Мобілізаційний резерв стає гірший. Молоді і сильні закінчуються, – інтерв'ю з військовим хірургом

Скасовувати бронювання для цивільних лікарів не завжди буває доцільно, хоча й на фронті дійсно бракує спеціалістів. Про це в інтерв'ю "Телеграфу" каже військовий хірург, командир 4 окремого медичного батальйону Третього армійського корпусу Іван "Турист".

Про важку роботу медиків на стабпунктах, поширені поранення під час війни дронів і роботу ВЛК – далі в матеріалі.

"Військова медицина така ж, як в крутих лікарнях"

– Іване, розкажіть читачам трохи про себе. Ви стали в стрій медичної роти 3 ОШБ в лютому 2025 року. А чим займалися до того? Були цивільним медиком?

– Я працював 6 років медбратом в лікарні Мечникова. Там же інтернатура, і початок вже хірургічної кар'єри. У мене були знайомі в Третій штурмовій. І як тільки я закінчив навчання (вже під кінець інтернатури), то зрозумів, що не хочу працювати в цивільній медицині, і шукав собі місце в війську.

– З цивільної лікарні ви потрапили одразу на фронтовий стабілізаційний пункт. Яке було перше враження від фронтової медицини?

– Я чітко усвідомлював, куди маю потрапити. У нас у нас була система ротації: були люди, які працювали тільки на медпункті і надавали допомогу амбулаторно. І була рота поділена умовно на кілька відділень. Я працював хірургом. Перший місяць вводний, на тебе дивляться, а потім ставлять хірургом на медпункт. Якщо ти зайшов в стрій, то не маючи всіх засобів індивідуального захисту, інструктажу по зв'язку, техніці безпеки, зброї, виїзду на полігон, тебе не відправлять на стабпункт. Ти повинен мати все це екіпірування і вміти ним користуватись. Людину, яка заходить з цивільного життя, ніхто не кине одразу кудись, без впевненості, що вона підготовлена.

– Наскільки розумію, стабпункт це важка робота? Яке навантаження на медиків?

– Зміна це 8 через 4. Тобто 8 діб ти працюєш, а 4 доби ротуєшся (або заступаєш на амбулаторію, або відпочиваєш, якщо зміна була дуже важка). Однак буває, що хтось захворів чи має поїхати у відрядження, тому ми працювали і по 12, і по 20 діб.

– А як взагалі виглядає фронтовий стабпункт? Це ж не цивільна лікарня. Які там умови?

– Навіть якщо це бліндаж, то це бліндаж на максималках. Там є система кондиціювання, осушувачі повітря, безперебійно працює кухня. Сказати, що там якісь умови, наближені до палеоліту – це не так. Навіть польова медицина зараз, яка знаходиться поблизу від лінії бойового зіткнення, досить сучасна і гарно обладнана. Якість обладнання, хірургічного, анестезіологічного інструментарію не сильно відрізняється від того, що є в крутих лікарнях і передових госпіталях.

"Більшість поранень відбувається під час ротацій"

– Зараз у нас здебільшого дронова війна. Зважаючи на це, який характер поранень у військових наймасовіший?

– Якщо брати статистику, то це поєднана травма, тобто ураження кількох частин тіла. Був етап між 2022 і 2023 роком, коли кожне третє поранення – це поранення нижче бронежилета. Це стегна, сідниці, пах. З дроновою війною ураження найрізноманітніші. Приїжджає людина, у якої майже немає ізольованої травми. Тільки лише рука, нога, голова – такого немає. А є поранення обличчя, спини, абдомінальні поранення (черевної порожнини, — ред.). В той же час турнікет на кінцівці, часткова ампутація стопи чи кисті… Тобто досить серйозні комбіновані травми.

– Які операційні втручання на стабпункті хірурги проводять найчастіше, щоб врятувати життя військових? Це виймання уламків?

– Не зовсім. Якщо уламок не критичний, не пошкодив судини, не йде масивна кровотеча, його не чіпають, а лікують консервативно. Є дуже багато людей з великою кількістю уламків в тілі: дрібних, десь в критичних зонах. І вони з ними просто живуть. Якщо уламок ти можеш дістати мануально, то ти його дістаєш. Якщо це потребує якогось тривалого втручання, це не варто робити, особливо на етапах стабпункту. Ти ж ніколи не знаєш, що буде через хвилину. Зараз у тебе на весь стабпункт один поранений і можна бути з ним скільки завгодно. А через хвилину тобі передають, що зараз у вас буде 15 поранених. А ти вже почав працювати і не можеш просто зупинитись. І хто буде надавати допомогу тим, хто приїде зараз? Тому все робиться в максимально стислі терміни.

Якщо ж казати конкретно про операції, то основна – фасціотомія (під час якої розсікають фасцію, щільну оболонку, що покриває м'язи, нерви та судини, — ред.) Також дуже багато турнікетних ампутацій.

– Чому?

– Чому одразу вчать військового? Його вчать MARCH (алгоритм MARCH – це абревіатура для позначення послідовності дій при наданні допомоги в екстремальних ситуаціях, — ред.) Чи рятує життя цей підхід? Рятує. Та інколи військовий, який накладає турнікет, коли втрачає кінцівку, не мав би її втратити? Так. Не так давно був випадок: відірвано два пальці на кисті. Шваркнуло кров'ю і заляпало штани. Вони були добряче просякнуті кров'ю і молодий хлопець накладає собі два турнікети на ноги. Поки його евакуюють, минає 8 годин. І крім того, що він залишився без двох пальців, він залишається без двох ніг на такому рівні, на якому протезування буде дуже складним.

– А якщо військовий екіпірований строго у відповідності до статуту, весь в броні, де тільки можливо, важких поранень в сучасній війні можливо уникнути?

– Чим більше на тобі всього, тим менше ти мобільний. Навіть якщо воно все суперсучасне, суперлегке, дороговартісне, все одно це 20 кілограмів ваги. Інша справа, що більшість поранень відбувається саме під час ротації. Наприклад, міняють бійців на позиціях і в цей час прилітає в машину. А людина відсиділа на позиціях в бронежилеті, касці місяць, два, три, півроку…

– Були випадки, пацієнти, які особливо запам'яталися?

– Ми працювали на Донецькому напрямку. Був легкий поранений, який зайшов своїми ногами. При огляді у нього в середній третині плеча було поранення – лише 2 міліметри. Просто цяточка, яку ледь помітно. Але при перев'язці ми помітили, що кінцівка холодна і бліда, відсутня пульсація. Виявився повний розрив плечової артерії і вени. Але від поранення пройшло 55 хвилин, тому вдвох з хірургом ми провели шунтування і цю руку вдалося врятувати. Він виписався і з кінцівкою у нього все добре. А якби поранених одночасно приїхало 30 людей, то на цю цяточку ніхто б і не звернув уваги і людина втратила б кінцівку.

– Коли йдуть активні бойові дії, скільки поранених може бути за добу на одному стабпункті?

– Десятки, сотня і ще більше. По-різному на різних напрямках.

– За час повномасштабної війни я зробив безліч інтерв'ю з бійцями, які втратили кінцівки. Багато хто з них розповідав, що на стабпункті робили все можливе, щоб врятувати їм кінцівки, а потім медики в госпіталях все одно приймали рішення про ампутацію. Чому так відбувається?

– Приїжджає людина з турнікетом, умовно, поранення нижньої кінцівки. Якщо турнікет не більше двох годин – безпечно знімати. Все, що більше двох годин, спочатку фасціотомія, а потім приймаємо рішення – знімати чи не знімати.

Якщо накласти турнікет літній людині, у якої атеросклероз і тканини адаптовані до постійної нестачі кисню, є ішемічна хвороба нижніх кінцівок, то турнікетний синдром розвивається повільніше. Метаболізм і так відсутній. А от у молодих хлопців дуже швидко розвиваються незворотні зміни. І треба зробити повну фасціотомію і перевірити: якщо м'яз скорочується – він живий. Але ж треба перевірити всі пучки м'язів. Поверхнево м'язи скорочуються, а ті м'язи, які знаходяться глибше, біля самої кістки, помирають найпершими, адже турнікет притискає все, що є, до кісток.

Тому іноді компартменти розкриваються поверхнево, мʼязи визначаються життєздатними, це фіксується документально і знімається турнікет. А насправді в масиві глибоких тканин вже є незворотні зміні. Далі людина прямує на новий етап евакуації і їй кажуть: "Все у тебе добре, все врятовано". Та з часом стан починає погіршуватись, людина потрапляє на діаліз. Тобто, врятувати можна будь-що, питання в функціональності. І рятуючи кінцівку, ми втратимо життя. Тому за життєвими показниками консиліумом приймається рішення ампутувати кінцівку, щоб зберегти загальну функцію життя організму.

"Серед мобілізованих більше літніх"

– Ви працювали в корпусній системі ВЛК. Яка ситуація зі здоров'ям мобілізованих?

– Мобілізаційний резерв за п'ятий рік повномасштабної війни стає гірший. Молоді і сильні потроху закінчуються. Більше літніх людей з соматичними хворобами. Якщо взяти норму показників загального аналізу крові, наприклад, станом на 1980-й рік минулого століття і зараз, то є різниця. Як збільшити здоров'я населення? Знизити норму.

– А чи були випадки на ВЛК, коли людина дійсно вже не тягне, хоче звільнитися, але по факту придатна за всіма протоколами?

– Люди, які п'ятий рік на війні… Мало хто не хоче звільнитися. Питання, наскільки далеко ти готовий зайти заради цього. Є різні варіанти звільнитися і ВЛК – це не найпростіший варіант. Дружина, троє дітей і все.

Та в нашому корпусі, підрозділі люди всі вмотивовані, і жорстких випадків, мовляв, "зробіть що-небудь, щоб я списався", такого на моїй практиці не було.

Про бронювання і вигорання

– Як відчувається дефіцит медичних кадрів у війську? Днями очільник МОЗ казав, що буде відбуватися розбронювання цивільних лікарів для фронту. Це дійсно давно було треба зробити? Яких медичних спеціалістів не вистачає?

– Наприклад, нейрохірургів, судинних хірургів дуже великий брак у війську. Але це в принципі так по країні. Нейрохірургів близько 600 на всю Україну. А у війську з них близько 50. Але знову ж таки, на етапі стабпункту нейрохірург не потрібен. Це неправильно з точки зору раціонального використання ресурсів.

Насправді на кожному етапі хтось має виконувати свою роботу. Взяти крутого спеціаліста кардіохірурга, мобілізувати в військо – для чого? А хто зможе замінити його там, де він є зараз? Є супервузькі спеціалісти, і я вважаю, що їм недоцільно скасовувати бронювання.

– Проблема вигорання медиків у війську наскільки серйозна?

– Тут багатофакторна проблема. Люди відірвані від своїх сімей, від нормального ритму життя. Вночі ти працюєш, вдень ти або працюєш, або намагаєшся робити вигляд, що відпочиваєш. Це повна зміна біоритму. Родині не можеш приділити увагу, у когось літні батьки, які потребують догляду. Люди за все це переймаються, але прив'язані до конкретного місця і не можуть нічого з цим зробити. І тому люди вигорають.