Під Києвом від холоду й голоду помер легендарний кінооператор: які фільми він зняв

4 лютого помер відомий кінооператор Павло Лойко. Трагедія сталася у Ворзелі Київської області.

Легендарний діяч помер від голоду й холоду. Про це повідомила сусідка подружжя Лойків і вдова відомого композитора Ігоря Поклада — Світлана.

За її словами, літня подружня пара останні два тижні трималася на одній воді, і серце кінооператора не витримало. "Телеграф" згадує, який слід Павло Лойко залишив в українському кіно.

Павло Лойко як оператор зняв усього кілька фільмів у сімдесятих роках — та й ті короткометражні. Основним напрямом його роботи були так звані комбіновані зйомки — так у радянському кіно називали створення спецефектів. Це зараз їх малюють на комп’ютері за допомогою мишки, а в минулому столітті все це кінодиво було результатом копіткої ручної праці та винахідливості. Одним із таких "чарівників" і був Павло Лойко.

Він був частиною "золотої епохи" студії Довженка, коли в Києві знімали казкові фільми й історичні драми, не гірші за видовищністю за закордонні аналоги — попри обмежені бюджети. Його смерть — це не просто трагічна втрата, це відхід одного з останніх майстрів унікальної ремісничої школи, які знали, як створювати унікальні спецефекти за допомогою рукотворних макетів, світла й дзеркал. Їхня професія поєднувала в собі багато знань і навичок: доводилося бути й художником, й інженером, й хіміком.

Але більша частина роботи Павла Лойка створювалася в групі комбінованих зйомок, а це була колективна праця. Прізвища таких майстрів у титрах не виносили окремим рядком, як прізвища режисерів чи операторів. Їх могли взагалі не зазначати в титрах.

Відомо, що він працював над такими фільмами.

"Пропала грамота" (1972) — головна робота Павла Лойка як майстра комбінованих зйомок. У знаменитій екранізації Борисом Івченком повісті Гоголя, яка стала класикою українського поетичного кіно, саме Лойко відповідав за візуалізацію всіх містичних елементів фільму. Це й ефекти зникнення персонажів Івана Миколайчука та Федора Стригуна просто в кадрі, і мандрівка героїв у пекло, і гра в карти з нечистою силою.

"Варвара-краса, довга коса" (1969). Павло Лойко працював у групі легендарного майстра Леоніда Акімова з московської Студії дитячих і юнацьких фільмів імені Горького, який створював спецефекти для таких відомих кіноказок, як "Королівство кривих дзеркал", "Вогонь, вода і мідні труби" та багатьох інших.

Лойко створював для фільму ефект підводного світла і знаменитий кадр із рукою підводного царя, яка з’являється з тазику з водою, грозить героям пальцем і каже: "Должо-о-о-ок!". Усіх, хто ріс у сімдесяті-вісімдесяті й бачив цю сцену, більше нічим у кіно налякати вже не можна.

"Розпад" (1990) — одна з останніх робіт майстра. Про цю драму, яка стала одним із перших фільмів про Чорнобильську трагедію, "Телеграф" вже докладно писав. Павло Лойко створював для фільму кадри самої техногенної катастрофи — і всі інші сцени, які неможливо було зняти на натурі біля ЧАЕС, яка тоді ще випромінювала смертельну небезпеку.

Також Павло Лойко працював над дитячим пригодницьким фільмом "Таємниця корабельного годинника" (1983), історичною драмою Юрія Іллєнка "Наперекір усьому" (1972), знятою спільно з югославськими кінематографістами, біографічним фільмом про Лесю Українку "Іду до тебе…» (1971) за сценарієм Івана Драча та іншими.

Оператору було 82 роки. У Павла Лойка залишилася вдова Лідія.

Раніше "Телеграф" писав про смерть засновника видавництва "Наш формат" Владислава Кириченка.