Україна може вдарити по дуже конкретних об'єктах в Росії, — західний експерт

Китай надіслав щонайменше два сигнали Росії.

Ані в Європи, ані в США немає достатньо ресурсів, щоб відповісти на українські потреби для захисту від російських атак. Натомість у Кремлі зростає напруга — тому Володимир Путін вдається до все більш безрозсудних дій.

Про це та інше в інтерв'ю "Телеграфу" розповів німецький аналітик, засновник аналітичного майданчика Brussels Freedom Hub Роланд Фройденштайн.

Російські силовики досі лояльні до влади

— Бачимо чергове загострення з боку Росії — і атак, і риторики, включаючи погрози на адресу іноземних дипломатів, які працюють у столиці України. Що стоїть за цією ескалацією з боку Кремля?

— Гадаю, тут усе досить очевидно: Путін впадає у відчай, тому що у військовому плані він справді починає програвати Україні.

На лінії фронту відбувається дуже мало змін. Українські удари в глибокому тилу вражають російську нафтову інфраструктуру та логістичні ланцюги, російська економіка погіршується, а населення дедалі більше розчаровується. Усе це є причинами, через які він посилює як удари по Україні, так і агресивну риторику.

— Є прогнози, що ситуація в Росії настільки погана, що це може вплинути на режим Путіна — наприклад, хтось з еліт чи його союзників виступить проти нього. Наскільки це реально?

— Це питання на мільярд євро. Дуже важко сказати.

Існує цілий спектр оцінок і спостережень — як з боку російських демократів в еміграції, так і західних аналітиків. Вкрай складно робити прогнози. З одного боку, мені важко уявити якийсь палацовий переворот, тому що його мали б здійснювати переважно силовики — люди зі спецслужб і структур безпеки.

Але ці люди відомі своєю абсолютною відданістю Путіну. Він сам виходець із чекістського середовища, тому подбав про те, щоб ця лояльність була безумовною.

За останні кілька місяців західні розвідувальні служби неодноразово заявляли, що в Кремлі, можливо, формується якась фракція. Олігархи починають нервувати, бо розуміють, що разом із Путіним їх чекає крах.

Моє припущення таке: я не бачу для Путіна жодної безпосередньої загрози всередині самої Росії. Але в перспективі одного, двох чи трьох років зміни можуть відбутися значно швидше, ніж ми зараз очікуємо.

На цьому я й зупинюся, тому що ця кришталева куля вкрай непрозора.

— Так, із Росією ніколи не знаєш напевно. Знаємо чимало історичних прикладів того, як усе може змінитися буквально за ніч.

— Саме так. Авторитарні системи залишаються стабільними доти, доки раптом не перестають бути стабільними.

Аналогів американським засобам немає

— Днями ми побачили лист Володимира Зеленського до Дональда Трампа та Конгресу США із закликом допомогти з ППО. Чи можемо розраховувати на Штати? Та чи варто очікувати більшої допомоги Україні від європейських союзників?

— Думаю, що ані європейці, ані США не мають у запасі достатню кількість систем ППО, щоб закрити прогалину, про яку писав Зеленський у своєму листі.

Йдеться про захист від російських балістичних ракет, і навіть американська система Patriot стикається з великими труднощами під час їх перехоплення. Іноді це вдається, іноді — ні.

В Європі немає системи, яка була б повноцінним аналогом американської у цьому аспекті. Крім того, всі ми знаємо, що під час війни з Іраном ракети для Patriot витрачалися у величезних обсягах.

Тому припускаю, що США фактично не мають достатніх резервів, щоб повністю відреагувати на лист Зеленського.

Це надзвичайно складний елемент стратегічної картини війни між Росією та Україною, оскільки швидкого рішення тут просто не існує, зокрема через війну на Близькому Сході.

— Схоже, що й Європа, на жаль, не має достатніх можливостей, щоб запропонувати альтернативу.

— Саме так. Єдиним варіантом було б, якби країни НАТО, розташовані далеко від України — наприклад, Іспанія, Португалія та інші держави Західної Європи — вилучили частину своїх наявних систем ППО, якщо йдеться про Patriot, і передали їх Україні.

Але це створило б прогалини у протиповітряній обороні самих західноєвропейських країн.

Було б чудово, якби це сталося, але наразі я не бачу такої можливості.

Київ має відповісти контрзаявами

— Так, для цього потрібна значна політична воля та сміливість, а цього часто бракує.

— На мою думку, Україні варто створити власний механізм стримування у відповідь і дуже чітко про це заявити.

Якщо Росія знову застосує балістичні ракети проти певних цілей — як 24 травня, коли під ударами опинилися музеї, торговий центр та освітні заклади, — тоді мають настати конкретні наслідки. Україна могла б використати резервні ракети та безпілотники для ударів по дуже конкретних російських об’єктах, де це буде особливо болісно для противника.

Іншими словами, необхідно сформувати контрнаратив у відповідь на російські погрози.

Втім, я не впевнений, що Україна зараз має для цього достатні резерви. Хоча не виключаю, що такі можливості можуть з’явитися найближчим часом.

— Наскільки знаю, Україна розробляє власну систему протиповітряної оборони для боротьби з балістичними цілями, але на її створення може знадобитися рік або більше.

— Саме так. Проти російських дронів Україна вже розробила дуже ефективні власні засоби ППО, зокрема системи перехоплення безпілотників.

Але боротьба з балістичними ракетами вимагає зовсім іншого рівня військових технологій. Потрібні системи раннього попередження, радари та багато іншого. Це надзвичайно складні комплекси, які Україна наразі не в змозі виготовити, хоча, можливо, з часом це вдасться.

У Пекіна є чітка червона лінія

— Моє останнє запитання про Китай. Був коментар китайського Міністерства закордонних справ із закликом до швидкої деескалації. Чи був цей сигнал адресований Москві?

— Китай протягом усього часу повномасштабного вторгнення намагався зображати нейтралітет. Але всі ми розуміємо, що без китайських закупівель російської нафти та газу, а також без експорту товарів подвійного призначення Росія була б змушена значно раніше припинити свою агресію проти України.

Отже, Китай відіграв вирішальну роль у російській агресії проти України.

Водночас застосування ракети "Орєшнік" утретє — цього разу поблизу Білої Церкви на Київщині — також можна розглядати як непряму ядерну погрозу.

Китай давно провів тут дуже чітку червону лінію, заявивши, що ядерна зброя не повинна використовуватися, і що навіть погрози її застосування у війні проти України є неприйнятними.

Ми чудово розуміємо, кому адресовані ці сигнали. Путін знає, що Китай, а також Індія та інші так звані нейтральні держави категорично виступають проти того, щоб Москва застосовувала ядерну зброю чи вдавалася до таких погроз.

Якщо Росія погрожує західним дипломатам, то в Києві перебувають і китайські дипломати, і представники інших держав, які мають більш тісні відносини з РФ.

Сам факт того, що Пекін не виводить своїх дипломатів з української столиці, можна розглядати як ще один китайський сигнал: навіть не думайте про це.

Тому бачимо, що Китай незадоволений цими масованими російськими ударами по Києву, а також погрозами ще масштабніших атак у майбутньому.

Наразі немає жодної інформації про те, що якась країна відкликала своїх дипломатів із Києва. Я вважаю це добрим знаком: усі ми достатньо зневажливо ставимося до погроз Путіна і доволі впевнені, що він не завдасть удару по іноземних дипломатичних представництвах.