"Мені пропонували переїхати в Росію": акторка Лі Берлінська про дружбу з росіянами, багатіїв і "провінційних" дівчат, добрих людей під час війни

Українська акторка Лі Берлінська в інтервʼю "Телеграф" розповіла про життя під час повномасштабної війни, про творчу паузу, та про те, чи пропонували їй переїхати в Росію.

Лі, раніше вас часто можна було побачити у серіалах, однак зараз ви рідко знімаєтеся. У вас була творча пауза?

На жаль, це справді так. Але я б не назвала це творчою паузою. Швидше — це реалії сьогодення, які торкнулися багатьох сфер мого життя, і творчої зокрема.

Як ви переживаєте повномасштабне вторгнення? Де воно вас застало? Чим займаєтеся зараз?

Мені здається, що я це усвідомлю вже через багато років після перемоги. Є часи розпачу, є моменти віри, є моменти щастя, а потім — знов біль якоїсь нелюдської сили, страх за життя рідних та друзів. Кожен день — як страшна рулетка. Один день ти ніби тільки-тільки підняв голову, ніби відчуваєш, що ось весна почалась, сонечко світить, життя прекрасне, але на цьому ж фоні ти бачиш смерті й руйнування. І так майже щодня. Тобто ти постійно перебуваєш в таких емоційних гойдалках. Я думаю, що багато людей зараз переживають це так само.

Повномасштабне вторгнення застало мене в Києві — ми з родиною були вдома. Того ж ранку ми виїхали й зібралися всією сім’єю під Києвом. Місцеві нам допомагали: давали матраци, теплі ковдри, обігрівачі. Ми були там десь 10 днів. Саме тоді я дізналася про загибель Паші Лі. Це мене настільки зачепило, що я вирішила їхати кудись далі. Я дуже сильно хвилювалася: ми виїжджали, не знаючи, де і як будемо жити. Кілька днів побули в Хмельницькому, шукаючи щось на Закарпатті. Тоді нам усі казали, що нам не вдасться знайти вільне житло, тим паче, що ми були з собакою. Розповідали історії про те, які високі ціни ставлять господарі для переселенців.

Але, на щастя, ми знайшли прекрасних людей, які нас прийняли. Вони нам були як родина, підтримували нас і навіть у якийсь момент знизили орендну плату. Дуже дякую життю, що в ті страшні часи зустріла добрих серцем людей. Людяність — це велике щастя в наші дні.

Зараз я в Києві. Зйомки, вистави, саморозвиток та благодійність — це те, чим я тепер займаюся.

Про ваше особисте життя майже нічого не відомо. Чи заміжня ви?

Так, я заміжня. Ми з чоловіком одружені майже 15 років. У нас 14-річний син.

Давайте поговоримо про зйомки. Зараз частіше знімають блогерів, а професійним акторам відмовляють. Через це деякі зірки обурюються. А як ви до цього ставитеся?

Чесно кажучи, я не бачу цього як масову тенденцію. Так, блогери з’являються в кіно чи серіалах, але найчастіше це не головні ролі. А якщо й головні, то нерідко вони грають близький до себе образ — фактично самих себе.

Я думаю, тут справа в тому, що продюсери завжди шукають спосіб зацікавити глядача, і медійність — один із таких інструментів. Це нормальна частина індустрії, і я не бачу в цьому трагедії чи несправедливості. Якщо блогер зіграє краще, ніж професійний актор, яка різниця, є в нього диплом чи ні? Якщо він може зіграти краще за актора, то актору варто подумати, як йому розвиватися, щоб відкривати нові грані в собі. Вміння витримувати роботу на майданчику, шалений ритм, графік та навантаження, тримати текст, швидко реагувати в знімальному процесі, працювати з камерою, командою, аудиторією і так далі — багато хто хоче медійності, успіху, але не кожен знає, чого це вартує. Тобто дуже часто, на жаль, самого акторського таланту буває недостатньо.

Бувають щасливі моменти, коли актор потрапляє в крутезний проєкт із хорошим сценарієм і тією самою роллю, але це рідко про "пощастило" — просто він був саме той, хто вже готовий, необхідний для цього. А бувають дуже талановиті актори, які ніяк не можуть зайти в ту обойму. Чогось не вистачає — і це дуже боляче. Але багато факторів на це впливає. Іноді дійсно потрібен час. Чекати буває дуже важко, хтось кидає.

Нам, акторам, треба розуміти, що ми не можемо зупинятися чи ображатися. Немає на це часу — попереду ще AI-актори (сміється). Треба наповнювати себе, розширювати свій світогляд і вміння, відкривати свою унікальність, збирати нові пазли, щоб було цікаво жити та працювати.

До речі, раніше ви знімалися з російськими акторами. Як ви спілкувалися? Чи підтримуєте з кимось звʼязок зараз? Чи намагалися достукатися до них на початку повномасштабного?

Так, раніше доводилося працювати разом. На майданчику спілкувалися нормально, як це зазвичай буває в професії: хтось простіший у спілкуванні, хтось більш закритий, хтось із "зірковими" звичками. З кимось можна сказати "дружили".

Зараз я ні з ким зв’язок не підтримую. Мені це не цікаво. Для мене багато що стало зрозумілим.

Декільком людям я писала тоді — не стільки з очікуванням якоїсь відповіді, скільки від сильних емоцій і болю через те, що відбувалося. Частина людей просто заблокувала. Хтось відповідав дуже обережно, в стилі "хвилююся, переживаю", але без жодної чіткої позиції. На цьому спілкування й завершилося.

Як ставитеся до акторів, які заробляли в Україні великі гроші, а потім підтримали Росію?

Для мене таких людей просто не існує — ні в професійному, ні в людському сенсі. Я не стежу за ними й не хочу витрачати на них свою увагу.

На початку повномасштабного вторгнення єдине, що я відчувала, — внутрішній біль, якийсь гнів через те, що вони не тільки тут працювали — вони, по факту, тут багато років жили, їли, ходили в ресторани, магазини, користувалися любов’ю глядачів, будували кар’єру, заробляли гроші, спілкувалися з українцями, були частиною цього середовища.

Найбільше вражала навіть не позиція окремих людей, а рівень цинізму й абсурду в їхніх словах, коли реальність перекручують настільки, що це вже не вкладається в голові.

Для чого мені інформація про таких людей? Світ повний прекрасних людей, про яких цікаво й варто говорити.

Чи пропонували вам переїхати у Росію?

Було таке, але мені не цікаво навіть розглядати цей варіант.

Розкажіть, з ким з українських акторів ви дружите? А хто вас найбільше дратує?

Даша Легейда, Олеся Гайова та Даша Рибак — це мої дуже близькі подруги-акторки, вдячна життю за них.

А щодо того, хто дратує, — у мене немає звички жити в такій категорії. Я навіть не знаю, чому так, але мені, чесно кажучи, не цікаво приділяти цьому багато своєї уваги. Або людина мені близька й цікава, або ні.

Мені взагалі здається, що кожному з нас було б класно займатися своїм особистим життям і не лізти до інших. І тоді всім буде добре.

Наразі дуже популярними є вертикальні серіали. У чому їхній феномен, на вашу думку?

Мені здається, вертикальні серіали — це абсолютно логічне продовження епохи TikTok, рілсів та звички споживати контент у телефоні. Смартфон сьогодні постійно з нами, і людям природно дивитися історії саме там. Вертикальний формат просто максимально підлаштований під сучасний спосіб життя — навіть не треба перевертати екран.

Другий момент — це сам зміст. Часто такі історії дуже емоційні, динамічні, казкові та ідеалізовані. Людина відкриває телефон, щоб на кілька хвилин відволіктися від тривог, проблем чи втоми й отримує швидку емоцію.

Я сама працюю з цим форматом і бачу, наскільки там усе побудовано на увазі глядача. У вертикальному серіалі немає часу на довгі паузи, атмосферні затяжні сцени чи розмови "ні про що". Майже кожна хвилина має тримати інтерес: поворот, інтрига, конфлікт, емоція. Якщо увага зникає — глядач просто свайпає далі.

Тому феномен, на мою думку, у поєднанні: максимально зручний формат, інший градус існування й інтенсивність емоцій, подієвого ряду.

Чому більшість таких серіалів розповідають про чоловіків-багатіїв та "провінційних" дівчат?

Тому що це сучасна казка для дорослих. Такі сюжети працюють не через реалістичність, а через емоцію і мрію. Людина дивиться і на хвилину уявляє: "А що, якби це сталося зі мною?"

Такі історії існують давно — ще задовго до вертикальних серіалів. Просто зараз вони перейшли з телевізора у новий формат. Ось вона йшла — бідна, нещасна, — а тут красень на "Мерседесі" зупинився і саме в неї закохався. Зрозуміло, що це смішно, але коли ти дивишся наодинці в телефоні й цього ніхто не бачить, ти починаєш програвати цю історію в голові. До того ж, красиво знято, актори грають.

Це те, що хочуть побачити дівчата й жінки. Багато з них втомилися бути сильними, як то кажуть, "з яйцями". Можливо, мріють, щоб прийшов чоловік, купив машину, заплатив борги, дав грошей на лікування дитини чи матері й повіз кудись літаком показувати краєвиди. І купив дорогу сукню. І дивився, як на богиню. Їм хочеться бодай тут побачити свої мрії та таємні бажання.

Ви — дуже красива жінка, чи були у вас занадто наполегливі залицяльники?

Різне було. Бувало, що надсилали фотографії своїх інтимних частин тіла з неприємними текстами і так далі. Я навчилася досить чітко на це реагувати: блокувати, не вступати в діалог і берегти свій простір.

Зараз я просто посилила налаштування приватності в месенджерах і соцмережах, щоб мінімізувати подібні речі.

Якщо говорити саме про сталкінг у серйозному сенсі — на щастя, з таким я не стикалася. І дуже сподіваюся, що не доведеться.

Раніше "Телеграф" повідомляв, що Хижняк показалась на новому фото з екранною свекрухою.