"Навроцький — це не вся Польща". Що насправді відбувається між Києвом та Варшавою

Головне — не втратити майбутнє, сперечаючись через минуле.

"Коли Навроцький позбавив Зеленського Ордену Білого Орла, до мене зателефонувала полька, в якої ми знімаємо житло, та попросила вибачення", — ділиться Олена. Жінка родом із Запоріжжя й після відвідин сестри потягом повертається до Варшави, яка з 2022 року стала їй другим домом.

Вдивляючись у вікно, співрозмовниця з вдячністю згадує, як небайдужі поляки зустріли її на кордоні в перші дні російського вторгнення, вручили в руки "тормозок" та посадили в мікроавтобус, який повіз вглиб країни.

У вагон потягу заходять прикордонники — про суворість та подекуди грубість польських стражів ходять легенди. Однак перевірка документів займає лише кілька хвилин. Наостанок один із прикордонників, почувши, що пасажирка їде складати вступний іспит до університету, усміхається й жартує: "Пані чудово володіє польською, тож вважайте, що вас уже прийнято".

"Навроцький — це не вся Польща, а Зеленський — це не вся Україна, ми різні, але маємо жити добропорядно, як сусіди", — каже Матеуш, корінний варшав’янин, якого я зустріла на центральному залізничному вокзалі польської столиці. Чоловік не приховує, що в суспільстві вистачає людей, які налаштовані скептично або навіть вороже до українців. Та звинувачує в цьому політиків, які не гребують нічим задля рейтингів.

Різні погляди на спільну історію

Якщо подивитися на полиці із друкованими виданнями, кілька днів перші шпальти газет у Польщі займала криза у відносинах Варшави та Києва. Те ж саме – в онлайн-виданнях.

Наприклад, одна з провідних польських газет Rzeczpospolita опублікувала колонку філософки Ірени Ласоти, в якій вона стверджує, що Володимиру Зеленському не потрібно було підписувати указ про присвоєння одному з підрозділів ССО ЗСУ назви "Героїв УПА", але й Польщі ставитися до цього варто інакше.

"Але він підписав [указ]. Реакція на цей підпис була такою, ніби він назвав цим ім'ям всю українську армію і відвів її зі східних ліній фронту і направив на Волинь… Якщо хтось забув, це підрозділи, які не парадують на парадах, а воюють і гинуть вже п'ятий рік на фронтах справжньої війни", — пише авторка.

Для довідки: Волинська трагедія (у польській історіографії — Волинська різанина) — одна з найважчих і найскладніших сторінок у спільній історії двох народів, яка мала місце в роки Другої світової війни.

У протистояння були втягнуті Українська повстанська армія, яка прагнула побудови власної незалежної держави, та польська Армія Крайова, що намагалася зберегти західноукраїнські землі у складі повоєнної Польщі.

Антипольські акції українців 1943–1945 років дійсно супроводжувалися масовими вбивствами цивільних поляків, які були етнічною меншиною на Волині. До озброєних націоналістів приєднувалося місцеве українське населення, яке довгий час відчувало утиски з боку польської влади. Натомість підрозділи Армії Крайової та селянські батальйони теж вдавалися до масових убивств українського населення. Встановлено імена близько 30 тисяч польських жертв та близько 10 тисяч українських жертв. Позиція України — всі жертви цих злочинів повинні бути належно пошановані.

Інший матеріал на сайті польської газети намагається пояснити, як російське вторгнення змінило серед українців сприйняття Організації українських націоналістів, Української повстанської армії та її діячів. Одна зі спікерок стверджує, що пересічний українець асоціює УПА не з Волинською трагедією, а з боротьбою з Радянським союзом. Себто поляки та українці "протягом десятиліть вивчали зовсім інші фрагменти однієї і тієї ж історії".

"В українських містах чимало вулиць Романа Шухевича, Степана Бандери або Героїв УПА, і вони з'являлися на карті країни задовго до того, як президентом став Володимир Зеленський", — йдеться у статті.

Конференція примирення?

Таймінг цієї кризи навряд чи міг бути гіршим. Адже Польща у ці дні приймала масштабну Конференцію з відновлення України (URC), приготування до якої тривали весь рік. Ба більше, подія відбувалася у Гданську — рідному місті президента Кароля Навроцького та прем’єр-міністра Дональда Туска.

Враховуючи градус політичної напруги та можливість провокаційних акцій протесту, у Володимира Зеленського ухвалили рішення не їхати на URC. Видається, що це був правильний вибір.

Українську делегацію очолила премʼєр-міністерка Юлія Свириденко, яка зі сцени Конференції подякувала польському народу за підтримку у найважчі часи та за прагнення створити спільне майбутнє в Європейському Союзі — зала вибухнула оплесками.

Польща дзеркально була представлена на рівні прем’єра Туска, тому рівень делегацій залишився максимально високим, попри відсутність глав держав.

"Переконані, що цьогорічна Конференція принесе суттєві конкретні результати для наших людей та, попри все, стане історією успіху для України, Польщі та десятків міжнародних партнерів з урядового та неурядового секторів, які беруть в ній участь", — пояснював журналістам речник українського Міністерства закордонних справ Георгій Тихий.

Головною метою Києва було зміщення фокусу з історичного конфлікту в бік практичних результатів — й принаймні публічно це сталося.

"Ця конференція стала ще одним кроком у підтримці Європейським Союзом та його державами-членами відновлення, оборони та відбудови України", — стверджує європейський дипломат у розмові з "Телеграфом".

Зокрема, президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн оголосила про виділення першого траншу в розмірі 3,2 млрд євро в межах масштабного кредитного пакета для Києва, загальний обсяг якого становить 90 млрд євро. Крім того, вже найближчими днями очікується перерахування ще 6 млрд євро з оборонного пакета позики — ці кошти будуть спрямовані на закупівлю безпілотників.

Було започатковано Європейський флагманський фонд реконструкції України — найбільший майданчик прямих інвестицій, спеціально створений для фінансування відбудови української держави.

Прем’єр Юлія Свириденко відзвітувала про 160 підписаних цього року угод — їхня вартість сягає понад 10 млрд євро. Мова і про житлові програми, і про інфраструктурні проєкти — зокрема, захист доріг прифронтових регіонів — і про домовленості в оборонному секторі, який цьогоріч став одним з фокусів Конференції.

"Я кажу від щирого серця — я не читаю з аркуша, як ви бачите, — давайте пам’ятати, що мої співвітчизники в Польщі та ваші співвітчизники в Україні — друзі в Європі. Ми можемо побудувати майбутнє на основі правди, взаємоповаги та розуміння історії", — наголосив очільник польського уряду Туск.

Утім конструктив у Гданську, на жаль, не гарантує довгострокової стабілізації відносин з сусідами, адже Київ уже втягнуто у внутрішні політичні розбірки.

"Українська карта" у виборах

Восени 2027 року у Польщі пройдуть парламентські вибори. Конференція з відбудови України у ЗМІ поставала ключовим дипломатичним проєктом Дональда Туска.

Успішне залучення мільярдних інвестицій та приїзд світових лідерів автоматично означали електоральний підйом для чинного прем'єра. У Канцелярії прем'єра прямо вказують, що президент Навроцький нібито прагнув за будь-яку ціну нівелювати цей успіх. Звідси — й рішення щодо Ордену Білого Орла.

"Навроцький очевидно хотів довести до максимальної напруги у відносин з українцями і домогтися скасування приїзду Зеленського на конференцію до Гданська. Тому й оголосив про позбавлення ордена за тиждень до неї", — цитує видання Onet високопосадовця з Канцелярії прем'єра.

Політичне протистояння в Польщі сьогодні визначається глибоким розколом влади між урядом і президентом. Після того як президентське крісло за підтримки правої партії "Право і справедливість" (PiS) посів консерватор Навроцький, країна увійшла в режим двовладдя.

Уряд Дональда Туска, який представляє ліберальну "Громадянську коаліцію" (КО), контролює виконавчу владу, проте президент має інструменти, які дозволяють блокувати урядові ініціативи. Наприклад, він заветував закон, який мав дозволити Польщі участь у європейській оборонній програмі SAFE.

Для Туска вибори стануть шансом отримати мандат на продовження чинного курсу урядової коаліції. Водночас консервативний табір PiS розглядає ці перегони як свій головний реванш. Спираючись на авторитет і медійний ресурс президента Навроцького, вони прагнутимуть повернути контроль над урядом і відновити свій колишній вплив — у минулому партія вісім років перебувала при владі.

Окремою інтригою залишається зростання популярності лідера ультраправої "Конфедерації" Славоміра Менцена. Його партія дедалі частіше розглядається як потенційний гравець у розподілі влади після виборів. Звісно, Менцен, який послідовно дотримується скептичних щодо України позицій, не залишився осторонь останніх подій.

"Добре, що українці повертають наші ордени. Шкода лише, що раніше ми роздавали їх їм як цукерки. Коли вже вони повернуть усі ордени, можуть також повернути гроші, зброю, боєприпаси і все, що ми їм раніше дали.

Пора нарешті почати вести нормальну, транзакційну політику. Якщо ви щось від нас хочете, то повинні дати нам щось натомість. Досить бути "лоханами"! Досить допомагати задарма та розраховувати на вдячність! Насамперед — польські інтереси!" — написав він в соцмережі Х.

Зрештою, для України це далеко не перший досвід дипломатичного маневрування в умовах внутрішніх криз країн-партнерів, де українська тематика перетворюється на інструмент електоральної боротьби.

Історія стане на заваді європейської мрії України?

Головна небезпека — вплив польських виборів на переговори про вступ України до ЄС. В умовах запеклої міжпартійної боротьби у Варшаві будь-яке складне питання двосторонніх відносин, будь то історична пам’ять чи то аграрний сектор, ризикує перетворитися на політичний таран. Врешті показовими є настрої польського суспільства: майже 60% поляків виступають проти членства Києва в Євросоюзі, тоді як за його вступ висловлюються лише 35%.

Водночас Кароль Навроцький, як колишній голова Інституту національної пам’яті, має глибоко вкорінений погляд на складні сторінки спільного минулого. Свого часу він навіть особисто дарував Володимиру Зеленському книгу на тему Волинської трагедії. Для Навроцького та його консервативного електорату відстоювання польського погляду на історичну справедливість залишається ключовим у відносинах з українцями.

Історичні суперечки між державами-кандидатами та членами ЄС не є унікальними — вони виникали неодноразово. Утім, такі конфлікти рідко блокують вступ напряму.

Наприклад, перед вступом Словенії існували суперечки щодо майна італійців, які залишили територію країни після Другої світової війни, а також морського кордону в Адріатиці. Пізніше питання кордону вирішували через міжнародний арбітраж.

Під час переговорів про вступ Хорватії вже Словенія тимчасово блокувала відкриття окремих переговорних глав через прикордонний спір у Піранській затоці. Коріння конфлікту — у подіях після розпаду Югославії. Зрештою сторони погодилися передати питання до арбітражу, після чого переговори продовжилися.

У Європейській комісії кажуть, що нинішня суперечка між Польщею та Україною грає на руку лише Росії.

"Якщо ми чогось навчилися за п’ять років цієї неспровокованої війни в Україні, так це того, що єдність – наш найсильніший інструмент", – заявила головна речниця Комісії Паула Піньо на одному з брифінгів.

11 липня — річниця Волинської трагедії, і цього дня в Польщі традиційно відбуваються акції пам’яті. Саме час звернути увагу на важливість збереження історичної пам’яті через призму взаємоповаги та конструктивного діалогу. Бо лише через таку — складну, іноді незручну, але послідовну — розмову можна сформувати основу для того, щоб історичні питання не роз’єднували суспільства, а співіснували з актуальними викликами спільного європейського майбутнього.