Кульгава лють і слон із навозної мухи: згадуємо культову програму "ПДС" на харківському радіо (закінчення)
- Автор
- Дата публікації
- Автор
Правдива історія українських "Монті Пайтонів" з Харкова, частина 2
"П’ятниця Дріб Субота" (ПДС) — культова харківська радіопрограма на Radio 50, що стала одним із символів дев’яностих. Гумор на межі фолу, знущальні пародії на всесвітньо відомі хіти та розкута манера ведучих зробили "ПДС" популярною далеко за межами Харкова.
У попередньому випуску "Телеграф" розповів про те, як розпочиналася історія легендарної радіопрограми — зокрема, як створювалися гротескні голоси ведучих і "співаків". А на завершення історії співзасновник "ПДС" Ігор Авдєєв занурився у спогади про те, як радіопрограма перетворилася на музичний гурт і про гастрольне життя, поміркував про спадщину "ПДС" та розповів, чим сьогодні займаються колишні учасники "ПДС".
"ШопопалоШоу" та перші гастролі в Європі
Наступний етап для батьків-засновників розпочався 1999 року, коли з’явилася програма "ШопопалоШоу".
Це був спільний проєкт із продюсерським центром "Стиль-Радіо" — тим самим, де продюсером "Гарячого компоту" на "Промені" значився Макс Яковенко. Уже сам цей факт означав, що все виглядатиме пристойніше, звучатиме дорожче й пахнутиме не підвальною самодіяльністю, а дорослим радіо. Програм вийшло близько півсотні. Вони були помітно менш розгнузданими й відверто "стурбованими", ніж ранні "ПДС", зате з набагато якіснішим, вилизаним та, прости Господи, дорослим продакшеном. Формально це був хіт-парад: пісні українських виконавців упереміш із якимось російським лайном. Останнє нас особливо не хвилювало — бо музика там була тлом, а не змістом.
До пісень записували короткі — як тепер сказали б, крінжові підводки, часто доволі їдкі. Тож "ШопопалоШоу" багато в чому успадковувало "ПДС": той самий цинічний і абсурдистський гумор у стилі "Летючого цирку Монті Пайтона". Водночас програма виходила в ефір приблизно на десяти радіостанціях по всій Україні — що показово, окрім Харкова.
"Іронія долі, — знизує плечима співзасновник, — яка тоді вже нікого особливо не дивувала. Але якщо озиратися назад, продукт був цілком не соромний".
На жаль, у відкритому доступі записів "ШопопалоШоу" немає: архів програми зберігається в родинному архіві Авдєєвих на CD-R, які сьогодні просто немає на чому відтворити.
А влітку 1999 року "ПДС" виступили на фестивалі "Дні східноєвропейської культури" у Веймарі (Німеччина). Причому виступ транслювався на 500 тисяч абонентів супутникових телемереж. Утім, усе завершилося разом із 2002 роком, коли 10 грудня помер Антон Ковальчук. За словами Ігоря Авдєєва, після цього будь-яка програмна діяльність стала немислимою.
2003–2018: перфоманс та кабаре
Усе почалося з меморіального концерту пам’яті Антона Ковальчука, згадує співзасновник Ігор Авдєєв. Заручившись допомогою десятка друзів-музикантів (переважно з легендарного харківського гурту "Ку-ку"), "ПДС" підготували півгодинну "живу" програму й запросили виступити всю еліту харківської рок-сцени, зокрема "зірок" "Танок на майдані Конґо". У далекому 2003 році фестиваль пам’яті Антона Ковальчука став однією з головних музичних подій міста.
Упродовж наступних 15 років гурт у складі Ігоря та Ірини Авдєєвих (окрім костюмів, Ірина відповідала за перформанс на виступах), гітариста й вокаліста Аліка Шеєва, мультиінструменталіста Дмитра Єгоренкова, якому підкорялися клавішні, акордеон, банджо, гітари та укулеле, а також їхніх друзів дав безліч концертів — на великих і малих майданчиках міста.
У різний час до них долучалися колишні музиканти "Ку-Ку" Анатолій Макатук і Костянтин Костенко, зірка українського рокабілі Роман Абашидзе, а також не менш легендарний харків’янин Сергій Щелкановцев на прізвисько "Сер" — один із засновників харківського хеві-металу. (Музикант передчасно пішов із життя того ж 2003 року.)
Тепер усе було значно скромніше. Ми виступали на невеликих майданчиках, здебільшого клубних. Основний акцент робили на перформанс і подачу у стилі кабаре із читками та дурнуватим інтерактивом з глядачем. Тексти до нових пісень переважно писали Дімон Єгоренков і наш улюблений друг Дмитро Климовський. А у вересні 2015 року ми навіть проїхалися Литвою цілим автобусом прекрасних харківських ентузіастів. Жодних випадкових фріків — кожен був шалено відданим фанатом свого напряму: музики, театру, перформансу, абсурду, форми, звуку, руху. Усе це разом виглядало як колективний збій реальності, але всередині цього збою усе працювало. По суті, ми зробили цілий фестиваль музично-театрально-перформативних мистецтв. Організатори потім довго намагалися пояснити, що саме в них відбувалося. Ми — ні.
"Криве та незручне"
Минуло майже десять років. Спадщина "ПДС" не забута поколінням тих, хто в дев’яностих творив нову молоду культуру на руїнах радянського офіціозу. Але молоді меломани вже нічого про це не знають, із подивом відкриваючи для себе українську культуру дев’яностих — щиру, сміливу й абсолютно унікальну.
Харківський гурт "Казма-Казма", чернігівські "Фоа-Хока", кияни Ivanov Down, "Колежский асессор" і "Раббота Хо", харківські "Монті Пайтони" та The Residents в одній особі "П’ятниця Дріб Субота", художники зі сквоту на столичній вулиці Паризької Комуни, київський режисер "паралельного кіно" Олександр Шапіро та багато інших були першими — безстрашними піонерами, що відкривали нові звуки, простори й сенси.
Ті, хто прийшов слідом, вигадали й запровадили так званий "формат", який поховав усе живе. Щире, сміливе, новаторське й непідцензурне мистецтво стало "неформатом".
На запитання про те, який вплив "ПДС" мали на сучасну культуру Харкова зокрема й України загалом, співзасновник на мить замислюється.
Сьогодні в Харкові чи в Україні ніхто не робить щось саме тому, що так робили "ПДС" у дев’яностих. Але це не означає, що [від нашої роботи] нічого не залишилося. Творчість "ПДС" вплинула на спосіб мислення. Вона розчинилася в дозволі на абсурд, на злу іронію, на розмову про смерть, безглуздість, страх і сміх без пояснень і без моралі. У відчутті, що можна бути розумним, смішним та неприємним водночас — і не вибачатися за це. Слід "ПДС" залишився у тому, що в Харкові досі можливе дивне, криве, незручне мистецтво, яке не зобов’язане вам сподобатися й не прагне бути "актуальним".
Не всі герої цієї історії сьогодні з нами. На жаль, іскрометного Дмитра Єгоренкова вже немає серед живих: він мобілізувався до ЗСУ й загинув у травні 2023 року. Дмитро Климовський служить офіцером управління однієї з артилерійських бригад. Алік Шеєв працює звукорежисером у центрі дитячої творчості, епізодично грає в харківських гуртах. Ігор Авдєєв — шкільний учитель, також час від часу виступає з харківськими музикантами. Його чарівна дружина Ірина Авдєєва працює арттерапевткою, вона лікарняна клоунеса.
Але історія харківських "Монті Пайтонів" триває. Ефіри програм тридцятирічної давнини не втрачають заряду абсурдного, часто їдкого гумору, а смішні й цинічні пісні відкриває для себе вже нове покоління слухачів. Незручне мистецтво, яке не прагне бути "актуальним", залишається з нами надовго. Якщо не назавжди.
Раніше "Телеграф" писав, які телепрограми українці дивилися на Новий рік 20 років тому.