Зима буде надскладна, але Росію треба дотискати до одного моменту, - командир бригади "АХІЛЛЕС" про те, коли закінчиться війна

Нарощування ударів ЗСУ по російській території підштовхує тамтешні еліти до того, щоб покінчити з Володимиром Путіним і списати на нього всі біди. Однак в цій стратегії Україні ще й досі не вистачає вирішального аргументу – власної балістики. Про це в інтервʼю "Телеграфу" каже командир 429-ї окремої бригади безпілотних систем "АХІЛЛЕС" Юрій Федоренко.

Чи працює реформа армії, яку впроваджують в Міноборони? Що робити з дезертирами та чи настане момент, коли в ЗСУ просто не буде кого мобілізовувати? Відповіді на ці, та інші питання – далі в матеріалі.

Про реформу війська

– Пане Юрію, днями в Міноборони був представлений перший етап реформування сил оборони: нові контракти, підвищення грошового забезпечення. За моєю інформацією потім Михайло Федоров зустрічався з військовими, командирами підрозділів та обговорював ці нововведення. І деякі присутні казали мені, що ви критикували цю реформу. Це дійсно так? З чим незгодні?

– Я взагалі не критикував. І не тому, що я, як військовослужбовець є заангажованим. Просто ми рухаємося поетапно. Взагалі то реформа війська почалася не зараз. Перший етап був — перехід на корпусну систему.

– До речі, як себе показав цей етап?

– Це дуже важливий інструмент, тому що військове формування, яке воює в сталому позиційному районі (сталій смузі), починає організовувати логістичну інфраструктуру, єдине радіоелектронне поле. Підрозділи дуже добре починають розуміти противника, динаміку змін, гармати пристріляні, відбувається швидке реагування на зміну оперативної обстановки чи будь-які намагання противника покращити своє тактичне становище.

– Корпусній системі вже більше року. Відтак, можна казати, що корпуси стали максимально боєздатні?

– Та ні. Пішли стрімко вгору ті, хто базово мав сильні бригади: Третій армійський корпус, "Хартія", "Азов", деякі корпуси ДШВ. Але ми воюємо (в переважній більшості) мобілізованими. Тобто людьми, яких не навчали веденню бойових дій. Для організації будь-якого підприємства нам необхідно взяти фахово підготовлених спеціалістів. Тоді ми можемо збудувати нормальну структуру. А якщо ми не обираємо, а мусимо навчати мобілізаційний капітал, то це забирає час.

– Але все ж таки що скажете про той етап реформи, який запроваджений зараз?

– У нас дуже добре пропрацьований інструмент входу в війська: ти військовозобов'язаний, якщо не маєш бронювання, відстрочки, то маєш захищати українську державу в лавах ЗСУ. Це не право, а обов'язок.

Ми перейшли на рекрутингову систему. Чи відбулося це своєчасно? Ні. Це мало відбутися ще в 2023 році. Які можливості дає рекрутинг? Оцінити свої цивільні навички, вміння, знання, а далі обрати конкретну посаду в силах оборони.

– А потім тебе перекидають з бажаної обраної посади туди, куди ти зовсім не планував йти…

– Переведення може відбутися лише в двох випадках. Перший – якщо ви прийшли працювати трактористом, а потім вас захопила безпілотна складова. Відчули: "Хочу літати". Окей, ви маєте можливість на базі військової частини опанувати безпілотну професію. Це позитивний розвиток ситуації.

Негативний розвиток ситуації – ви приходите на службу і в якийсь момент починаєте думати: "О, нормально, служба добра, можна трохи і вживати [алкоголь]". Вам роблять зауваження спочатку, а ви не дослуховуєтесь. Вам пропонується реабілітація. У нас є в бригаді позитивні випадки проходження реабілітації. А якщо ж ви будете вживати і далі, то будете зміщені з посади і переміщені до тих підрозділів, які мають час, можливості і підготовлений особовий склад для того, щоб працювати зі "спеціальним контингентом". Бо в такий момент ви стаєте "спеціальним контингентом". Ось це два випадки, коли ви можете змінити посаду.

Крім того, зараз приймається рішення щодо належної відповідальності за дезертирство. Коли людина дезертирує з поля бою, то завдання, які мають виконувати умовно три військовослужбовці, падають на плечі двом іншим. І люди буквально горять на службі, тому що навантаження надвисоке. Свого часу не були прийняті зміни в законодавстві, які б дали можливість побороти дезертирство. Це має зробити Верховна Рада. Чи готова вона брати на себе таку відповідальність? Величезне питання. Але обов'язково потрібне посилення відповідальності за дезертирство.

З одного боку, ми критикуємо дії ТЦК і, я, напевно, належу до тієї категорії людей, які воліють, щоб у ТЦК не було роботи. Щоб система рекрутингу працювала так, щоб не доводилося займатися примусовою мобілізацією. Та доки ця система запрацює, примусова мобілізація — це є інструмент живучості українського народу, бо вона дає значний комплект військ.

Ми ж біжимо не спринт. Ми воюємо марафон. А якщо так, то тих людей, які воюють з початку повномасштабної війни чи навіть з часів ООС, треба відпустити полікувати зуби, побачити сім'ю. Їм треба перезарядити "батарейку". На море з'їздити! Заслужили! Мають право! А для цього треба, щоб хтось виконував завдання. Для цього потрібен мобілізаційний капітал.

– Коли мине два роки контрактів і військові почнуть користуватися правом відстрочки, чи не вбачаєте ви ризику, що потім вони просто не повернуться до армії, якщо війна триватиме?

– Через два роки ми будемо мати наступну ситуацію: військовослужбовець приїде додому, його зустрінуть як героя, а через тиждень дружина починає казати: "Ти молодець, виконав свій обов'язок перед державою, не повертайся туди більше. Ти чесний перед собою". І військовий буде чесний перед собою. Він два роки воював! Вони будуть виїздити за кордон. А за кордоном вже стоїть група наших любих друзів і партнерів, які охоче готові брати наших офіцерів, сержантів, солдатів з спеціалізованою підготовкою для посилення свого війська через приватні військові компанії. І там зовсім інша заробітна платня без ризику для життя. І отут є проблема.

Але я розумію, чому міністр підійшов з такого боку. Він дав вікно можливостей. Тепер хоч з'явився горизонт планування — два роки.

"Путін помре від ін'єкції"

– Ви самі кажете про марафон, який ми біжимо в цій війні. Але ж в будь-якому випадку у росіян більше мобілізаційного ресурсу, ніж у нас. Відтак, колись же настане той час, коли ми підійдемо до ресурсної межі людей. І що тоді? Чи на той час вже технології замінять людину на позиціях? Не певен.

– Війна — це ж про математику. Але математично противник повинен був завоювати всю територію України протягом тижня. А зараз вже 4,5 роки. Українці повстали і сказали: "Ні! Ми ламаємо правила". А 4,5 роки — це дуже великий термін. Більше того, ми забезпечуємо стабільність лінії бойового зіткнення і відбувається часткова деокупація певних територій, тобто покращення тактичного становища. І вже сьогодні роботизація поля бою замінює людей. До прикладу, раніше треба було їхати на пікапі, щоб провести евакуацію або доставити необхідні вантажі, а сьогодні ці завдання виконують НРК (наземні роботизовані комплекси, — ред.), важкі бомбери. Тому казати про те, що в моменті часу настане критична точка — не варто. Ми маємо запас міцності для ведення бойових дій. Плюс при надійному фінансуванні від наших партнерів ми можемо залучати тих, хто готовий воювати за Україну проти РФ за фінансову винагороду. І таких людей в світі вистачає. Переконаний, що Федоров знайде шлях, як залучити цих людей. Це лише питання часу.

Тому я вважаю, що при надійній організації роботи ми не дійдемо до тієї межі, коли немає ким і чим. А ось технологічний розвиток може нам дати можливість затиснути РФ так, що їм доведеться обирати: або вони закінчують війну, або продовжують її і зазнають фінансово-економічного фіаско. І це може призвести до розколу самої РФ на ті етнічні групи поневолених народів, які там живуть. Особливо зважаючи на те, яка кількість російської землі перебуває в довготривалій оренді Китаю. Вони дуже швидко заберуть своє. Земля, яка на 99 років в оренді, вважайте, що це вже не земля Росії.

– За великим рахунком, в Росії вже зараз не найкраще економічне становище завдяки нашим ударам по їхній території і окупованим регіонам. Це змушує їх замислюватись про припинення війни?

– Всередині Росії триває боротьба між двома кланами. Перший клан —військові. У них зараз зірковий час: нагороди, шана, фінансові потоки і все у них добре. До них дослуховується Путін, але вони йому постійно подають недостовірну інформацію. Він не володіє реальною інформацією про стан справ. А військові кажуть: "Треба продовжувати війну". Бо для них це годівниця в моменті часу.

Інший клан — спеціальні служби всередині РФ. Вони як ракова пухлина пронизали всю Росію, весь фінансово-економічний блок. Вони з нього живляться. Тому спецслужби дуже сильно дослуховуються до тієї інформації, яку надають економісти і фінансисти в Росії. Вони кажуть: "Баста! Навоювалися. Треба зупинитися, поки ще не пізно". Вони охоче готові прибрати Путіна, списати на нього все горе, яке відбулося і всунути в корито свою морду для того, щоб пити фінансово-економічні потоки.

Тому якщо ми продовжимо в тому ж дусі і будемо нарощувати спроможності по випалюванню Росії на оперативно-тактичному, оперативно-стратегічному рівні, ми можемо дійти до межі, коли диктатор Путін помре від ін'єкції, яка викличе інфаркт або інсульт. Це спишуть на вік, а потім спишуть на Путіна все горе, яке було вчинено по відношенню до українського і російського народу, бо свій народ він теж катує і тримає в заручниках. Це і буде значна передумова до довготривалого завершення активної фази бойових дій.

А загалом горизонт планування українського народу має бути реалістичний. Якщо ми добре ознайомимося з історією української держави і зрозуміємо істинне обличчя Російської Федерації, то зрозуміємо, що війна буде тривати завжди, доки буде існувати РФ і Україна. Коли замовкнуть гармати, почнеться пасивна фаза війни. Це вплив на нас через дешеву сировину, енергоресурси, корупцію, афілійованих політиків. І ми маємо знайти в собі сміливість і хоробрість для того, щоб втриматись від тих спокус, які виникнуть. Виявити тих, хто готовий співпрацювати з Росією і заблокувати їх. І водночас переходити до підготовки українського війська за ізраїльським сценарієм. Тобто ми мусимо підготувати весь український народ. І противник, оцінюючи і розуміючи, що від старого до малого кожен вміє воювати, як це відбувається в Ізраїлі, тисячу разів подумає, чи треба нападати прямою війною.

– Але чи коректно тут порівнювати? От ми зараз спілкуємось про обов'язок, честь, що треба дати відпочити військовим. Але ж багатьом людям в тилу просто начхати на все це. Як ми побудуємо систему оборони за ізраїльським сценарієм в такому випадку?

– Підготовка країни в військовому плані це ж не лише про те, як ми готуємо людей до ведення бойових дій. Це система освіти, практика національної ідентичності, коли кожен розуміє свою історію, основні загрози. Це виховання нації за єдиним стандартом, прагнучи до єдиної національної ідеї. Моє покоління і ті люди, що старші, нас змінити дуже складно. З нас кожен зробив вже свій вибір. Але ж ми говоримо про сторічне, тисячолітнє існування української держави. Якщо ці основи закладати зараз, з гордістю за національну ідентичність, то повірте мені, питання того, що більшості байдуже, вирішиться саме собою.

Вчителі, які мене навчали в школі, потім у виші, заклали дуже просту ідею: подивися, що з нами робила Росія протягом всього часу історії. Постався з розумінням до тих світлин з часів Голодомору, і зрозумій, що це не дикість того сторіччя — це норма для Росії. І вони зроблять це ще раз, як тільки отримають таку можливість. Якщо ми їх не примусимо відповзти зараз, вони будуть робити з українським народом те, що робили в попередні періоди часу. А я цього дозволити не можу. І нехай я згину на цьому шляху, але я своєю працею і наполегливістю дам бодай шанс здобути бажаний результат українській державі.

Чи є перелом у війні

– Чи саме зараз такий шанс? Українська і західна преса, аналітики коли дивляться на те, що відбувається зараз в Криму, плюс удари вглиб Росії, випалення НПЗ, кажуть про переломний момент. Мовляв, він саме зараз, влітку, і це великий шанс для України. З військової точки зору як ви оцінюєте? Це дійсно переломний момент, щоб восени вийти на жорсткий тиск на Росію і примусити ворога хоча б до того, щоб він припинив вогонь?

– Наведу зрозумілу аналогію, бо ми хоч і маємо бути високотехнологічною країною, але аграрний сектор у нас ніхто не відбере. В ударах по Російській Федерації зараз все виглядає так, що ми посадили зерно, і з цього зерна зараз тільки проріс паросток і показався на поверхні ґрунту. Оце на такій стадії зараз інтенсивність нанесення ударів по території РФ і тимчасово окупованих територіях. Для того, щоб виросла стеблина, така як має бути — міцна, заколосилася і дозріла, треба час. Це час технологічного прогресу і масштабування вдалих рішень.

Додатково до наших ударних безпілотників, крилатих ракет має додатися балістика! Балістика — це контраргумент. Це інструмент військової не просто ідентичності — суб'єктності. Лише 16 країн в світі мають свою балістику. І от коли балістичні ракети почнуть працювати по території РФ, системно, з більшою кількістю безпілотників та крилатих ракет, тоді Росія буде вимушена — нікуди не дінеться — підписати мирний договір. І нас не влаштовує підписання договору лише про зупинення вогню. Бо місяць, два, три — ресурси поновлюються, люди навчаються, мобілізуються, озброєння виготовляється і потім все пішло по новій. Ні! Їх треба дотиснути до того, що вони кончать Путіна. Спишуть на нього всі борги. Їм треба дати цей вихід, щоб вони списали на нього все, що відбулося. От до цього моменту треба дотискати.

– Це може відбутися вже цієї осені?

– Дивіться, я волію того дуже сильно, щоб це вдалося зробити цієї осені. Але військовий досвід підказує мені про те, що ні — нам доведеться пережити дуже складну зиму. Дуже складну. Ця зима буде набагато складніша, ніж в минулому році. Тому треба дуже ретельно готуватися до цієї важкої зими. Але коли ми переживемо її, матимемо в достатній кількості необхідні ударні засоби, щоб винести фактично весь потенціал Російської Федерації (як енергетичний, так і військово-промисловий), тоді ми зможемо наблизитись до того самого рубіжу – підписання мирного договору. І я вважаю, що якщо співпадуть всі зірки, ми будемо тримати темп і нарощувати удари, це можливо лише в другій половині 2027 року. Тобто мова йде не про осінь 2026 року, а про осінь 2027 року.