італійського жанрового кіно. Трухільйо в його виконанні — літня й хвора людина, що страждає на нетримання сечі. Але в його очах читається абсолютна впевненість у своєму праві розпоряджатися життями й тілами підданих.

Критики одностайно визнали роботу Томаса Міліана найсильнішою стороною фільму: його диктатор зумів викликати у глядачів відразу, змішану з жалем. А зйомки в Домініканській Республіці дозволили створити максимально автентичну атмосферу.

Раніше "Телеграф" писав про те, як російське кіно 2000-х готувало росіян до війни з Україною.