Бій, що вирішив долю Києва. В "Трійці" розповіли про битву за Мощун, головний урок та добровольців

Оборона села стала не просто бойовим хрещенням, а жорстким нагадуванням про ціну професіоналізму

2 квітня вважається річницею звільнення Київської області від росіян. Чотири роки потому деталі битви за Київщину обростають не лише спогадами, а й усвідомленням того, що у маленькому селі на березі Ірпеня вирішувалася доля столиці та країни.

Деталі тієї операції "Телеграфу" розповів заступник командира Третього армійського корпусу Максим Жорін. За його словами, перші дні боїв стали шоком навіть для тих, хто вже мав досвід в АТО.

Якою була битва за Мощун

Максим Жорін пригадує: його побратими були вмотивованими людьми, "зарядженими", готовими ризикувати та жертвувати. Проте, не обійшлося й без проблем.

"На жаль, більшість добровольців до цього або мало готувалась, або взагалі відношення до військової справи не мала. Хтось встиг тиждень пройти підготовку, хтось два тижні. Морально вони були готові, фізично — теж, але професійно, м'яко кажучи, слабо", — зізнається він.

Підрозділ, який згодом став Третьою штурмовою бригадою, а потім — Третім армійським корпусом, перекинули в район Мощуна на прохання старшого керівництва. Ситуація там була критичною: ворог намагався прорватися безпосередньо до лінії міської забудови Києва.

Перші дні боїв стали шоком навіть для тих, хто мав за плечима роки АТО.

"Росіянам вдалось перейти річку, перекинути частину сил у населений пункт. Це супроводжувалось надзвичайно щільним артилерійським вогнем. Навіть хлопці, які пройшли кілька років АТО, ніхто з нас такого вогню насправді до цього не бачив і не пам'ятає. Була зосереджена велика кількість артилерії з боку противника, постійно працюючі вертольоти з НУРСами", — розповідає він.

Ворогу вдалося переправити через річку частину живої сили, але її знищили в перші ж дні. Далі почалася ще більш складна історія: щоденні спроби нових перекидань, будівництво понтонних переправ для техніки.

"Ми все це намагались знищувати ще на тому березі. І більше великих вдалих спроб перекинути сили у них вже не було. Пізніше розвелась річка — деяка їхня техніка потонула під час спроб переправ, дещо ми підбили. Але це було щодня, інколи по декілька спроб за день", — додає Жорін.

21 березня про повне зачищення села повідомили офіційно, проте жива сила противника на правому березі була знищена значно раніше. Дата стала швидше точкою відліку повного контролю над населеним пунктом.

Головний урок, який запам’ятали назавжди

Для Третього армійського корпусу битва за Мощун стала не просто бойовим хрещенням, а жорстким нагадуванням про ціну професіоналізму.

"Це був наш черговий життєвий військовий досвід і урок, який знову ж таки говорив про те, що бойова підготовка є надзвичайно важливою складовою для будь-якого підрозділу. Саме від неї в першу чергу залежить життя, здоров’я твоїх людей і ефективність виконання бойових завдань", — наголошує Жорін.

Зараз в Третьому армійському корпусі підготовка особового складу є одним з пріоритетних напрямів роботи, та на той момент добровольці, які доєднались до підрозділу, не мали такої можливості. Але значення тієї битви виходить далеко за межі одного підрозділу.

"Цей бій більше був визначним не стільки для Третьої штурмової, скільки для столиці і для країни в цілому. До перших спальних районів міста й окружної дороги було зовсім трохи. Якби Мощун не вдалось втримати, ситуація могла б мати просто катастрофічні наслідки", — вважає військовий.

Тоді б мова йшла вже про бої безпосередньо в міській забудові Києва.

"Озираючись назад і маючи досвід міських боїв, є розуміння: такого міста, як ми бачимо сьогодні, ми б не побачили. Як мінімум – це була б зруйнована столиця, як максимум – були шанси взагалі її втратити", — зауважує він.

Добровольці тоді і тепер: що змінилося

Кістяк підрозділу, який воював у Мощуні, складали добровольці. І сьогодні, за словами Жоріна, Третій армійський корпус зберігає цю основу.

"У більшості своїй це люди, які воюють з 22-го, 23-го року, які піднялись як командири безпосередньо з поля бою. Основний акцент при наборі особового складу ми досі тримаємо на людях, які приймають це рішення добровільно. І такий потік людей у нас сьогодні є", — розповідає військовий.

Однак, визнає він, в більшості армії ситуація інша. Мотивація суттєво зменшилась. І на це є як об’єктивні, так і суб’єктивні причини.

"Час іде, і люди, які готові були прийняти це рішення вже або служать, або, на жаль, закінчуються. Молодь не так швидко росте, враховуючи всю динаміку і швидкість війни, яка є сьогодні", — зауважує він.

Але вагомішою складовою він називає роботу з мобілізаційним станом суспільства.

"Ця робота по великому рахунку провалена. Провалена історія з репутацією, авторитетом війська. З цим треба працювати, бо це впливає на стан людей, на їх бажання, на їх розуміння, на їх усвідомлення того, хто вони, де вони. І це робота непроста", — підсумовує Максим Жорін..

Чотири роки потому: що означає та перемога сьогодні

Для Максима Жоріна 21 березня – це не просто дата в календарі. Це нагадування про те, як одна невдача, завдана противнику, змінила хід усієї кампанії на Київщині.

"Поразка в Мощуні була однією з основних причин в подальшому взагалі втечі противника з усієї Київської області. Вони бачили міську забудову столиці, але при цьому були вимушені просто тікати аж до свого кордону", — пригадує військовий.

Він називає ті події вирішальними.

"Це була вирішальна битва і вирішальні події, які змогли зберегти столицю, змогли зберегти країну, управління країною. І далі дали змогу вже більш системно, більш планово проводити оборонні і контратакуючі дії по всій іншій країні", — говорить він.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про те, як Буча пережила терор Росії у 2022.