Співачка Міла Нітіч про смерть Скрябіна, виїзд Бебешка з України, стосунки з Кондратюком: "Хтось може зі мною не погодитися"

Артистка дала відверте інтервʼю "Телеграф"

Ви були учасницею "Караоке на Майдані" та "Шанс". Розкажіть, як ви потрапили до проєкту, яку пісню співали на Майдані?

Я взагалі з 13 років, відколи почався "Шанс", дуже мріяла потрапити на цей проєкт, прям горіла ним. Мені хотілося себе проявити. Було дуже багато різних артистів із мого рідного міста Смольницького, які ставали відомими, і мені також хотілося потрапити туди. Я про це мріяла до 17 років, і я вирішила, що вже коли мені стукнуло 17, що час. І насправді я потрапила завдяки людям, які просто пішли мені на зустріч, тому що тоді потрібно було поїхати до Києва, там заночувати, рано вранці вийти на Майдан, а гроші в капелюх. Були люди, які першими пішли мені на зустріч, допомогли, і тоді, скажімо так, проспонсорували цю поїздку. Домовленостей ніяких не було. Ми прийшли рано вранці, зайняли місце, і Ігор Кондратюк вибрав мене, в принципі, зі всього кола людей, які там були, однією з учасниць. Отак, власне, почалася моя кар'єра.

Потім я потрапила в "Шанс", і тоді, так як це був ювілейний проєкт, було дві команди. Тобто це був десятий "Шанс", вже закриття взагалі самого проєкту. Я потрапила в першу чергу в команду до Наталії Могилевської і Дмитра Клімашенка, хоча дуже хотіла до Бебешка і Кузьми. Бо я з 13 років точно так само мріяла, що Володимир Бебешко стане моїм продюсером. І коли я вперше потрапила, там правила були такі: якщо ти виграєш, тобто два учасника, дві команди, якщо ти виграєш в перший вечір, то ти автоматично переходиш в руки іншої команди. Моя задача була — перемогти. Я заспівала пісню Вітні Хʼюстон "I have nothing". Це сподобалося команді Володимира Бебешка і Кузьми. Вони поставили мені гарні оцінки і забрали мене до себе в команду.

А пісня, з якою я перемогла, це парадоксально, але це була не американська пісня, це була "Наче пташечка, перепілочка, ні-ні-ні, але ж я його любила". По-моєму, так вона називалась. Це була Тетяна Піскарьова. Я дуже добре пам'ятаю той момент. Я знала, що людям подобається, знала, чим їх можна завести. І, власне кажучи, я взяла саме цю пісню, і вона спрацювала.

Чи правда те, що за участь у "Караоке" потрібно було заплатити 1000 доларів?

Коли я брала участь, взагалі таких правил не було. Ніхто ні за що не платив. Я не заплатила ні копійки грошей. Звідки мені їх було взяти? Я взагалі дитина зі звичайної сім'ї. Це перше. Друге, що стосується "Караоке", яке нещодавно відбулося: оця історія про тисячу доларів, щоб нарешті всі заспокоїлися. Там були умови. Троє учасників законних, яких обирає ведучий, як це робив колись Ігор, вони обиралися на загальних правилах. Що стосувалося четвертого учасника, він мав бути Джокером. І саме Джокер мав можливість і право на аукціоні по-чесному перемогти і вибороти своє право на участь. Гроші, які платилися за те, щоб людина стала Джокером і яка вигравала на цьому аукціоні під час програми, вони йшли хлопцям титановим. Розумієте, от така схема була. Ніхто собі в карман ніякі гроші не клав.

Що ви думаєте про Кондратюка, як про людину і професіонала?

Ми з Ігорем Васильовичем знайомі з 2008 року, власне кажучи, з "Караоке на Майдані" і "Шансу". Скільки років я знаю цю людину, скільки років ми мали якісь справи, зустрічі, спілкування, для мене це людина з високим рівнем інтелекту. Так, Ігор Васильович — це інтелектуал з класним почуттям гумору, з непростим характером, але при цьому дуже щирий, відвертий, прямолінійний. Це не всім подобається, це ніколи нікого не буде влаштовувати, і при цьому всьому він дуже принциповий, що мені теж дуже подобається в людях, бо, як правило, що в нашому шоубізнесі, що в політиці, принциповість дуже важко десь знайти. Тому для мене це ознака характеру зі знаком плюс, а не мінус. І давайте будемо чесними, Ігор Контратюк створив два найуспішніші проекти на теренах українського телебачення, які проіснували найдовше зі всіх телепроектів, які ми з вами знаємо, і, чесно кажучи, телепроект "Шанс" взагалі унікальний за своїм складом в принципі…

Це перше і єдине талант-шоу на той момент в Україні, яке давало можливість молодим і невідомим артистам заявити про себе на всю країну і здобути вже якесь ім'я. Тобто людина не просто створила проект, вона відкривала цілі імена, вона створювала артистів. Яскравий тому приклад — я. До мене Ігор Васильович завжди ставився з толерантністю і теплом, в мене ніколи не було жодного конфлікту з ним, і тому в мене тільки найкраще враження про цю людину.

Я вважаю, що він дійсно професіонал дуже високого рівня, і нам не вистачало "Караоке на Майдані" останні шість років. Тому, власне кажучи, от така моя думка, хтось має іншу, хтось може зі мною не погодитися, в кожного є своя якась історія, але я говорю про людину, яку знаю, з якою неодноразово мала спілкування і справу, і для мене ця людина являється дуже цінною і класною, як мінімум для нашої країни — точно.

У шоу "Шанс" вашим наставником був Скрябін. Розкажіть, яким він тоді був у реальному житті.

В перший день в мене все ж таки наставником був Дмитро Клімашенко, бо я була в команді Козаностра, яку Андрій називав коза з носа, а другий день я уже була з Андрієм. Ми працювали, цілий день провели разом, і я чомусь до кінця життя запам'ятала цей день саме з ним, я ловила кожне його слово, він був дуже цікавий. Я пам'ятаю, що він тільки-тільки повернувся з Домінікани і якраз дуже щиро та відкрито ділився своїми враженнями, емоціями зі знімальною командою, зі мною.

Знаєте, ми ж його завжди всі знали як свого пацана, який для всіх, і от ніби такий образ в нього був. А я знала, що його багато моментів в житті поламали, він непростий шлях пройшов у 2004 році, коли його хейтила вся країна за те, що він брав участь в передвиборчій кампанії Януковича. Ця ситуація дуже сильно вплинула на нього. Він тоді, я знаю, дуже жорстко сказав раз і назавжди: "Ідіть нахр*н разом зі своєю політикою, я більше не хочу в тому всьому брати участь". І про це, до речі, не раз в житті згадував Володимир Бебешко, саме про цю ситуацію. При цьому всьому він був дуже щирий, непідкупний у своїх емоціях і в своїх поглядах. В принципі таким, яким ми його знали, і він був дуже допитливий, йому завжди було все цікаво.

Найбільше мене вразила історія, коли в другий день мого виступу саме в команді Хвилі Дніпра, уже з Андрієм і Бебешком, коли я виступила, я заспівала "Аll by myself" Селін Діон, я ніколи не забуду цей момент, він також закарбується в пам'яті до кінця моїх днів, коли закінчився виступ, і Андрій прийшов з мокрими очима до мене, обійняв, так стиснув, він же ж великий був дуже, і сказав: "Бл*, мала, ти з космосу". Кращого визнання на той момент я навіть не могла собі уявити, і для мене це було найцінніше за усі 17 років, які я прожила.

Де б я не співала, було завжди цінно, і я дуже любила людей і публіку і все, що я робила, але цей коментар — він був якийсь, знаєте, як откровення, от просто в такий момент сказане. Тому ця людина завжди буде займати особливе місце в моєму серці, бо він був одним з перших, хто дійсно дуже щиро відреагував. Потім вже у програмі я побачила, як він плакав, і він тоді зізнавався і на фіналі самого конкурсу, що він вперше за 40 років реально заплакав. Для мене це безцінно.

Чи спілкувалися ви після проекту?

Ми з Андрієм після "Шансу" бачилися кілька разів, декілька концертів разом відпрацювали. Він приїжджав до нас у Хмельницьку область, мене часто запрошували, ми працювали з ним і в Тернополі, і в Тернопільській області, і десь в Хмельницькому, і в Дунаївцях, і де тільки ми тоді не працювали, і це було дуже-дуже круто, тому що в нас був цей шанс ще побачитися і поспілкуватися. Вже коли я приїхала до Києва і почала свою кар'єру, ми бачилися кілька разів, ми з Володимиром Бебешком один раз приїжджали до Кузьми додому. Вони в своїх справах спілкувались, і оце єдине, що я пам'ятаю, але ми ніколи не були близькими друзями.

Ви були присутньою на його похороні? Можливо, ходите на цвинтар?

Так, звісно, я приїхала на похорони до Андрія. По-перше, я знаю, що я була однією з перших, кому подзвонили. Того дня, коли Андрій потрапив у аварію, Володимир Володимирович зателефонував мені, це було о 7:30 чи о 8:00, по-моєму, і я чомусь ніколи не забуду цей момент. Він сказав: "Міло, у нас трагедія". Я запитала, що сталося, а він каже: "Андрій загинув". Я спочатку подумала, що це якийсь дурний жарт, ну просто це якийсь ідіотизм для мене був на той момент, я в принципі думала, що може я ще не прокинулась, але, на жаль, це виявилося правдою. І звісно, коли були похорони, Володимир Бебешко забрав мене, ми поїхали до Львова, і там уже я попрощалась з Андрієм.

Рідні Скрябіна вважають, що аварія, в якій він загинув, була не випадковою. А ви?

Я не буду зараз створювати якісь конспірологічні теорії. Не важливо, що ти знаєш, важливо, що ти можеш довести. Чи була його смерть не випадковою, я не знаю. Ніхто цього не може знати. Не доведено до сьогоднішнього дня, що цю смерть спровокували спецслужби, що її продумали, прописали і так далі. Все що завгодно могло статися.

Але як воно було насправді, якщо воно було продумано кимось, то це будуть знати тільки ті, хто це здійснив і продумав. Можливо, так розпорядилися вищі сили, і в якийсь момент Андрій Кузьменко більше потрібен був десь там на небі, ніж тут, на цій грішній землі.

Можливо, просто прийшов час, як би це зараз боляче не звучало, тому що мені його дуже сильно не вистачає в цьому світі. І єдиний шлях з ним зв'язатися і досі відчувати його присутність — тільки через його пісні. Зокрема, моя улюблена пісня завжди була, є і буде – це "Спи собі сама".

Не знаю, чому саме ця пісня. Тому що я щиро вважаю, що після цієї пісні йому взагалі можна було вже нічого більше не робити. Цією піснею описано все наше людське буття, нашої душі і того, що кожен з нас переживає за все своє життя. От просто так, чувак взяв і в трьох хвилинах виклав всю суть речей нашого з вами життя.

Давайте повернемося до вашої музичної кар'єри. Відомо, що Володимир Бебешко став вашим продюсером після "Шансу". Як вам працювалось разом? Чому ви розірвали контракт?

Ну, по-перше, давайте вже нарешті визначимося. Я вже не один раз у інтерв'ю згадувала про те, що в мене не було контракту фізично підписаного з Володимиром Бебешком. По суті, в нас все трималось на доброму слові, але оскільки я дівчинка була дуже правильна і вихована, я довгий час не могла ці робочі стосунки розірвати, тому що не було прописаних чітких умов і так далі. А коли в тебе немає чітко чорним по білому щось прописано, це вже мене ця ситуація, звісно, навчила, то залишається дуже багато місця для маніпуляції людиною, для управління нею. Для викликання в неї, звичайно, відчуття провинної зобов'язаності. І насправді був якийсь момент, де Володимир Володимирович використовував ці інструменти. І я боялась, чесно кажучи, також сама піти у вільне плавання, бо на той момент я дуже до нього прикіпіла, як до наставника, як до близької людини, як до людини, яка багато для мене чого зробила, і хорошого в тому числі. Тому, напевне, розійшлися ми, тому що в нас почалися, перш за все, ідеологічні розбіжності. Почалися вони, на жаль, не на 10-му, а на 5-му ще році життя і нашої співпраці. І я тягнула ту лямку дуже довго, я вважаю.

Все сталося саме тоді, коли воно мало статися. І прийшов просто час. Ми пройшли цей шлях частково разом, частково вже кожен сам по собі, але в кінцевому результаті хтось мав відпустити ці, скажімо так, відносини і дати їм можливість завершитися. І видно, цим кимось мала стати саме я. Тому я прийняла рішення одноосібно розійтись. Коли рішення прийнято не за згодою сторін, а одноосібно, це завжди боляче. Більш болить одній зі сторін, ніж іншій. Тому що, коли люди приймають повноцінне рішення, зважене, зріле, одночасно розійтися і не морочити одне одному голову, розуміючи, що їхній тандем себе вичерпав, це набагато простіше. А коли хтось один хоче піти, а інший не хоче ще відпускати, не готовий з різних причин знову ж таки, то тоді виходить конфлікт. І цей конфлікт був неминучий.

І, на жаль, все сталося, як сталося. Можливо, на щастя. На сьогоднішній день я все одно за дуже багато чого вдячна Володимиру Бебешку.

До речі, останнім часом нічого не чути і не видно про Бебешка та Клімашенка. Чи спілкуєтеся ви з ними?

З Клімашенком я не спілкувалася з 2008 року, з моменту "Шансу". А з Бебешком ми не спілкувалися з 2021 року, але минулої осені я вітала його з днем народження і подякувала йому за все, що було. Якщо я не помиляюся, Володя живе в Польщі. Знаю, що три роки тому у нього був інсульт, але зараз йому ніби краще, він відновився.

Зараз у вас є продюсер?

Зараз я сама собі продюсер. І чесно скажу вам, що я зараз мало вірю у продюсерську історію. Сьогодні світ вже інакше працює. Ну, якщо говорити, звісно, про світовий рівень, про США, про лейбли і так далі, то там зовсім інакше ця схема і система працюють. І тому там продюсерська історія завжди буде актуальна, в них це працює на зовсім інакшому рівні.

В нашому шоу-бізнесі це не працює. В нашій країні це все дуже стихійно. І ти можеш роками бути незрозуміло де, а завдяки ТікТоку вискочить одна пісня, і ти стаєш суперзіркою. І це вже закономірність сьогодні скоріше, ніж випадковість.

Тому я зрозуміла, що я мушу навчитися продюсуванню сама. І так, я роблю помилки, і так, я не ідеальна. В мене не вийшло поки що зібрати повноцінну команду на постійній основі, яку б я хотіла. Але коли мені потрібно запустити чергову пісню, я збираю команду ситуативно.

Довгий час ви не випускали нових пісень, однак нещодавно переклали пісню "Каюсь". Як виникла ідея? Чи будуть ще якісь переклади?

Ідея насправді виникла дуже давно. Мене просили і мені пропонували ще кілька років тому, але я зреклася. Я дуже переживала, щоб вона не стала звучати кринжово українською мовою. Тоді мені здавалося, що іншою мовою вона більш органічно звучить. Але, як виявилося в результаті, коли складаються чудово обставини, коли з'являється класний, правильний автор, який настільки достовірно зміг її перекласти і передати її суть, що вона стала звучати українською набагато красивіше, я б сказала, навіть у рази, ніж звучала російською. І я дуже щаслива і дуже тішуся з того факту, що вона вийшла саме такою. Мені дуже сподобалося, коли люди писали, що то рідкісний випадок, коли тобі нічого не ріже слух, і таке враження, що вона з самого початку була так написана. Все-таки ця пісня була однією з найкультовіших у моїй кар'єрі, і тому я вирішила повторити цей успіх.

Поговорімо трохи про ваше особисте життя. Торік ви розірвали стосунки зі своїм нареченим. Ви вже пережили це? Чи спілкуєтеся зараз?

Так, розірвали. Я це пережила. Ні, ми зараз не спілкуємося. В нього нещодавно народилася донечка, я за нього дуже щиро радію. Розійшлися ми не ворогами, дуже цивілізовано. Я його дуже люблю і поважаю як людину. Він класний, насправді дуже щирий. Але є випадки, коли люди можуть бути класними друзями, близькими людьми, але їм не треба бути разом. Тому що вони просто не підходять одне одному. Я щиро вірю, що жити разом і будувати сім'ю мають ті люди, які одне одному підходять і в яких сходиться мислення, розуміння, цілі і так далі.

Ваше серце зараз зайняте?

Так, вперше в житті воно зайняте виключно мною. Це може прозвучати егоїстично, але зараз я вчуся любити сама себе і жити з собою в першу чергу. Я від цього отримую неабияке задоволення. Я хочу навчитися бути щасливою одна. І насправді мені це вдається. Коли прийде час і з'явиться потрібна людина у моєму житті, я буду це дуже цінувати. Але зараз мені хочеться побути самій.