Українці можуть втратити захист у Європі менше, ніж за два роки: заступниця міністра пояснила, що далі

Влада вірить у повернення громадян до України.

Мільйони українців за кордоном занепокоєні питанням: що буде після березня 2027 року, коли, ймовірно, завершиться дія Директиви ЄС про тимчасовий захист? Європа вже готується до поступового згортання механізму, а нашим громадянам потрібно зробити вибір — залишатися за кордоном чи повертатися додому.

Про ознайомчі поїздки до України, створення Мережі єдності, а також підтримку громад, що прийматимуть людей — читайте далі в інтервʼю "Телеграфу" з Ілоною Гавронською, заступницею міністра соціальної політики, сім’ї та єдності України з питань європейської інтеграції.

Як допоможуть Центри єдності

— Пані Ілоно, офіційно тимчасовий захист українців за кордоном закінчується в березні 2027 року. Як наразі Україна взаємодіє з партнерами стосовно того, що робити після цього періоду?

— Варто зазначити, що тимчасовий захист дійсно може закінчитися в березні 2027 року, тому що саме до цього терміну відбулося чергове продовження Директиви. Хоча в минулому ми вже були свідками того, як її дія неодноразово продовжувалася, зараз Європейський Союз готується до поступового виходу з механізму тимчасового захисту.

Не можу оминути той факт, що початок дії Директиви про тимчасовий захист — це безпрецедентний прояв солідарності до українців, які через повномасштабне вторгнення Російської Федерації були вимушені покинути свої домівки. Передусім це жінки та діти.

За останніми даними Євростату, приблизно 4,3 мільйона українців користуються тимчасовим захистом. Найбільше наших громадян прийняли Німеччина, Польща та Чехія.

Наразі ми знаходимося в постійній комунікації з Європейською Комісією, спеціальною представницею ЄС з питань українців за кордоном Ільвою Йоханссон, а також — окремими урядами.

Після завершення дії Директиви українці матимуть різні варіанти переходу на національні механізми захисту — наприклад, на підставі працевлаштування або сімейних обставин, якщо хтось поєднав свою долю з людиною, яка має легальний статус перебування в країні ЄС.

Або ж наші громадяни можуть отримати підтримку та належний супровід для добровільного повернення до України. Для цього Міністерство соціальної політики, сім'ї та єдності розгортає Мережу єдності. До неї мають увійти Центри єдності, які українській уряд відкриває спільно з урядами приймаючих країн, а також громадські ініціативи, які вже існують. Наприклад, культурні або ті, що стосуються консультування.

Якщо раніше українці здебільшого запитували про адаптацію в країні перебування, то нині зростає запит на інформацію про те, як діяти після припинення тимчасового захисту. Саме тому Мережа єдності має забезпечити людей достовірними джерелами інформації та підтримати збереження зв’язку з Україною.

Тож триває покрокова діяльність. По-перше, тісна комунікація з Європейською комісією та державами-членами ЄС. По-друге, розгортання мережі, яка дозволить нам підтримувати контакт з українцями, а українцям — з державою: дізнаватися про поточну ситуацію в Україні, про доступні громади та можливості після повернення.

— Скільки Центрів єдності планується розгорнути, і які пріоритетні країни? Ті, де знаходиться найбільше наших людей?

— Так, ми орієнтуємося на країни, де проживає найбільше українців. Але важливим є й те, які уряди готові йти нам назустріч.

Наразі ми говоримо про Іспанію, Німеччину та Чехію. Це — Торрев’єха, Берлін і Прага. Паралельно тривають переговори з іншими державами щодо відкриття Центрів єдності у форматі співпраці між урядами.

Також для нас важливо підсвічувати інформацію про ті громадські ініціативи, які вже існують. Якщо вони пройдуть верифікацію, то стануть частиною Мережі єдності — відповідно, до них можна буде звернутися за консультацією.

Побачити життя в Україні на власні очі

— У нещодавніх рекомендаціях Ради ЄС йдеться про термін "ознайомчі візити додому" для українців. Наскільки це реалістично? І хто фінансово це покриватиме?

— Така пропозиція дійсно звучить в рекомендаціях ЄС. Адже важливо, щоб люди подивилися, що з їхньою власністю, якщо є така можливість в громаді, в яку вони хочуть повернутися. Або ж могли познайомитися з новою громадою, яку потенційно обирають для себе.

Як ми для себе кажемо: побачити на власні очі реальне життя в Україні тут і сьогодні. Тому що є брак інформації, яка досягає українців за кордоном. Такі візити дійсно були б гарною можливістю, проте їхній механізм ще опрацьовується.

Це точно сприятиме тому, щоб людина могла ухвалити свідоме поінформоване рішення. Сподіваємося, що знайдемо з партнерами спільне бачення щодо цього.

— Яку допомогу планується надавати людям, які повертаються до України? Яку підтримку отримають громади, які приймуть громадян?

— Український Уряд разом із Європейським Союзом та окремими державами-членами має спільну позицію, що важливо підтримувати саме ті громади, які стануть приймаючими в Україні. Йдеться про розвиток їхніх спроможностей у плані нових робочих місць або розвитку інфраструктури. Аби передусім громади могли ставати дієвими партнерами з повернення людей, які ухвалили для себе таке рішення.

Від такої підтримки виграють усі: і українці, які вже проживають у цих громадах, і ті, хто повертатиметься.

Варто зазначати, що є дуже багато інструментів підтримки в Україні, якими можуть скористатися громадяни. Інша справа, наскільки інформація про такі інструменти доступна для людей за кордоном.

Тому ми працюємо над створенням інструменту, аби кожна людина могла пройти опитування, залежно від того, які в неї життєві обставини, і отримати чек-лист з переліком доступних видів підтримки.

Окремо ми будемо охоплювати період, коли людина ще знаходиться за кордоном. Для того, щоб вибути з тієї чи іншої країни, треба зробити певні кроки, наприклад, закрити страховку чи договір оренди. Режим тимчасового захисту потребує певного документування факту, що ти з нього вибуваєш. Наша задача – дати такі чіткі кроки, що робити.

— У той же час ми розуміємо, що частина людей все одно залишиться за кордоном з певних причин. Як уряд планує взаємодіяти з ними, щоб вони не втратили зв'язок з батьківщиною і могли бути корисними?

— Рішення повернутися — це часто не швидке рішення.

І перший крок — це збереження зв'язку з Україною. Це те, що дозволить колись наблизити рішення про повернення. Саме тому ми працюємо над Мережею єдності. Наприклад, молодь – це зараз дуже велика та важлива аудиторія, як показала наша практика спілкування з партнерами за кордоном. Наприклад, в Чехії у молоді віком від 16 до 26 років високий запит на освітні програми та тренінги щодо того, як можна бути активним учасником відновлення України.

Згідно з даними одного з досліджень, чим вищий рівень залученості в громадську активність, тим більша готовність повернутися до України.

Якщо зайде бізнес — повернуться й люди

— Чи закликають міжнародні партнери українську владу розробляти більше програм для повернення громадян додому? Чи, навпаки, вони зацікавлені в тому, щоб українці залишалися й працювали в їхніх країнах?

— У спільній комунікації з ЄС ми насамперед говоримо про гідність наших людей і про партнерство. Кожна людина має свою волю — це цінність, притаманна нашому народові.

З мого особистого досвіду, у взаємодії з партнерами визнається гідність і цінність людини, яка самостійно ухвалює виважене рішення.

Водночас ми наголошуємо, що українці — це contributors, якщо скористатися англійською термінологією. Тобто ті, хто робить вагомий внесок в економіку країни перебування. Часто цей внесок є більшим, ніж та фінансова підтримка, яку отримують громадяни в межах тимчасового захисту. І це також відзначається нашими міжнародними партнерами.

Європейські партнери у своїх рекомендаціях наголошують, що важливо, аби економічно активне населення України могло долучитись до розвитку власної держави, зокрема — повертаючись додому.

Українці завжди прагнуть приносити користь і розуміти, який внесок вони можуть зробити у спільне благо. Це, певною мірою, наша національна риса. Справді важливо, що люди хочуть розуміти, як саме і в що саме вони вкладатимуться в плані розвитку громад та вцілому країни; яку роботу вони зможуть виконувати.

Наприклад, очікується, що європейські бізнеси, які заходитимуть в Україну та допомагатимуть у відновленні, будуть дуже зацікавлені мати у своїх командах українців, які знають місцевий контекст.

Відповідно, якщо заходить бізнес — то приїжджають і українці. Оскільки ми всі на одній сторінці щодо того, що потрібно вкладатися безпосередньо в українські громади, — то саме це і є підтримкою повернення. Відновлюючи громади, ми створюватиме умови, за яких повертатимуться й ті, хто братиме участь у цій відбудові.

Я розумію, що за кожним рішенням стоїть конкретна людина та її особистий вибір. Але тут є життя, і потрібно приїхати, побачити його власними очима.

— Так розумію, з європейськими компаніями також ведуться переговори, щоб вони починали бізнес в Україні та надавали робочі місця?

— Так. Це комунікація, яку ведуть іноземні уряди зі своїми представниками економічного сектору.

— Водночас, поки значна частина українців перебуває за кордоном, ми нерідко спостерігаємо прояви дискримінації щодо них — зокрема в Польщі. Як Україна вибудовує комунікацію з партнерами, щоб запобігати стигматизації та ксенофобії стосовно наших громадян?

— Варто зазначити, що прояви ксенофобії трапляються щодо різних міграційних груп. Ми розуміємо, що на побутовому рівні такі випадки можуть виникати доволі часто. Водночас на рівні міжурядової комунікації наш ключовий посил — єдність українців у всьому світі, їхня гідність, партнерство, а також те, що українці є contributors, тобто тими, хто робить внесок, а не лише отримує підтримку.

Цей підхід повністю підтримується нашими партнерами — вони визнають цінність українців. А ми знову і знову підкреслюємо в комунікації з ними, що саме на цьому базується наше спільне європейське майбутнє.