"Я не працюю з тими, хто без позиції": відверте інтерв’ю Юліка про те, як його "кинули" зі збором коштів для ЗСУ, про Галкіна та весілля українців в Монако

Автор: Галина Струс
Дата публікації: 28 квітня, 13:33

Автор

Виконавець поділився неочікуваними фактами про себе

Відомий український виконавець і шоумен Юлік, який колись працював пліч-о-пліч зі співаком Михайлом Хомою у гурті "Дзідзьо", у відвертому інтерв’ю "Телеграфу" розповів про залаштунки благодійних турів у європейських містах, втому від війни та неочікувані розчарування в людях. Артист пояснив, чому для нього зараз свої принципи важливіші за вигоду та з ким з колег по цеху йому більше не по дорозі. Також музикант поділився особистим: від стосунків із Михайлом Хомою до виховання сина в умовах постійних роз’їздів.

— Привіт! Востаннє ми з тобою спілкувалися близько року тому. Дещо в твоєму житті змінилося, а дещо — залишилося. Ти досі активно збираєш кошти на армію та даєш багато концертів. Понад 300 за півтора року. Як зараз донатять та чи все гладко в організації?

— Якщо чесно, так — певна втома відчувається. І я це бачу не тільки серед європейців, але й серед самих українців, які давно живуть за кордоном. Це абсолютно природно. Війна триває вже не перший рік, і в кожної людини є своя межа емоційної витривалості. Але тут важливо інше: втома — це не байдужість.

Попри все, я бачу величезну кількість наших людей у Європі, які не зупинилися. Вони організовують події, збирають кошти, підтримують армію, поширюють правду про Україну. Це дуже сильне середовище — активне, щире, небайдуже. Саме ці люди сьогодні тримають свій фронт: інформаційний, культурний і фінансовий. Була мета — провести благодійний вечір, де 100% коштів підуть на підтримку ЗСУ.

Також і бувають "добрі українці". Нещодавно нам озвучили умови приміщення в Польщі, власники якого є українці. Оренда — 6000 злотих, це приблизно 2000 доларів. І плюс — кожен гість мав ще заплатити депозит на їжу, близько 50 злотих. Чесно, мене це дуже здивувало. У момент, коли ти говориш про благодійність, про допомогу армії — чути такі цифри… це дисонує.

— Ти в медіа згадував історію з благодійного концерту в Ноттінгемі. Що там сталося?

— Це дуже показова ситуація. Ми проводили концерт у Nottingham, збирали кошти для військових. Був благодійний аукціон — один із лотів, прапор від бійців, пішов за 500 фунтів. Його купив українець. Публічно. З аплодисментами. Але… грошей так і не заплатив. Пройшло пів року. Прапор ми передали, бо це символ, це історія. А людина просто зникла. І от у такі моменти ти реально розчаровуєшся. Бо це не просто "не заплатив". Це про зневагу — до військових, до ситуації, до всіх нас.

— Як такі історії впливають на твою мотивацію займатися благодійністю?

— Чесно? Злість дає ще більше сили. Я не зупинюсь через таких людей. Навпаки — хочеться робити ще більше, щоб перекривати ці "мінуси". Зараз я активно збираю донати для армії, передаємо допомогу, працюємо з військовим напрямком. І поки триває війна — це мій обов’язок.

— Нещодавно в тебе відбувся великий сольний концерт у Львові. Розкажи про цей момент.

— Це був один із найемоційніших концертів у моєму житті. Львів дав мені неймовірну енергію. Повна зала, люди, які співали кожну пісню… І ти стоїш на сцені й розумієш: попри все — життя триває. І найцікавіше, що після цього концерту посипалися запити з інших міст. Люди хочуть таких зустрічей, хочуть музики, хочуть емоцій. І ми вже плануємо нові концерти по Україні.

— До речі, нещодавно у твого друга та колеги Дзідзьо був сольний концерт у Києві: однак ти не брав участі у ньому, хоча ви разом з самого початку працювали над проектом DZIDZIO. Коли востаннє ти говорив із Михайлом Хомою? Чи вважаєш ти, що останнім часом він зник з медіа простору?

— Приблизно 3–4 місяці тому. У нас якось постійно не збігаються графіки: навіть були ситуації, коли виступали майже поруч — у Лондоні та Італії з різницею в день-два — але буквально розминались в часі на годину.

Я підтримую з ним зв’язок, наскільки це можливо. І щодо питання, куди він зник — нікуди. Він був, є і буде. Я щиро радий, що він зібрав повний Палац спорту, і з нетерпінням чекаю на нові пісні. Тішуся його успіхами.

— Чи є артисти в українському шоу-бізнесі, з якими ти принципово не будеш співпрацювати?

— Так, є. І для мене це не про конкуренцію чи особисті образи, це про цінності. Я не зможу працювати з людьми, для яких музика — це лише бізнес без жодної позиції, без внутрішнього стрижня. Мені важливо, щоб артист був чесним — перед собою і перед людьми. Бо сьогодні дуже добре видно, хто є хто. І якщо я не відчуваю цієї щирості або бачу, що людина "грає роль", яка їй вигідна в конкретний момент — нам точно не по дорозі. Я за співпрацю, яка має сенс. Де є енергія, взаємна повага і справжність. Все інше — це коротка історія, яка швидко закінчується. Особливо мінус для тих, хто далі продовжує сидіти одним місцем на двох стільцях. Для мене втратили свою ідентичність деякі артисти, зокрема Потап. Я вважаю, що в нинішніх реаліях будувати російський продукт за кордоном — це вкрай неправильно, особливо коли твоя творчість могла б бути тут і приносити користь людям.

Що стосується Таїсії Повалій та Ані Лорак — це вже давно закрита тема. Вони свідомо зробили свій вибір, і для мене вони більше не асоціюються з українською культурою. Також є чимало артистів, які виїхали під час війни. Далеко не всі імена зараз на слуху, але час усе розставить на свої місця.

— Чи можна сьогодні в Україні чесно заробляти музикою без компромісів?

— Можна. Але це точно не легкий шлях. Якщо ти хочеш залишитися собою, не гнатися за трендами і не підлаштовуватися під усіх — тобі доведеться працювати в рази більше. Це довша дистанція, більше ризиків і часто — повільніший результат. Але в цьому і є плюс: ти будуєш не просто популярність, а довіру. А довіра — це найцінніша валюта сьогодні. Компроміси бувають різні. Є технічні, і це нормально. Але коли мова йде про принципи, про те, ким ти є як артист — тут для мене компромісів бути не може.

— Але зараз ти більше за кордоном. Тур Великою Британією — як він проходить?

— Так, зараз триває тур по Британії. Це дуже важливо — бути з українцями за кордоном. Там інша атмосфера. Люди скучили за домом, за мовою, за піснями. І ти не просто виступаєш — ти ніби привозиш їм частинку України. А ще це можливість збирати кошти для армії. І це додає сенсу кожному концерту.

— Чи вистачає зараз часу на родину?

— На жаль, часу дуже мало. Я стараюся максимально, але сольна кар’єра — це постійний рух: студія, зйомки, концерти, переговори. Фактично мене частіше немає вдома, ніж я є. Але при першій можливості я намагаюся бути поруч і бути гідним прикладом для свого сина. Нещодавно вперше за довгий час ми провели разом два дні, поки дружина була у відрядженні — і це було справді цінно. Хочеться, щоб таких моментів ставало більше.

— Окрема тема, яка викликала резонанс в суспільстві — весілля в Монако, де виступали Валерій Меладзе та Максим Галкін. Твоя позиція досить жорстка.

— Бо це питання принципів. Я не вважаю, що варто запрошувати таких артистів, як Меладзе. Він може бути не росіянин за походженням (ред.- грузин), але він мовчить. А мовчання зараз — це теж позиція. І ця позиція звучить як відгук Росії. І мені це не близько. Щодо Галкіна — людина з чіткою позицією. І, чесно, іноді він виглядає сильніше, ніж деякі наші артисти, які просто втекли і мовчать. І знаєш, що найбільше вразило? Як він говорить українською. Майже без акценту. І це навіть трохи іронічно: дивишся відео — росіянин говорить українською чистіше, ніж деякі українці, які на тому ж весіллі спілкуються російською і навіть не намагаються перейти на рідну. Це смішно… і сумно водночас.

— Чи на часі робити такі гучні заходи?

— Щодо пишних заходів у час війни — чесно кажучи, для мене це виглядає як зашквар. Але водночас кожна людина сама обирає, як їй жити і які рішення ухвалювати. Особисто я б так не робив — можна було б значно скромніше. Люди зараз дуже чутливі, і коли під час війни, коли гинуть тисячі, відбуваються настільки гучні святкування — на це боляче дивитися.

— Якщо підсумувати: що для тебе зараз головне?

— Чесність. Перед собою і перед людьми. Бо війна все дуже оголила. І зараз уже не працюють маски. Ти або є, або тебе немає. Я хочу залишитися тим, хто є. І робити те, що має значення.