Відома співачка про Олега Скрипку і Alyona Alyona, шоу "Холостяк" та про колишнього, який покинув її заради Росії: "Дивно спостерігати"

Співачка дала відверте інтервʼю "Телеграфу"

Уляна Ройс — українська співачка, авторка пісень та телеведуча. Народилася 21 квітня 2002 року в Маріуполі Донецької області. Була учасницею творчого об'єднання Dside Production. У 2022 році подала запит на участь у національному відборі України на конкурс "Євробачення", до розширеного списку не увійшла. У липні 2025 року виступила на фестивалі Atlas.

Уляно, що саме стало відправною точкою, з якої почалася твоя історія як артистки? Чи можна сказати, що твоє дитинство в Маріуполі стало фундаментом того, якою ти є сьогодні?

Я думаю, що Маріуполь дуже сильно вплинув на мене, як особистість та співачку. Моє оточення, рідні та саме місто сформували мене і мій світогляд такою, якою я є сьогодні.

Саме там, у Маріуполі, маленька я вперше вийшла на сцену Драмтеатру і зрозуміла, що хочу стати співачкою. Це було дуже щире, дитяче відчуття, але воно залишилося зі мною назавжди. Я надзвичайно вдячна своєму місту за це — за дитинство, за перші мрії, за той фундамент, який воно в мені заклало. І, звісно, цей досвід дуже вплинув на мою творчість і цінності. Адже на сцені Маріупольського Драм театру я зрозуміла, що точно хочу присвятити цьому усе своє життя.

Зараз я ще глибше розумію, що таке "дім", що таке пам’ять і наскільки важливо говорити про це через музику. Неможливо передати словами, як я сумую. Але водночас я дуже вірю, що одного дня всі ми зможемо повернутися у свої міста, у свої домівки.

Ти досить популярна особистість, у твоїх кліпах неодноразово знімався Назар Грабар, а також ти маєш декілька потужних колаборацій. Розкажи, як ти зазвичай реагуєш на підвищену увагу до особистого життя після виходу кліпів чи проєктів? Чи змінюєш ти щось у підході до роботи після резонансних історій у медіа?

Мені завжди дуже приємна увага слухачів і шанувальників. Це означає, що те, що я роблю, відгукується людям.

Щодо особистого життя — я, мабуть, більше говорю про нього через творчість. У піснях, кліпах, у тих сенсах, які в них закладаю. Для мене це найчесніший спосіб поділитися тим, що я відчуваю.

Загалом бути артистом — це про публічність і про можливість доносити важливі речі через музику. Тому я щиро ціную цю можливість бути почутою.

Щодо підходу до роботи — я завжди намагаюся бути обачною з тим, що транслюю своїй аудиторії. Для мене важливо залишатися в контексті сьогодення і водночас не зраджувати своїм внутрішнім цінностям.

Більшість резонансних історій, які виникають навколо моїх робіт, мають під собою певні сенси — і це для мене найголовніше. Тому, якщо щось і змінюється, то хіба що бажання рухатися далі: піднімати ще цікавіші теми, шукати нові форми і створювати несподівані колаборації, щоб продовжувати розвиватися і ділитися цим зі своїми слухачами.

Одна з коллаборацій була з Олегом Скрипкою. Що запам’яталось найбільше з цього досвіду?

Ми з Олегом Скрипкою знайомі ще з самого початку мого творчого шляху — я брала участь у "Вечорницях" за його запрошенням. Тож коли з’явилася ідея кліпу "Саме той", я одразу зрозуміла, що в цій історії бачу саме його.

Звісно, були хвилювання — попри наше знайомство, я думала: а раптом він відмовиться? Але, на щастя, відповідь була позитивною, і я дуже вдячна Олегу за цю довіру.

Перед зйомками завжди є певні переживання: як усе пройде, чи буде комфортно, чи складеться контакт у кадрі. Але, якщо чесно, це був один із тих досвідів, коли все відбувається легко і навіть весело. Нам потрібно було багато спілкуватися в кадрі, і я була щиро вражена тим, наскільки різноманітними можуть бути теми розмов. Це був дуже живий процес.

Олег Скрипка — великий професіонал і дуже цікава особистість. І для мене цей досвід став не лише робочим, а й по-справжньому цінним.

А як народилась співпраця з Alyona Alyona?

Я завжди захоплювалась творчістю Альони та її вмінням дуже точно вкладати сенси у тексти. Коли я сіла за написання треку "Не твоя", в якийсь момент з’явилось відчуття, що ця історія могла б особливо сильно прозвучати у творчому діалозі саме з нею.

Я запросила Альону на студію до мого саундпродюсера Ігоря Кириленка, і наша зустріч від самого початку була дуже легкою та органічною. Ми обмінялися думками, відчуттями, сенсами — і поступово з цього народився трек.

Мені було дуже важливо зберегти свою стилістику, але водночас додати нових сенсів — зокрема того глибокого текстового підходу, який притаманний Alyona Alyona.

Цей трек — зовсім інший за настроєм: він легкий, літній, із драйвом і настроєм свободи. Такий, який хочеться слухати в дорозі, на заході сонця чи просто тоді, коли хочеться відчути себе трохи легше.

Я щиро вдячна Аlyona Аlyona за цю співпрацю — для мене це справді цінний досвід і велика творча взаємодія. Така синергія трапляється нечасто. І можу сказати, що це точно не остання наша робота — зовсім скоро на вас чекають нові релізи та цікаві новини.

Чи є у тебе зараз творчі колаборації, про які ще ніхто не знає?

Творчі колаборації — це завжди дуже круто. Для мене це не лише про музику, а й про обмін енергією, досвідом і сенсами. Мені здається, що сьогодні створювати такі проєкти — це ще й про внесок у розвиток нашої культури. Нехай це поки залишиться маленькою інтригою. Розповім усе трохи пізніше, ближче до прем’єри.

У тебе були яскраві публічні моменти самовираження — що для тебе означає свобода в мистецтві?

Я думаю, істинна свобода митця — це можливість говорити щиро зі своєю аудиторією про те, що тебе насправді турбує. Через музику, відеороботи, інтерв’ю — у будь-якому форматі, де ти можеш передати свої думки і емоції без фільтрів.

Для мене це про чесність із собою і з людьми. Про те, щоб не боятися піднімати теми, які є важливими саме для тебе, навіть якщо вони непрості чи дуже особисті. І я дуже ціную, що маю таку можливість — відкрито говорити про свій досвід, ділитися історіями, які зі мною відбуваються, і проживати це разом зі своєю аудиторією.

Мабуть, у цьому і є справжня свобода — коли ти не граєш роль, а просто залишаєшся собою у своїй творчості.

Окрім музики, у тебе зараз ще є важливі справи — ти закінчуєш університет. Які емоції у тебе зараз: сум чи радість?

Я, скоріше, радію новому етапу. Тут дуже хочеться процитувати Ліну Костенко: "І кожен фініш — це, по суті, старт". Я завжди відкрита до нового, тому, як і після випуску зі школи, відчуваю, що попереду на мене чекає не менш цікавий і важливий період.

Звісно, є легка ностальгія, але вона більше тепла, ніж сумна. Бо ти розумієш, що цей етап уже дав тобі багато досвіду.

І тепер у мене з’являється ще більше часу для музики, для написання пісень і розвитку своєї кар’єри. Тож на вас чекає багато нових релізів і, думаю, ще багато несподіваних історій від Уляни Ройс.

Давай трохи поговоримо про твоє особисте життя. Не секрет, що у тебе були стосунки з блогером-мільйонником Теном Юджином, які не закінчилися хеппі-ендом. Розкажи про це.

Можна сказати, що більшість моїх стосунків були з достатньо медійними людьми, але я ніколи не робила їх публічними й не розповідала про це на широкий загал.

З першим хлопцем ми познайомилися ще в продюсерському центрі Dside Band, частиною якого я тоді була. Він був учасником гурту, і, якщо чесно, зараз я згадую ці стосунки дуже тепло — ми були ще зовсім дітьми. Тоді все здавалося дуже емоційним: якісь ревнощі, образи. Мабуть, у якийсь момент ми просто зрозуміли, що нам краще рухатися окремо.

Останні ж стосунки почалися дуже неочікувано. Я випадково побачила сторінку хлопця, мені дуже сподобався його контент. Ми зустрілися, щоб обговорити можливу творчу колаборацію, але так вийшло, що колаборації не сталося — зате почалися стосунки.

Незадовго до повномасштабного вторгнення він переїхав до Росії, і саме тоді я почала відчувати, що між нами щось змінюється. Ми поступово віддалялися одне від одного. Після початку повномасштабного вторгнення він іноді писав, питав, як у мене справи, навіть знімав TikTok-тренди під мої пісні. Але, думаю, ми обоє розуміємо, що про примирення й мови не могло бути. Для мене це вже пройдений етап, який залишився в минулому — хоч і став важливим досвідом, що багато чому мене навчив.

Чи вплинули попередні стосунки на твоє бачення партнерства і довіри зараз?

Звісно, кожні стосунки так чи інакше впливають на наше бачення майбутнього. Ми виносимо з цього досвід, формуємо свої уявлення про те, що для нас важливо, і краще розуміємо себе.

На жаль, мій досвід був доволі травматичним, і я не раз відкрито про це говорила. У такі моменти дійсно втрачається довіра — і потрібен час, щоб знову дозволити собі відкриватися людям. Мені довелося багато чого переосмислити, буквально "розкласти по поличках", у тому числі й із допомогою психотерапевта. Але з часом приходить розуміння, що всі люди різні, і не варто переносити один досвід на всіх.

Водночас у мене є дуже сильний і правильний орієнтир — це приклад моїх батьків, які разом уже понад 25 років. Дивлячись на них, я розумію, якими можуть бути здорові й щирі стосунки. Саме цей приклад я хотіла б перенести у своє майбутнє — як основу довіри, поваги і справжньої близькості.

Що ти для себе винесла з досвіду публічних стосунків?

Для мене публічні стосунки — це знов ж таки, в першу чергу, про відповідальність за те, що ти транслюєш. І ця відповідальність лежить на обох партнерах. Коли ти публічна людина, будь-які твої дії, слова чи вибір можуть впливати на інших, формувати певні уявлення чи навіть цінності. І це важливо усвідомлювати.

Пам’ятаю, восени була прем’єра нового сезону "Холостяка", і я ділилася своєю думкою в Instagram щодо сенсів, які несе це шоу. Мені було дивно спостерігати, як така кількість гарних і талановитих дівчат змагаються за увагу одного чоловіка. Для мене це про інші цінності, яким на мою думку, не місце у нашому світі сьогодні.

Я вірю, що кожна людина варта взаємності, поваги і здорових стосунків — незалежно від того, публічні вони чи ні. Тому, мабуть, головний висновок для мене — це про усвідомленість у виборі, чесність із собою і повагу до себе. І я щиро бажаю кожному знайти свої "метчі" — щирі, гармонійні і справжні.

І наостанок: що зараз тебе надихає?

Мене надихають дуже багато речей. У першу чергу — це, звісно, моя сім’я і близькі люди. Вони дають відчуття опори і тієї самої щирості, до якої завжди хочеться повертатися.

Дуже сильно мене надихає музика — як процес і як результат. Я можу годинами слухати нові релізи, аналізувати звучання, тексти, настрій. Це постійний обмін енергією: ти слухаєш — і в тебе народжуються власні ідеї.

Також надихають хобі — моменти, коли я можу переключитися, побути наодинці з собою і відчути нові емоції. Це і теніс, фігурне катання, йога, вивчення корейської та японської мов, і навіть прості речі, як-от улюблена гра чи книга.

Я дуже люблю стежити за яскравими прем’єрами — як у світовому, так і в українському культурному просторі. Музика, кліпи, фільми, перформанси — усе це заряджає і дає нові ідеї.

І, мабуть, ще мене надихають люди — їхні історії, досвід, емоції. Бо саме з цього і народжуються пісні.