Угода десятиліття: як Україні та Угорщині почати все спочатку та чому проблем з сусідами все більше

Щонайменше десять років відносини України та Угорщини переживали найскладніший період – режим експрем’єра сусідньої держави створив з українців образ ворогів, які загрожують угорським інтересам.

"Режим Віктора Орбана фактично став маріонеткою Росії в Європейському Союзі та підпорядкував двосторонні відносини власним інтересам щодо збереження влади і взаємин із РФ.

Серед питань, які були політизовані та використані як інструмент тиску, — права угорської національної меншини на Закарпатті, енергетичні питання, а також перспективи України щодо вступу до НАТО та Європейського Союзу", — під час дискусії в Німецькому фонді Маршалла Сполучених Штатів, на якому був присутній "Телеграф", повідомила аналітикиня Жужанна Вег.

Робота уряду на чолі з Петером Мадяром відкриває можливості для нової сторінки у відносинах між Києвом та Будапештом. Це шанс на примирення як між двома державами, так і двома суспільствами.

Утім, вже зараз угорське керівництво виступає проти прискореного вступу України до ЄС, а також — швидкого відкриття решти переговорних кластерів, посилаючись на необхідність додаткової технічної роботи.

Що насправді турбує угорців, та що з цим робити, читайте у матеріалі далі.

Прорив десятиліття

Коріння напруги в двосторонніх відносинах сягає 2017 року, коли відбулося внесення змін до Закону України "Про освіту". Він мав на меті реформувати українську школу та посилити позиції державної мови; головною метою було обмеження впливу російської меншини та мови на Сході. Однак наслідки цих змін зачепили всі національні меншини, в тому числі угорську на Закарпатті, яка мала розгалужену мережу шкіл із повним циклом навчання угорською мовою.

З тих пір уряд Віктора Орбана офіційно почав політику блокування та гальмування ключових євроінтеграційних і євроатлантичних прагнень України.

"Орбан активно сприяв формуванню уявлення про Україну як про загрозу саму по собі — не лише як для угорської меншини, що проживає в Україні, а й як загрозу угорському суверенітету. Стверджувалося, що Європейський Союз нав'язуватиме Угорщині нові правила, вимагатиме витрачати більше коштів на Україну замість самої Угорщини, а також втягуватиме країну у російсько-українську війну.

Усі ці загрози практично щодня підживлювалися урядовою пропагандою Орбана", — пояснює експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма" Сергій Герасимчук.

"Уряд Орбана підпорядкував відносини з Україною стратегічному партнерству з Росією, зробивши їх другорядними", — підкреслює Даніель Хегедюс з Німецького фонду Маршалла.

Після того як Орбан втратив владу, Київ і Будапешт нарешті змогли вийти з тупика. На початку червня цього року сторони досягли угоди щодо розширення мовних, освітніх, культурних та політичних прав 100-тисячної угорської меншини.

"Сторонам вдалося досягти компромісу — прориву, який, можливо, стане найважливішим за останнє десятиліття. Та слід наголосити: цю домовленість потрібно розглядати як початок процесу, а не як остаточне вирішення проблеми", — впевнений Балаш Тарнок, директор з досліджень в Інституті стратегії та політики імені Джона Лукача.

На його думку, важливо, аби права національних меншин не трактувалися як поступка Угорщині, а розглядалися саме як частина європейського майбутнього України.

"Цю угоду також можна розглядати як шанс відновити взаємну довіру між двома державами. Ми з цікавістю очікуємо, коли відбудеться майбутня зустріч на найвищому рівні між президентом Володимиром Зеленським і прем'єр-міністром Петером Мадяром. Вона могла б стати підтвердженням нового етапу у двосторонніх відносинах.

Водночас необхідно говорити й про ризики, які залишаються. Насамперед відсутній оприлюднений текст самої угоди. Ми можемо спиратися переважно лише на заяви прем'єр-міністра Угорщини", — пояснює експерт.

Існують також практичні труднощі. Українській стороні, ймовірно, доведеться ухвалювати законодавчі зміни для втілення в життя домовленостей — юридичне врегулювання питань прав меншин ніколи не буває простим.

"Угорщина, по суті, зберігає можливість призупинити подальший прогрес [у переговорах про вступ до ЄС] України після відкриття першого переговорного кластера, якщо вважатиме, що угода не виконується. Існує ризик повернення політизації процесу", — наголосив спікер.

Тарнок вважає, що Україна має опублікувати чітку дорожню карту із конкретними строками ухвалення необхідних законів. Київ та Будапешт спільно повинні створити двосторонній механізм консультацій з питань прав національних меншин, який дозволить постійно відстежувати прогрес. Брати участь у моніторингу має і Європейський Союз.

"Хоча нинішній угорський уряд більше не сприймається як російський проксі — і це дуже важливе досягнення, адже практично ніхто не вважає, що Петер Мадяр чи його команда діють в інтересах Росії, — відчуття загрози все одно зберігається.

Йдеться про побоювання, що Угорщина й надалі може залишатися перешкодою на шляху європейської інтеграції України, але вже не через вплив російських еліт, а виходячи з власних національних інтересів. Саме з цим сприйняттям загрози необхідно працювати", — пояснює натомість Сергій Герасимчук.

Існує також інший ризик — що Угорщина не буде єдиною державою, яка висуватиме свої вимоги. Про це свідчать останні події у відносинах між Україною та Польщею.

"Може виникнути ефект "перенесення сприйняття", коли національні інтереси та вимоги кожної сусідньої держави можуть сприйматися як змова проти України.

Європейська інтеграція сприймається як одне з рішень поточної війни. А її блокування сприймається як продовження дій в інтересах третіх сторін, а саме Росії. Щоб змінити ситуацію, необхідні як двосторонні, так і багатосторонні кроки", — вважає український експерт.

Угорці можуть відбудовувати постраждалі території

Як радить стратегічний аналітик Тамаш Чікі Варга, Угорщина має продовжувати підтримку нових пакетів фінансової та військової допомоги Україні, а також брати конструктивну участь у переговорах щодо відкриття нових кластерів у переговорах про вступ Києва до ЄС.

"Також важливо брати участь у роботі Ради НАТО–Україна, особливо з огляду на те, що наближається саміт НАТО. Не менш важливо продовжувати принаймні пасивну згоду щодо передачі військової допомоги Україні з боку країн Альянсу", — каже він.

Ба більше, Будапешт міг би активно долучатися до планування поствоєнного відновлення українських територій, особливо у сфері розбудови інфраструктури.

"Угорщина могла б приєднатися до ініціатив із розмінування та знешкодження боєприпасів. Окремо слід згадати відновлення екології — це буде критично важливим у довгостроковій перспективі", — впевнений спікер.

Україна, натомість, могла б ділитися з угорськими партнерами воєнним досвідом та відповідними оборонними інноваціями.

Згадати минуле

Як підкреслює Даніель Хегедюс, передумовою примирення двох держав має бути усвідомлення Угорщиною завданої шкоди та запуск реальних кроків із відновлення довіри.

"Після повномасштабного вторгнення в Україну угорський режим поводився радше як супротивник, якщо не як відверто ворожа держава щодо України. І це є базова точка, яку необхідно однаково розуміти в угорському суспільстві", — пояснює німецький експерт.

Україна залишатиметься найбільшим сусідом Угорщини, а також у майбутньому — однією з найпотужніших військових сил в Європі. Для Києва партнерство з Будапештом набуває особливого значення на тлі своєрідного зменшення кількості союзників у європейських столицях.

"Фактично виникає більш критичний або навіть антиукраїнський мейнстрим, що найкраще демонструється відмовою Чехії, Словаччини та Угорщини брати участь у гарантуванні кредиту ЄС на 90 мільярдів євро.

Також видно внутрішні процеси не лише в Польщі, а й у Румунії, які в середньостроковій перспективі можуть послабити або навіть поставити під сумнів їхню роль як безпекових і геополітичних опор для України. Для України було б вкрай недалекоглядно не інвестувати проактивно у покращення відносин з Угорщиною", —розповів Хегедюс.

Можливо, варто згадати період кінця 1990-х—початку 2000-х років, коли двосторонні відносини між країнами були одними з найспокійніших і найменш проблемних.

Україна проголосувала свою незалежність 1 грудня 1991 року. Угорщина визнала її за два дні — однією з перших країн. Тоді ж угорський прем’єр Йожеф Антал відвідав українську столицю.

"Нам потрібно відновлювати довіру та вкладатися в контакти між людьми, між суспільствами та громадянськими організаціями", — підсумував він.