Трамп переключається на Україну. Чому це сталося і чого чекати далі

Американські чиновники змінюють позицію?

На полях саміту "Групи семи" у Франції президент США Дональд Трамп заявив, що планує знову зосередитися на завершенні війни в Україні. На думку американського лідера, і президент України Володимир Зеленський, і російський диктатор Володимир Путін "відкриті" до переговорів.

Що це означає, та чому Трамп міг змінити свою позицію — розповідає міжнародна оглядачка "Телеграфу" Ольга Кирилова.

По-перше, на Заході, зокрема й у США, поступово змінюється наратив. Медіа та численні публічні фігури дедалі частіше говорять про успіхи України — як на фронті, так і в глибокому російському тилу.

Стає все менше тверджень про те, що "Київ програє" чи "українська стратегія не працює". Натомість Україна отримує визнання за розробки та експертизу у сфері дронів та інших військових технологій.

З іншого боку — для багатьох очевидно: російська "тактика" залишається незмінною. Москва продовжує робити ставку на терор цивільного населення, масовані атаки та руйнування культурних, історичних і релігійних пам’яток України.

"Героїчні українці зараз нівелюють здобутки путінської воєнної машини та підштовхують хитку російську економіку до межі краху.

У міру того, як вторгнення Путіна зазнає краху й обертається провалом, не варто дивуватися, якщо цей мстивий монстр спробує знищити якомога більше української культурної та історичної спадщини", — йдеться в редакційній колонці консервативного таблоїду The New York Post, яка була опублікована після удару по Києво-Печерській Лаврі.

Подейкують, що примірник саме цієї газети щодня опиняється на столі американського лідера.

США воліють бути на боці сильних. Цей сухий, прагматичний реалізм є ключем до розуміння нинішніх процесів. Американська зовнішня політика рідко керується виключно альтруїзмом чи абстрактними поняттями про справедливість — вона поважає та підтримує тих, хто демонструє силу та здатність перемагати. Саме це робить Україна.

Зверніть увагу, що з вуст посадовців адміністрації Трампа теж звучить риторика, схильна до українців. Кілька тижнів тому міністр війни Піт Гегсет, якого ніколи не можна було назвати прихильником нашої держави, пообіцяв знайти спосіб допомоги Києву захищати себе. А державний секретар Марко Рубіо відкрито заявив, що вторгнення в Україну стало стратегічною катастрофою Кремля.

Законопроєкт з промовистою назвою The Ukraine Support Act отримав двопартійну підтримку в Палаті представників США.

"Підтримка США щодо України у Конгресі все ще існує. Трамп, можливо, зрозуміє, що це не є політично програшною позицією всередині країни. Особливо якщо це допоможе покласти край війні.

Україна добре справляється на передовій. Європейці переконують Трампа, що вони роблять більше, і це дійсно так.

Цілком можливим є простір, де він міг би зробити останній ривок і отримати заслуги та виграти Нобелівську премію миру, як колись сказав міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський", — каже "Телеграфу" Філіп Беднарчик, директор варшавського офісу Німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів.

Окрім зустрічі G7 в Евіані, європейські союзники матимуть змогу донести президенту США свою позицію під час саміту Північноатлантичного альянсу в Анкарі на початку липня.

Як описує високопосадовець ЄС, не уповноважений давати публічні коментарі, Трампу важливо донести, що ані час, ані ситуація на передовій не грає на користь Путіна. І що лише його небажання завершувати війну — перепона до бажаної мирної угоди.

"Ситуація у війні відрізняється від тієї, що була шість місяців чи навіть рік тому. Це є результатом, з одного боку, української стратегії захисту, а з іншого — стратегії ЄС з підтримки України: фінансової, військової та економічної допомоги, а також тиску на Росію.

Завершення війни повинно відбуватися через змістовні переговори. Координація з США у цьому випадку дуже важлива", — каже співрозмовник.

Одним із драйверів нового поштовху мирних переговорів постає президент Франції Еммануель Макрон — його президентський термін добігає кінця наступного року, балотуватися втретє він права не має.

Це дає йому унікальну свободу дій, адже останні місяці при владі він може присвятити своїй зовнішньополітичній спадщині — архітектурі нової безпечної Європи, де мир в Україні — один з головних чинників.

Утім, попри позитивні зсуви в риториці Білого дому, дипломатична гра залишається небезпечною. Головна загроза — непередбачуваність самого Трампа та його схильність до імпульсивних рішень, якщо переговори знову зайдуть у глухий кут. Або якщо вчергове "вибухне" Близький Схід та захопить увагу Вашингтона. Все покажуть найближчі тижні.