"Лось" у погонах: як сліди від проблемного українського бізнесу завели в оборонне міністерство Таджикистану

Вітчизняні підприємці знайшли нетривіальний спосіб "евакуації" активів

Український бізнес в чергове знайшов ідеальну схованку від податківців та закону – професійного "лося" – підставну особу, на яку переписують активи. Цього разу журналісти "Телеграфу" виявили дивну аномалію: номінальний власник десятків фірм зареєстрований за адресою Міноборони в Душанбе.

Про особливості чистки репутації читайте в матеріалі.

Дивна адреса: де мешкає власник українського бізнесу

Суми, Дніпро, Миколаїв, Харків, Київ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Кагарлик, Чернівці, Івано-Франківськ – така географія бізнес-імперії підприємця з незвичним для України ім’ям Акрамзода Улугжон Зохірович. Сфера діяльності компаній, які отримав у власність цей громадянин Таджикистану у жовтні-листопаді 2025 року, теж надзвичайно широка – від сільського господарства до будівництва, торгівлі та безпеки. А сумарний статутний капітал сягає 100 мільйонів.

Реальне керування такою кількістю активів мало б стати серйозним викликом. В умовах війни шлях із таджицької столиці в Україну займає півтори-дві доби в один бік (літак + наземний транспорт). Ситуацію ускладнює правила безвізу: як іноземець Улугжон може перебувати в країні лише протягом 90 днів протягом пів року. Це змушувало б його періодично перебувати поза межами нашої країни.

Плюс переміщення Україною потребувало б від власника життя в автобусах та поїздах. Така логістика робить фізично неможливим особистий контроль власника за всіма компаніями. І це перший дзвіночок щодо можливого номінального характеру управління.

Другий – реєстрація громадянина Акрамзода, а це місто Душанбе, вулиця Бохтар, будинок 59. За цією адресою в таджицькій столиці знаходиться не житлова багатоповерхівка чи офісний центр, а Міністерство оборони Республіки Таджикистан та Центральний будинок офіцерів.

Погодьтеся, ситуація, коли власник десятків українських фірм прописаний в будівлі оборонного відомства іншої держави виглядає більш ніж дивно. Проте цілком вкладається в т. зв. схему використання "лосів" чи "фунтів". Це підставні іноземці, на яких записують компанії аби приховати реальних власників, або "скинути" на них компанії, якими зацікавилась податкова, БЕБ чи поліція. Розберемось, в чиїх інтересах Улугжон взяв на себе численні компанії.

"Тіньові бенефіціари": паливне банкрутство

Аналіз попередніх власників та судового шлейфа Акрамзоди дозволяє виділити чітку закономірність: прізвище пана Улугжона з’являється в реєстрах тоді, коли бізнесу "стає гаряче".

В цій категорії фірм – ТОВ "Лівайн Торг", яке перейшло під контроль громадянина Таджикистану з боргами перед державними структурами та судовими позовами від "Укргідроенерго". Ця компанія, пов’язана з групою "Приват" Ігоря Коломойського, створена у 2017 році як "спадкоємиця" збанкрутілої "ПТФ Авіас". Що є типовим для групи методом оновлення юридичних осіб.

Завдяки тому, що пальне на свої АЗС "Приват" постачав з власного Кременчуцького НПЗ, компанія роками диктувала умови на ринку. Дані системи Prozorro підтверджують статус "паливного гіганта". "Лівайн Торг" з 2018 по 2020 рік вигравав тендери сотнями. Загальна вартість контрактів сягала приголомшливих 7,2 млрд грн (при загальній очікуваній вартості 32 млрд грн).

Проте на графіку активності "Лівайн Торг" чітко помітний початок різкого спаду – кінець 2022 року. В цей час компанія потрапила до "чорного списку" Антимонопольного комітету України (АМКУ), що закрило їй доступ до бюджетних коштів. Через це фірма почала накопичувати борги. Тисячі оплачених талонів та карток на пальне були заблоковані, що викликало шквал позовів від ошуканих держструктур. Опендатабот фіксує понад 650 господарських справ, тоді як за даними YouControl, їх 900+, якщо додати кримінальні та адміністративні порушення. Плюс десятки виконавчих проваджень.

Як раз перед тим, як ситуація навколо "Лівайн Торг" стала критичною, з-під удару вивели її багаторічну власницю – Ольгу Жиронкіну. Спочатку у квітні 2025 року обличчя "приватівських схем" замінив Георгій Бородулько (заодно компанія нібито ненадовго стала займатися "прісноводним рибальством)", за місяць – В’ячеслав Бараненко, а у жовтні – Улугжон Акрамзода. Вже за кілька місяців стартувала процедура банкрутства через нездатність фірми розрахуватися з замовниками. Одночасно з цим суд усунув таджицького директора від керівництва і призначив арбітражного управителя.

Тютюновий маневр: вейп на дрінк

Ще одна компанія з портфеля Акрамзоди – ТОВ "Смайлдрінк" – типовий приклад того як бізнес "скидають" на номінального власника одразу після візиту силовиків.

Раніше фірма називалась "Вейпорс" (засновник Антон Лесюк) і була помітним гравцем на ринку електронних сигарет. Магазини мережі під брендом "Vapors" працювали не тільки у рідному для компанії Львові, але й в Ужгороді, Києві та інших містах. Проте періодично навколо їхньої діяльності та власника виникали скандали. Останній гучний – влітку 2025 року, коли діяльністю фірми зацікавились детективи БЕБ.

Деталі справи (кримінальне провадження №42024140000000167) розкривають анатомію "сірого" бізнесу, побудованого за принципом повного циклу. Учасники групи на чолі з Антоном Лесюком, якому допомагав родич Ростислав-Степан Лесюк, закуповували сировину та самі виготовляли суміш для вейпів. "Цехом" та складом було приміщення на вулиці Ткацькій у Львові. Звідти товар розходився по країні через ТГ-канал Vapors Vape Shop та мережеві магазини. Для конспірації в накладних "Нової пошти" замість підакцизного товару вказували вигадані назви.

У серпні 2025 року у суді розглядалось питання обрання запобіжного заходу для організатора схеми, а бізнесмена підозрюють в організації збуту підакцизних товарів у складі організованої групи (ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28 та ч. 1 ст. 204 КК України). Ця стаття передбачає великі штрафи (до 170 тис. грн) з обов’язковою конфіскацією та знищенням усього обладнання та продукції.

Ймовірно з огляду на загрозу втратити майно та стикнутися з арештами рахунків власник – Антон Лесюк – підстрахувався. Адже вже за кілька місяців після останньої судової ухвали – у жовтні 2025 – "Вейпорс" став "Смайлдрінком", фірма змінила прописку спочатку на Київ, а потім на Дніпро, а її власником став вже знайомий нам Улугжон Акрамзода.

Кримський бетон Хмельницького: маневри "Нордсол"

Компанія "Нордсол", що наразі належить пану Акрамзаді, є прикладом іншого формату використання номінального власника чи "лося". Ця фірма має 20-річну історію: була заснована Геннадієм Рулою в Криму під назвою "Південний проект 2005".

Перший маневр в історії компанії стався у 2007 році. Символічний статутний капітал у 26 тис грн. різко зріс до 7 млн грн. "Накачування" грошима збіглося зі зміною власника на ТОВ "Сіті Інвест Буд". За фірмою, що мала відношення до корпоративної групи "UFuture" Василя Хмельницького, стояли потужні офшорні мільйони (юрисдикція з роками змінювалась з Британської території в Індійському океані до Кіпру).

Аналіз локацій реєстрації "Південного проекту 2005" в Криму свідчать, що фірма мала реальну виробничу базу. Наприклад, з 2010 року знаходилась у Ялті на вул. Дарсанівській, 6. Після анексії півострова виникла ситуація "юридичного двоїння": оригінальна українська компанія продовжила існувати в правовому полі України, тоді як для легалізації діяльності в Криму власники у січні 2015 року створили російського "клона". В реєстрах це було оформлено як "приведення установчих документів у відповідність до законодавства РФ".

З огляду на відкриті джерела, російська "версія" "Південного проекту 2005" спеціалізувалась на виробництві товарного бетона та наданні послуг спецтехніки для будівництва. Проте участь у державних закупівлях фірма не брала та ймовірно виконувала лише приватні замовлення. Про те, що справи у "двійника" йшли погано, свідчать борги перед податковою та пенсійним фондом, які сягнули 2 млн руб. Більшість виконавчих проваджень були закриті без стягнення боргів через відсутність активів та коштів на рахунках, а саму компанію ліквідували у березні 2021.

Поки російська копія накопичувала борги, оригінальна українська компанія "Південний проект 2005" не зникала з державних реєстрів. Вона перебувала у "замороженому стані" без ознак діяльності до кінця 2025 року. Тоді протягом лічених днів фірма зазнала повної трансформації:

• 24 жовтня власником "Південного проекту 2005" стає ТОВ "Стратегія і партнери", кінцевим бенефіціаром – Владислав Мельохін, зареєстрований за адресою у Києві Музейний провулок, 2;
• 28 жовтня у структурі власності з’являється громадянин Таджикистану Улугжон Акрамзода як партнер Мельохіна;
• 29 жовтня історична назва "Південний проект 2005" перетворюється на безособове ТОВ "Нордсол". Контроль повністю переходить до Акрамзоди, а київська прописка змінюється на Кривий Ріг (вул. Соборності, 12).

Така швидка зміна керівників, адрес та назви ймовірно свідчить про фінальну стадію "замітання слідів" та спроб остаточно сховати історію про "кримський бетон" та розпочати історію компанії наново.

Феномен таджицького директора — успішний бізнес з Тернополя

Ще один приклад діяльності Акрамзоди доводить, що послугами "лосів" користуються і цілком успішні (до того) компанії. Такою є історія ТОВ "Біттернет", створеного у 2016 році тернополянами Ігорем Вонсом, Володимиром Кондратюком та Романом Ткачуком з мінімальними внесками у 50, 741 та 210 грн.

Трійка відома: Вонс — засновник великого провайдера "Колумбус" якраз в цей час перейшов із бізнесу у політику, отримавши посаду заступника голови — керівника апарату Тернопільської ОДА; Кондратюк — його бізнес-партнер, Ткачук — спеціаліст у сфері програмування та IT. Попри спільний старт компанія засновників швидко "розбіглась", жодної спільної фірми вони більше не створили.

При цьому. хоча Ігор Вонс відійшов від справи майже відразу, бізнес мав ознаки сімейного. До минулого року бенефіціаром значилась дружина підприємця та чиновника — Марʼяна Вонс, а директорську посаду займала сестра — Наталія Вонс.

Якщо в перші роки фірма поступово збільшувала прибутки, то 2021-2024 роки стали для ТОВ "Біттернет" часом аномального злету. На початку цього періоду офіційні продажі складали скромні 284 тис. грн., а в кінці — сягнули 12,4 млн грн. Такого ефекту вдалось досягти завдяки монополізації постачання софту та послуг для місцевих громад (Бучач, Ланівці, Збараж) та закріпленню співпраці з гігантами на кшталт "Укрпошти" чи "Укрзалізниці".

У цей час Ігор Вонс був не просто депутатом Тернопільської міської ради, а працював у комісії з питань бюджету та фінансів. Через це місцеві ЗМІ неодноразово натякали, що успіх "Біттернет", принаймні на рівні міста (зокрема тендерах оголошених КП "Тернопіль Інтеравіа" та інших муніципальних структур), — результат депутатського впливу та доступу до розподілу бюджетних коштів.

Проте у 2025 році "Біттернет" почав втрачати позиції, хоча і продовжував отримувати бюджетні підряди. Доходи за минулий рік становили 7,3 млн грн, а прогноз на поточний впав до 5,8 млн грн.

Попри увагу журналістів компанія до сьогодні залишається юридично "чистою": у неї відсутній податковий борг, немає штрафів АМКУ чи кримінальних проваджень. Але і цю ТОВку спіткав ребрендинг. В жовтні 2025 року "Біттернет" спочатку "переїхав" з Тернополя до Києва (вул. Кульженків сімʼї, 14), а за кілька днів отримав іншу назву — ТОВ "Нью Софтвеар" та нового бенефіціара — Улугжона Акрамзоду.

Можна припустити, що таким чином реальні власники превентивно оновили фірму на випадок, якщо силовики або податківці таки знайдуть порушення у роботі і тоді до відповіді доведеться викликати ноунейма із Таджикистану.

"Телеграф" вже звернувся до БЕБ із проханням оцінити стрімку зміну власників компаній. Ми продовжимо стежити за цією історією та розповідатимемо про нові кейси використання "інвесторів" із Центральної Азії для відбілювання репутації українських фірм.

Як повідомляв "Телеграф", фірма-переможець тендерів ДОТ, НГУ та ДПСУ раптом опинилась у власності водія та бухгалтера.