Путін готує велике переселення росіян на окуповані території: така методика була за Сталіна

Мета радянського диктатора була не тільки каральною, а й стратегічною

Росія має намір до 2045 року переселити на окуповані території України понад 100 тисяч своїх громадян. Глава РФ Володимир Путін наслідує політику депортації народів Йосипа Сталіна.

Як пише видання "Ведомости" з посиланням на документи, підготовлені Внєшекономбанком і Єдиним інститутом просторового планування РФ, йдеться про 15 генеральних планів і 10 програм розвитку.

Плани Росії про переселення на окупованих територіях

За задумом Кремля, протягом найближчих двох десятиліть у захоплених районах Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей можуть оселитися близько 114 тисяч росіян.

У межах цих проєктів окупаційна влада планує звести понад 13 млн кв. м житла, більш як 140 дитячих садків, десятки шкіл і приблизно 100 медичних установ. Також передбачено будівництво та відновлення понад 3270 км автошляхів, 430 км залізниць, 19 станцій і кількох аеродромів.

Окремо заявлено про розвиток "туризму" на захоплених територіях: до 2044 року Москва розраховує залучити туди до 9,4 млн відвідувачів. Серед пріоритетних напрямків називають Генічеськ, Приморське, Арабатську Стрілку та узбережжя Запорізької області.

Створення радянського народу через асиміляцію

Подібні практики зміни демографічного складу раніше застосовував СРСР за часів Сталіна, зокрема під час депортацій народів у 1940-х роках. Політика примусових переселень охопила мільйони людей і мала як каральний, так і стратегічний характер. Радянська влада виселяла цілі народи, звинувачуючи їх у "нелояльності", співпраці з ворогом або ж прагнучи змінити етнічний склад окремих регіонів.

Найвідомішим прикладом стала депортація кримських татар у 1944 році. Їх масово вивезли з Криму переважно до Узбекистану та інших регіонів Середньої Азії. Формальним приводом стали звинувачення у співпраці з нацистами під час Другої світової війни, хоча покарання застосували колективно до всього народу.

Того ж року радянська влада депортувала чеченців та інгушів із Північного Кавказу до Казахстану й Киргизстану. Операцію "Чечевица" провели під приводом боротьби з "бандитизмом" і нібито масовою зрадою, хоча історики наголошують на її репресивному характері та бажанні Кремля повністю контролювати стратегічний регіон.

У 1943–1944 роках примусові переселення торкнулися також карачаївців і балкарців, яких виселили до Середньої Азії. Їх, як і інші кавказькі народи, звинуватили у співпраці з німецькими військами.

Окремою кампанією стала депортація поволзьких німців у 1941 році після нападу нацистської Німеччини на СРСР. Їх переселили до Сибіру та Казахстану, побоюючись потенційної нелояльності через етнічне походження.

Також радянська влада масово виселяла поляків, українців, литовців, латишів і естонців із приєднаних територій Західної України, Білорусі та країн Балтії. Їх відправляли до Сибіру та віддалених районів СРСР як "неблагонадійний елемент" — зокрема це стосувалося інтелігенції, військових і заможних селян.

Ці депортації супроводжувалися значними людськими втратами через важкі умови транспортування, голод і хвороби. У більшості випадків людям забороняли повертатися на батьківщину протягом багатьох років, а їхні території заселяли іншими групами населення, змінюючи етнічну структуру регіонів.

Президент України Володимир Зеленський у липні 2025 року підписав закон про визнання депортованими українців, виселених з Польщі. У тексті закону йдеться, що Україна визнає депортації, як "незаконні та злочинні акти". Відповідні рішення про примусове переселення українців були ухвалені органами колишнього СРСР та Польської Народної Республіки.

Раніше ми розповідали, як територіальні поступки агресору призвели до остаточної втрати незалежності Чехословаччини в першій половині ХХ сторіччя.