Не лише "Хрещений батько". 3 найбільш нетипові ролі Роберта Дюваля

Актор увійшов в історію реплікою "Люблю запах напалму вранці"

Помер Роберт Дюваль, легендарний голлівудський актор, який знімався у фільмах Джорджа Лукаса, Френсіса Форда Копполи, Сема Пекінпи та інших не менш легендарних режисерів. Його репліка про "запах напалму вранці" з "Апокаліпсиса сьогодні" стала частиною сучасної культури. 95-річний Дюваль зіграв майже 150 ролей у кіно та на телебаченні й знімався до останнього.

"Телеграф" вирішив згадати найнезвичніші образи актора, який запам’ятався своїми стриманими й небагатослівними героями — як у "Хрещеному батьку", що зробив Дюваля знаменитим.

Грабіжник банків. "Команда" (1973)

У сімдесятих роках не бракувало кримінальних фільмів найвищого ґатунку, тому "Команда" Джона Флінна довго перебувала в тіні більш відомих стрічок. Але зараз сумнівів немає: це така ж класика жанру, як "Французький зв'язковий" Вільяма Фрідкіна або "Втеча" Сема Пекінпи.

Сюжет заснований на романі Річарда Старка і входить до знаменитого циклу про професійного грабіжника банків Паркера — щоправда, у фільмі ім’я героя змінено на Макліна (12 років тому образ Паркера в однойменному фільмі втілив на екрані Джейсон Стейтем). У "Команді" герой Дюваля кидає виклик мафії, щоб помститися за смерть брата.

Фільм зовсім не застарів, ба більше — зараз він виглядає навіть виграшніше за багато сучасних бойовиків. Сьогодні "Команда" сприймається як майстер-клас зі створення жорсткого чоловічого кіно. Стрічка не романтизує кримінальний бізнес, як фільми Ґая Річі, а показує його як важку, брудну роботу, яку слід виконати кваліфіковано і швидко.

Дюваль у цій ролі навіть виглядає як звичайний роботяга із заводу, що в поєднанні зі смертельною небезпекою, яка походить від Макліна, створює надзвичайно потужний ефект. Актор міг би стати зіркою бойовиків рівня Стіва Макквіна чи Чарльза Бронсона, якби захотів, але він обрав шлях характерного актора.

Зірка кантрі, що спилася. "Ніжне милосердя" (1983)

Єдиний "Оскар" цього видатного актора, у якого не було жодного професійного провалу — навіть якщо якість самих фільмів сильно поступалася роботі Дюваля. Тут він грає співака кантрі, що спився і намагається зібрати своє життя по шматочках у глухій провінції. Образ крихкої зломленої людини, яка шукає спокути, сильно контрастує зі звичними владними персонажами Дюваля.

Це не історія про тріумфальне повернення на сцену — як це часто буває в голлівудських фільмах, а драма про спробу героя скинути важкий тягар минулого і повернутися до нормального життя.

Цікаво, що цей сценарій пропонували багатьом акторам, але вони відмовилися, вважаючи його "надто нудним". Дюваль же побачив у ньому можливість показати життя таким, яким воно є, без прикрас. Щоб вжитися в роль, він кілька тижнів їздив Техасом, спілкуючись із місцевими жителями, переймаючи їхній акцент і ходу. Актор настільки розчинився в образі, що під час зйомок масовка часто сприймала його за місцевого різнороба. До речі, всі пісні у фільмі Дюваль також виконав сам.

Грішний проповідник. "Апостол" (1997)

Мабуть, найбільш особистий і вистражданий фільм Дюваля, до якого актор ішов півтора десятиліття: він сам написав сценарій і поставив "Апостола" за власні 5 мільйонів.

Це історія про падіння і спокуту, але розказана без звичного голлівудського моралізаторства. Головний герой — харизматичний проповідник-п’ятидесятник із Техасу. Він щиро вірить у Бога, але при цьому далекий від святості. Одного разу в нападі люті він убиває коханця дружини і змушений тікати. Герой Дюваля осідає в бідній афроамериканській громаді в глушині Луїзіани, де починає відновлювати стару церкву і проповідувати. Фільм ставить непросте питання: чи може людина, яка скоїла жорстокий злочин, щиро нести світло і добро іншим?

Роль Дюваля — це надпотужний енергетичний вибух: проповідуючи, він кричить, співає, танцює, метається по сцені. Ми звикли до стриманості актора, як у "Хрещеному батьку", але тут він постає фанатичним харизматиком. Недарма за цю роль Дюваль був номінований на "Оскар": це майстер-клас із перевтілення.

Цікаво, що багато сцен у церкві було знято з реальними парафіянами, а Дюваль не завчав текст, а імпровізував перед камерою свої проповіді, що створює ефект лякаючої достовірності.

Раніше "Телеграф" писав про фільм "Сутичка", якому виповнилося 30 років.